До чого такі занепокоєні посилання на «зовнішні індикатори», адже ж курс на реформи давно взято?
Є у нас на те причини.
По-перше, знаю як директори різних типів шкіл протидіють повноцінному впровадженню профільної освіти старшокласників і як у декількох почергових версіях проекту закону «Про освіту» ті регуляторні норми, що чітко стверджували цю справу «хтось невідомий» щораз змінював їх на якби компромісні версії, котрі насправді все знову повертають до існуючого статус-кво.
По-друге, освітні менеджери схильні орієнтуватися скоріше не на тих, хто на зламі змін тримається принципу «Ми не будемо як завжди, бо не буває у болоті доброї води» як здебільшого шукають рішення проблеми «як осушити болото» дослухаючись до порад «жаб із нього».
Чи не є алегорія про болото та жаб образою для тих, хто поруч з нами? Абсолютно НІ, бо стосується лише:
- тих учнів/студентів, які не уявляють свого «навчання» без можливості списати;
- тих вчителів, котрі самі не спроможні правильно виконати завдання, передбачені для своїх випускників (в умовах, коли виключена можливість зазирнути до «розв'язника, підручника чи конспекту уроку);
- тих «демократичних» директорів шкіл, які вбачають себе власниками «своїх» учнів і «кістьми ляжуть» тільки б «не віддати їх до чужого ліцею»;
- тих, «менеджерів» освіти, котрі будуть до останнього триматися за рештки системи, що себе вичерпала ніж докладуть зусиль, щоб у межах своїх управлінських повноважень її модернізувати.
Тим більше, що ніхто з них не збирається відкрито і вголос вимагати права на все перераховане тут вище.
По-третє, тренд суспільних очікувань на зміни прямо пролягає через площину усвідомлення того, що в Україні, на відміну від сотень країн світу, маємо те, що «Сучасні 10-11-класники – раби» (Віктор Мисан). Тому наразі актуальним постає питання: «На чиєму боці менеджери освіти: учнів, батьків, спільноти ВНЗ, якій потрібен сильний профільно-підготовлений абітурієнт чи окремих директорів окремих шкіл?»
Отже, ось думка практика з глибинки центру країни, котра є географічним центром Європи.
Тетяна Сердечна:
Щодо зміни програм
Коли помітила, що один із найскладніших, в плані навчання та спілкування, моїх учнів до кінця уроку виконує завдання на 4 – 5 балів, то питання кількості годин, виділених на вивчення однієї теми з математики зацементувалось у свідомості. Оскільки до того був лише один варіант появи проблеми – віковий. І вказував він на те, що «сідати» діти починають в 7 класі. Але в ті часи діяла інша програма, за якої на вивчення теми я мала можливість виділити більше, аніж два чи, навіть, три уроки. Так от, якщо така дитина здатна впоратись із виконанням завдань З математики за зразком (приклад на дошці), то давши таким дітям більше часу можна отримати вагомо кращі результати, аніж ті, які ми сьогодні маємо. А якщо старанна дитина матиме більше часу на опанування навиків безпосередньо у школі, то в загальному рівень знань випускників має шанс набагато покращитись.
Щодо профільних ліцеїв
Колись син переміг в 5-ти районних олімпіадах, а в 6-ій отримав другий результат. Тоді в одній із розмов мені запропонували віддати його до місцевого ліцею. Особиста розмова. Але… Так от – була би у нас МОЖЛИВІСТЬ віддати дитину до профільного ліцею, ми б обов’язково нею скористалися. Це наша батьківська точка зору.
Наступне. Із розповідей. Ті студенти, які навчаються на фізико-математичних (ІКТ) факультетах ПІСЛЯ фіз-мат. класів, або фіз-мат. ліцеїв, справляються із навчанням впевненіше за дітей звичайних шкіл. ЗНО по закінченню 9-го класу і ВСТУП до старшої школи дозволив би дати можливість дітям, що ПРАГНУТЬ навчатись, бути в середовищі таких само усвідомлено-вмотивованих дітей. Із власного прикладу. Допоки в класі є сильний учень інші діти тягнуться вгору. Як лишень такого учня/учнів не має, то й тягнутись їм не має за ким. Клас сповзає донизу. Ні, вони стараються, але вже далеко не те. Більше того, зовсім не те, бо учень із не надто високими здібностями ВЖЕ кращий. КУДИ ще?
І наступне, а НАВІЩО насильно тримати в школі дітей, які не зацікавлені у самому навчанні? Адже набагато корисніше і для них, та й для суспільства, якщо вони витратять цей час на опанування ремесла, яке дасть їм можливість прогодувати хоча б себе. Так, це, до деякої міри примус обставин, але цей вибір є стратегічним вибором родини.
Щодо списування
ЗНО після 9-го классу дасть ШАНС на те, що вчителі та учні з батьками повернуться в площину взаємодії настільки, що вчителю не потрібно буде думати про те, як би «зацікавити» дитя оцінкою. Обидві сторонни матимуть можливість співпрацювати в плані тієї оцінки. Тобто оцінка вчителя всього лише визначатиме РІВЕНЬ ВОЛОДІННЯ УЧНЕМ певним набором знать-умінь-навичок тощо. І перевірятися вони можуть за допомогою письмових робіт, котрі даватиме моїм учням інший вчитель.
Висновок (від пані Тетяни)
Проблема сучасних старшокласників виникла не сьогодні і ось так, швидко, не зникне. То як перевернута з ніг на голову країна на ноги не скоро стане. Чи можна в освіті за два роки щось зрушити без належного фінансування, побираючись по батьках? Адже на звичайнісіньку зміну програм потрібні кошти, щоби заплатити людям за роботу. А втім , я мало знаюсь на тамтешній кухні.
Від себе (автора блогу) додам: «Ми мало знаємося ЯК фінансують свою освіту у сотнях країн світу, до речі більшість з яких мають значно менший природо-ресурсний потенціал ніж Україна». Чим наша нахабна і зовсім не пронародна владна верхівка й користується. Допоки будуть лишень обіцянки та красиві салогани на День вчителя чи під час Свята першого дзвоника?