Земельна реформа в Україні перебувала в стагнації ще з 90-х. А спроби влади вирішити земельне питання в останні роки є хаотичними і викликають не лише збурення в суспільстві, а й конфлікти у самій владі. Урядовці донедавна розповідали про те, що законопроект про обіг земель сільгосппризначення вже практично розроблено у Мінагрополітики. 23 травня стало відомо, що міністр Тарас Кутовий написав заяву про відставку (за чутками – саме через земельне питання). А 29 травня було скликано термінове закрите засідання Уряду, на якому вирішено створити спеціальну міжвідомчу робочу групу, яка має ще тільки розробити концепцію першого етапу земельної реформи.
У Верховній Раді, нагадаю, зареєстровано два депутатські проекти законів про обіг землі, які за змістом суттєво відрізняються від того, що декларувалося у кабмінівському законопроекті. Про це, щоправда, теж можна судити лише за чутками, бо урядового документу ніхто, окрім представників Міжнародного валютного фонду, не бачив.
Коли «ліва рука» держави робить одне, а «права» – щось інше, це добрим результатом не закінчиться. А найгірше, що ми спостерігаємо якісь підкилимні рухи навколо реформ, а не самі реформи.
Розробляючи свою концепцію земельної реформи, Аграрна партія від початку пішла іншим шляхом. Напрацювання групи експертів на чолі з доктором економічних наук Ольгою Ходаківською були винесені в публічний простір, обговорені під час земельних форумів із громадськістю всіх регіонів. Було сформовано 16 напрямків реформи, які слід реалізувати перед тим, як ставити питання про доцільність продажу землі.
Розроблений у підсумку проект Закону «Про Загальнодержавну програму розвитку земельних відносин в Україні на період до 2025 року» фактично є покроковою і докладною «дорожньою картою», яка дозволить створити в Україні цивілізовану систему земельних відносин. Що ми пропонуємо?
Впровадження цієї програми має відбуватися у три етапи. На першому етапі – 2018-2020 рр. – мають бути розв’язані організаційно-правові й технічні проблеми у земельних відносинах, проведене реформування органів управління земельними ресурсами. Держгеокадастр як один із найбільш корумпованих органів державного управління, що окрім функцій розпорядження, геодезії, картографії та кадастру, «привласнив» ще й контроль за використанням земель, має піти у минуле.
Функції геодезії та картографії мають бути передані до Мінрегіону. Державний земельний кадастр має бути об’єднано з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно. Не повинно бути так, щоб земельна ділянка реєструвалася у одному місці, а права власності і похідні права користування фіксувалися в іншому.
На цьому ж етапі вітчизняне земельне законодавство має бути гармонізовано з відповідним законодавством ЄС. Також має бути завершена інвентаризація земельного фонду, відновлений моніторинг земель.
Одним із найголовніших кроків на першому етапі має стати передача земель за межами населених пунктів у розпорядження відповідним територіальним громадам. Незважаючи на розпочатий в країні процес децентралізації, центральна влада не дуже хоче віддавати повноваження щодо землі на місця.
Другий етап реалізації програми, у 2020-2024 рр., передбачає стратегічне планування земельних відносин і землекористування, запровадження зонування територій, активізацію участі держави у консолідації земель сільськогосподарського призначення та участь територіальних громад у ринковому обороті прав на земельні ділянки.
І лише на третьому етапі – 2024-2025 рр. – за рішенням територіальних громад (у межах їхніх територій) запроваджується можливість викупу земельних ділянок особами, які є орендарями таких земель або можуть довести свій намір самостійно господарювати на землі.
Програма розвитку земельних відносин на період до 2025 року, яку розробили наші експерти, працюватиме в інтересах українського народу та прийдешніх поколінь, а не в інтересах купки олігархів і спекулянтів.
7 червня цей документ ми передамо Голові Верховної Ради України, підкресливши: ми відкриті до співпраці з усіма конструктивними силами парламенту. Хід за депутатами, від яких залежить доля землі як головного національного багатства. Ставлення до земельної реформи стане моментом істини і покаже, чи є в Україні парламентаризм, чи «під куполом» лишились тільки маріонетки олігархату. Якщо замість послідовної реформи, яка потребує 7-8 років відповідальної роботи, Україні й далі «підсовуватимуть» скоростиглий ринок землі, народ має зробити свої висновки.