Тарифна децентралізація
Різке підвищення тарифів на газ з 1 травня цього року, боляче вдарило по фінансовій самодостатності місцевих громад, оскільки одночасно зросли витрати на підігрів води на 70-95 %. При цьому ані в бюджеті, ані у податковій сфері не передбачено жодного компенсатора. Зважаючи на те, що міста не мають право самі регулювати тарифи, виникає ситуація, коли за дорожчі енергоносії змушені платити вже зараз, а піднімати тарифи на воду вони не мають права. Для Тернополя ці втрати становлять близько 180 тис грн на день. Для прикладу, за такі кошти можна відремонтувати багатоповерхівку на 5 під’їздів, включно з дахом.
Оскільки часто у центрі рішення щодо тарифної політики приймаються доволі неочікувано. Неможливо спрогнозувати, яким буде саме підвищення, то заручниками такої системи стають не лише кінцевий споживач, якому доведеться платити більше, але й інвестиційні міські програми. В тому числі ті, які спрямовані на зменшення споживання енергоносіїв. Крім того, різке необґрунтоване підвищення тарифів в очах людей виглядає обманом. Різко падають платежі від кінцевих споживачів. Очікуваного підвищення надходжень у бюджет не відбудеться.
Асоціація міст України підтримала звернення Тернопільської міської ради до Кабінету Міністрів та Верховної ради України з вимогою надати право встановлювати комунальні тарифи на гаряче і холодне водопостачання, водовідведення на місця. Ситуація, коли вартість гарячої води у Тернополі та інших обласних центрах визначають у Києві є нелогічною.
Єдиний спосіб встановлювати прозорий тариф, де люди будуть чітко розуміти, за що вони платять, це передати повноваження на місця. Тариф має бути узгодженим з громадою. Він повинен містити інвестиційну складову, яка використовуватиметься на модернізацію системи житлово-комунальних послуг. Таким чином працює система регулювання тарифів у Європі. Місцева громада, яка несе левову частку з організації надання житлово-комунальних послуг, яка підтримує у належному стані інфраструктуру, повинна визначати величину тарифів. Тоді тариф буде прозоріший. Не буде політичних маніпуляцій, коли з центру спочатку різко та без пояснень піднімають тариф, а відповідальність перекладають на місця.
Децентралізувати законодавчу діяльність
Друге важливе питання — це те, як відбуваються у нас реформи. Як формується нормативна база, особливо у питаннях місцевого самоврядування. Типовим прикладом не зовсім обдуманого рішення є передача фінансування профтехосвіти до місцевих бюджетів. Без попереднього обговорення. Без оцінки того, чи зможе фізично місцевий бюджет при наявних ресурсах і податковій базі забезпечити діяльність профтехосвіти. Крім того, варто звернути увагу, йдеться також про обов’язкову середню шкільну освіту гарантовану Конституцією кожному громадянину, яка надається в рамках професійної технічної освіти. Все це скинули на місцеві бюджети, фактично порушуючи права громадян.
Тернополю таке рішення коштувало 76 млн грн на рік. В масштабах України для місцевих громад ця сума сягає 1,5 млрд грн. При цьому громадам не передають ані майна, ані нових інструментів, які б мали забезпечити діяльність установ. Зрозуміло, що це означає колапс місцевих бюджетів.
Причиною такої ситуації, як на мене, є нехтування реальністю при розробці законодавчих актів. У більшості випадків, на рівні центральної влади, включно із законодавчою, представленою парламентом, просто можуть не знати реальної ситуації на місцях. На бюджет дивляться надто лінійно. Скажімо збільшують податкову базу. Бачать, що з’явилися якісь додаткові ресурси і одразу ж “нагорі” вирішують, як ці ресурси мають бути витрачені.
При цьому не враховуються такі фактори, як те, що у більшості міст України з радянських часів не було глибоких капітальних ремонтів житлового фонду, вулиць, систем опалення. При оцінці бюджету за статистикою важко оцінити, на що витрачає кошти місто. Скажімо, якщо немає коштів на будівництво нової паливної — це не значить, що місто такої паливної не потребує. Просто у нього не було коштів. Робота місцевого самоврядування більше нагадує роботу пожежника, який гасить там, де “зараз горить” і робить у тій сфері, де найшвидше може виникнути проблема, наприклад у ЖКГ. Відповідно, як розпоряджатися додатковими ресурсами, мали б визначати на місцевому рівні.
Рішення могли б бути ефективнішими, якщо б було децентралізовано законодавчу роботу. Закон України “Про асоціації органів місцевого самоврядування” передбачає, що при ухваленні рішень, які стосуються місцевого самоуправління, регіонального розвитку та основних напрямків державної політики щодо місцевого самоврядування, повинні взаємодіяти з асоціаціями.
Якщо б така взаємодія була, тоді б було менше необдуманих рішень. Проте звичка “керувати з центру” притаманна не лише виконавчій вертикалі, але і законотворцям. Відтак виникають закони, які нереально виконати без шкоди місцевим громадам.
Фінансова децентралізація
На завершення, хочеться відзначити головний напрямок, який приведе до справжньої, а не імітованої децентралізації. Це принцип, коли бюджет формується знизу на рівні громад.
При цьому, очевидно, потрібно усувати проміжні рівні, такі, як область. Адже коли фахівці на місцях у громадах формують бюджети — вони мають чітке уявлення на, що будуть витрачені кошти. Це розуміння є у людей, у платників податків. Натомість затверджують, наприклад, міські проекти бюджетів, на рівні області. Часто без відповідних фахових знань та розуміння ситуації.
Державна політика повинна сприяти розширенню передачі податкових повноважень на місця. Такі зміни мають бути незворотними, щоб місцеве самоврядування розуміло, які ресурси матиме у наступні роки. Сьогодні маємо приклад, коли діють з точністю до навпаки. Минулого року до місцевих бюджетів передали частину сплати акцизу на алкоголь і пальне. Це був позитивний крок. Він дозволив створити основу для проведення ремонтів, модернізації. Тепер же у парламенті група депутатів вже зареєструвала законопроект, яким хоче забрати цей дохід з місцевих бюджетів. Під загрозою знову опиниться багато місцевих програм розвитку і підтримки життєдіяльності.
Таким чином, в Україні має діяти принцип, коли більшість бюджетних рішень мають прийматися на місцях. Держава повинна відповідати за стратегічні напрямки такі, як безпека, оборона тощо. Дорогами із господарством найкраще займатимуться ті, хто найближче до цих проблем. Тільки дайте їм ресурси.