ГлавнаяБлогиБлог Володимира Філенка

Формуємо імунітет міцності

Нещодавно я спромігся видати спогади під назвою «Партитура революції». Вони були приурочені до 30-ї річниці Незалежності.

Нинішня ситуація з російською агресією та нагнітанням психологічного тиску, ситуацією часткової паніки серед населення витягла з моєї пам’яті ще деякі фрагменти.

Під час Карибськоі кризи мені було 7 років, якраз пішов до школи. Я потім вже в Університеті на історичному дізнався, що це була Карибська криза.

Яку без сумніву Союз «виграв».

Так казали.

Але залишились страхи і моральні травми. Які снились ночами довго. Мій сильний організм їх з часом здолав і виробив певний імунітет.

Я щоденно відповідаю на купу дзвінків від родичів і знайомих. Заспокоюю як можу.

Днями дзвонить двоюрідна сестра з Харкова о 6 ранку. Питання традиційне:

«Шо там? Той ідіот нападе? Я вже тиждень не сплю».

А я, кажу сплю і планую спати ще мінімум півтори години.

Вона посміхнулась: «Піду тоді і я посплю».

Тоді тєліка не було. Але було дротове радіо. Яке слухали всі.

Бо більше нічого було слухати. В сенсі інформації.

Ну там пісні, жаб, соловейка то не рахувалось.

А ще по хатах ходили агітатори і політінформатори. Рознарядка була.

Вчителі, лікарі, начальство всяке.

Ми вже не під столом сиділи, могли слухати.

І от нам кажуть, що клята Америка може атомну бомбу кинути.

Тому ми мусимо ховатися у погребі і мати там запас харчів, свічки, гасову лампу і обов’язково по білій простинці на кожного,щоб захиститися від радіації.

Я і по сьогодні не знаю, чи це спасало.

Ще треба було там відро мати. Самі знаєте для чого.

Рекомендували мати фуфайки,теплі ковдри.

Перевірялась витяжка з погреба. Там було не холодно. Але не так тепло як у хліві з худобою.

Я часто нишком від батьків спускався до погреба. Перевіряв подумки на міцність двері.

Радили нам мінімум три дні не виходити після можливого вибуху. Або поки нам не скажуть.

Ми пошепки з дітьми обговорювали військову тематику. Хвалились не гарними хатами, а гарними погребами.

Було лячно і тривожно.

Ще пригадую, що часто з бабою Настею порався на огороді.

Село моє Шелудьківка стоїть на поймі Сіверського Донця.

В роки Другої світової там двічі проходила лінія фронту. А бабця була в окупації.

Над нами проходив якийсь воздушний коридор до харківського аеропорту.

І над нами часто пролітали літаки (мабуть це були АН-14).

Вони літали повільно і дуже довго і протяжно гуділи. Бабця як то зачує, стає на коліна і молиться.

Каже: Не бійся внучку. То аероплан полетів. Наш.

Пройшло 60 років…

З жахом уявляю, що моя онука, якій зараз 7, буде пам’ятати ці дні.

А може і ні.

Володимир Філенко Володимир Філенко , український політик, народний депутат Верховної Ради України шостого скликання
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram