Держава в особі своїх служб, міністерств, інспекцій чи інших органів під час надання публічних послуг не повинна вимагати письмову чи електронну інформацію, яка в неї вже є! Це один із постулатів, який не потребує доведення і має застосовуватися «за замовчуванням» в державних органах, навіть при «скиданні налаштувань» (зміни працівників, керівництва, влади).
Перші спроби
Найперші згадки, які дають нам «наскельні» записи пошуку в браузері щодо законодавчої боротьби із вимаганням довідок датовані 07.07.2009 роком. Саме тоді один із народних депутатів зареєстрував проект Закону про внесення зміни до Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" (щодо заборони вимагати довідку про несудимість та інші довідки, не передбачені законодавством). В пояснювальній записці було зазначено наступне: «...нелогічним виглядає те, що ці довідки, як і закордонні паспорти, видають різні підрозділи одного й того ж міністерства. Фактично, мова йде про те, що особа платить окремо за закордонний паспорт і окремо за те, що структури Міністерства внутрішніх справ просто співпрацюватимуть між собою. Такий підхід не лише бюрократизує процес, але й збільшує додаткове, причому необґрунтоване фінансове навантаження на українських громадян.». На жаль через декілька років проєкт було відкликано.
Про адміністративні послуги
В тому ж 2011 році Янукович подає до Верховної ради свій законопроєкт – Пропозиції Президента до Закону "Про адміністративні послуги". Проте сам законопроєт був низької якості і сучасних норм у ньому б не було, як би не правки депутатів Демчишена, Ляпіна та Сінченко. Саме завдяки бажанню змін тоді вперше в Україні на рівні закону було закріплено норму: «Суб’єкт надання адміністративної послуги не може вимагати від суб’єкта звернення документи або інформацію, що перебувають у володінні суб’єкта надання адміністративних послуг або у володінні державних органів..».
Закон України «Про адміністративні послуги» було прийнято, підписано та опубліковано, але для цього знадобилося ще декілька цінних років (був вже 2013-й) протягом яких люди продовжували нести «папірчики».
Після Революції Гідності дерегуляція – скасування непотрібних довідок, перегляд і відміна процесів під час яких передача паперового носія з інформацією від одного органу до іншого – набрала гарних обертів, які з перемінним успіхом почали боротьбу з бюрократичним монстром.
Інформаційна кампанія
В жовтні 2015 Мін’юст розпочав інформаційну кампанію щодо доведення до людей тверджень про необхідність боротьби з бюрократами на місцях: «З 1 жовтня державні органи, передовсім місцеві органи влади, не мають права вимагати у громадян інформацію в паперовому вигляді, якою оперує Міністерство юстиції. Мова йде про 2 основних великих реєстри - реєстр нерухомості та реєстр бізнесу. Чиновники мають безкоштовний доступ до наших баз даних і можуть отримати всю необхідну інформацію самостійно», - зазначав Павло Петренко (екс-міністр Юстиції України).
Що далі?
З того часу вільний дух протистояння з довідками спустився на рівень міністерств, де в залежності від їхнього керівника, показував гарні результати, або ж капітулював. Адже основна відповідальність за створення бюрократичних процесів в Україні чи їх ліквідацію лежить саме на виконавчій гілці – Кабінеті Міністрів України.
На сьогодні рейтинг Doing Business гарно ілюструє результати роботи (або її відсутність) у певних секторах за рік по боротьбі із довідками та непотрібними процесами.
Продовжуємо наполягати, що лише цифровізація всіх публічних послуг дозволить скасувати будь-які паперові довідки, вивести на світло наявні проблеми та покращити життя українців. Тому ми знаємо, де поставити кому: довідка для держави – лишити не можна, заборонити!