Щоб побачити, що це не той проблемний контекст, що вирішується простим розвантаженням шкільних програм звернемося до наступного прикладу. Мова про новітнє досягнення експериментальної фізики, що підтверджує фундаментальний висновок фізиків-теоретиків – існування ГРАВІТАЦІЙНИХ хвиль. Згідно теорії «Гравітаційні хвилі виникають, коли відбувається прискорення маси. Наприклад, під час вибуху зірки наприкінці її життя чи при злитті двох чорних дір. Гравітаційні хвилі стискають і розтягують простір. Таким чином вони змінюють структуру простору-часу» - Гравітаційні хвилі: шість важливих фактів, які потрібно знати. Іншими словами, у певному місці змінюються лінійні розміри цього місця простору – стають більшими чи меншими.
Чи буде достатньо для освіти людини, щоб вчителі лише повідомили учнів, що , мовляв, так сказали розумні фізики, а ви запам'ятайте. Звісно, що НІ, бо за такого «скорочення програм» замість якісної освіти отримаємо хіба що її ерзац. Хочемо – не хочемо, а необхідно зрозуміло для учнів подати, як вченим вдалося «побачити» цей мало видимий бік оточуючого нас світу. Сила освіти саме і полягає у знаннях про неочевидне та у вмінні технологічно його застосувати.
У випадку відкриття існування гравітаційних хвиль вчені використали відоме кожному школяру, який пристойно навчався у школі, явище інтерференції, що має місце для хвиль будь-якої природи (звукових, світлових, електромагнітних тощо). Найпростіше бачення інтерференції полягає у тім, що хвилі проходячи одна крізь одну, з одного боку, «йдуть» далі без будь-яких змін, а з іншого, у певних умовах, можуть так «накладатися» так, що або підсилювати свій природний прояв, або його мінімізувати. Це є тим мінімумом бачення цього фундаментального явища (інтерференції), який має бути у освітньому доробку КОЖНОГО випускника школи, … АЛЕ це явище має ще дуже багато інших особливостей, ігнорування якими не дасть можливості правильно оцінити цілий ряд поширених проявів інтерференції та її застосування. Якщо ж ними зайняти ВСІХ учнів, то однієї лише фізики з головою вистачить, щоб перекрити чи не всі інші години навчального плану старшої шкільної ланки. Якщо ж до розгляду взяти, приміром, такі прості, з фундаментальної точки зору, біологічні об’єкти як бактерії і віруси, то вийде те ж саме – школярі потонуть у підсистемних тонкощах, …АЛЕ ж без них одним лише навчанням у ВНЗ гарного медичного спеціаліста не підготувати. Запізно буде, адже всьому свій час – один для профільної загальної середньої (неповнолітні учні-старшокласники з 16 до 18 років) освіти і принципово інший для суто професійної (повнолітні студенти з 18 років) освіти.
DECISION
Саме бачення всього цього МІНІМУМУ мало б давно навернути нас до розуміння: здавалось би несумісні між собою речі (нагальна потреба у скороченні програм та не менш актуальна потреба у їх доповненні новими сучасними знаннями) не є проблемою без рішення. Особливо це важливо у момент практичної роботи над цією проблемою, за яку нарешті взявся теперішній склад МОН.
ОПТИМАЛЬНИМ для гарантовано успішного реформування змісту освіти є його поєднання з одночасним СТРУКТУРНИМ рішенням - запровадженням справжньої профільної освіти старшокласників, … АЛЕ виключно так, щоб вийти за рамки традиційного шкільного формату.
Як тільки старша ланка загальної середньої освіти для ВСІХ школярів країни без виключення постане ОКРЕМОЮ ланкою їхньої профільної освіти все легко стане на свої оптимальні місця. Для кожного учня та кожного педагогічного колективу. Для кожного варіанту предметної шкільної програми. І ніякого ЗМІСТОВНОГО перевантаження, і ніякого примітивного скорочення.
Якщо для неспеціалістів сказане вище не є очевидним, то достатньо уважно поставитися до тієї світової практики, яка давно успішно діє у сотнях країн світу. У їхньому 12-ти чи 13(14)- річному терміні загальної середньої освіти (саме собою – за державний кошт) чітко зафіксовано відокремлення трирічного профільного ліцею від школи. Без виключень і компромісів. І зроблене воно саме заради врахування вікових та індивідуальних особливостей кожного випускника основної школи (5 – 9 класи).
До профільного етапу загальної середньої освіти тамтешні школярі переходять не у порядку «переведення до 10-го класу», а за підсумками конкурсного відбору на основі загальнонаціонального тестування рівня підготовки за курс основної школи як індикатора, одночасно, і про здатність до того чи іншого типу навчання, і про ту чи іншу особистісну схильність у навчанні.
За ліцейськими стандартами навчальний план кожному ліцеїсту надає вибір: 4-5 профільних предметів і 4-5 предметів загальноосвітніх. Щодо предметної площини є два типи програм: профільно-поглибленого і, окремо, загальноосвітнього рівня складності. Цей підхід автоматично знімає будь-який дискомфорт. Як в учнів, так і в учителів. У тому числі й щодо тих випускників 9-го класу, для яких навчання, що потребує постійного занурення у достатньо складні наукові поняття абстрактного виду є непосильним щодо будь-якого профілю. Вони продовжують навчатися у ліцеях спортивного, мистецького та професійно-сервісного спрямування, де профільними стають технологічні програми, а загальноосвітні лишаються таким ж як і для всіх тих, кому вони не є профільними.
ATTENTION (знову)
Мова про те, що ВСІ наші реформування змісту освіти, навіть, оптимально узгоджені з реформуванням структури її здобуття, щораз ставатимуть «пшиковими» доти, доки ми не спроможемося так організувати навчальну діяльність та оцінювання її результатів, щоб учні/студенти не мали можливості СПИСУВАТИ. Жоден! І НІКОЛИ! Адже якісна освітня підготовка буває лише у того учня/студента, який здатен і бажає наполегливо «гризти граніт науки». За нами, освітянами, створити на те УМОВИ. От, тільки сама лише освітянська спільнота без політичної волі до цього з боку перших осіб держави апріорі є недосяжною. Шкода, але з цим в українського суспільства досі проблема.
Наприклад, Україна, з одного боку, вже давно доросла до того, щоб запровадити електронний реєстр усіх здобувачів освіти. Він міститиме всю інформацію про кожного, хто здобув загальну середню освіту: оцінки за рік та за державну підсумкову атестацію, особисті показники ЗНО. Відтак не тільки відпала б вся та суєта, що супроводжує як централізований друк пластикових атестатів, так і пропозиції про повернення до видачі паперових атестатів. Замість їх друкувати чи виписувати, за потреби будуть звертатися до реєстру та робити необхідні скан-копії. А вручали б хіба що святкову шкільну версію, щоб було що у рамку на пам’ять помістити. І саме головне: держава забула б про необхідність боротьби з підробками. Але, з іншого боку, не впроваджуємо.
Чому? А тому, що відповідальному посадовцю вже на рівні побутових контактів заявлять: «Ти думаєш своєю головою ЩО збираєшся зробити? Он наша кровинка через рік-два буде отримувати атестат, і що, він у неї буде гіршим ніж у «якогось селюка»?»
Так і лишаємося на узбіччі сучасної історії зі своїми «паперово-пластиковими» процедурами. І це у ХХІ столітті, коли застосування ІТ-засобів супроводу суспільних потреб набуло глобальних вимірів. При цьому те, що у народі називають «свинякуватість», у владних коридорах ідентифікується як «брак політичної волі». Останнє якби виглядає по-науковому та інтелігентно, але ж саме перше (свинякуватість влади) більш точно відображає сутність справ. Бо ж хто заважає урядовцям не просто грати роль «державних мужів», а бути ними? Ніхто, окрім особистісному браку справжньої освеності, вихованості та людської гідності. Шлях від революції Гідності на Майдані до революції гідності у душах лідерів суспільства ще попереду.