Політичні в’язні як елемент гібридної війни Росії

Цими днями вирішується доля Надії Савченко. Якою вона буде, залежить від рішення Володимира Путіна та бажання Заходу йти йому на поступки в обмін на свободу української льотчиці.

Фото: EPA/UPG

За інформацією Міністерства юстиції України, в Росії перебуває як мінімум 29 українських політв’язнів. Деяким з них вже було оголошено вирок суду і вони отримали чималі терміни ув’язнення. Так, Олега Сенцова засуджено до двадцяти років суворого режиму. Олександра Кольченка – до десяти, Геннадія Афанасьєва – до семи, колишнього генерального директора полтавського державного підприємства «Знамя» Юрія Солошенка – до шести років ув’язнення.

Сьогодні можна говорити про те, що існує висока ймовірність значно більшої кількості політичних в’язнів, яких утримують в російських тюрмах. Так само можна стверджувати, що, на жаль, їхня кількість буде тільки зростати. Така ситуація вигідна Росії, адже створює для неї додаткові можливості, які Кремль неодмінно буде використовувати при діалозі з країнами Заходу.

Справа Надії Савченко стала показовою. Цей судовий процес виражає усю сутність політичного режиму Володимира Путіна. Заангажованість судової системи, її підпорядкованість вертикалі влади, а не закону та фактам об’єктивної реальності, тоталітарна жорстокість рішень, нехтування правами людини, винесення вироку на основі команди «зверху» - ось ті риси, які характеризують судовий процес в сучасній Росії.

Лунають думки, що справа Савченко повністю дискредитує імідж Путіна та РФ у світі. Мовляв, це може стати для Росії великою проблемою. Проте, не думаю, що погіршення і так не кращого іміджу може становити загрозу для Путіна. Він просто не зважатиме на те, йдучи до своєї мети, яка полягає виключно у встановленні нового світового порядку та розділі на паритетних засадах з США сфер впливу.

В даному контексті політичні в’язні можуть розглядатися Кремлем як дієвий елемент гібридної війни. Значення фактору українських політв’язнів носить асиметричний характер і стає предметом торгу з Заходом. Говорити про дієві переговори Росії та України щодо подальшої долі ув’язнених в РФ українців – справа марна. Москва, якщо і піде на такий діалог, не буде вважати за потрібне виконувати можливі домовленості по відношенню до української влади. До того ж, задамося питанням: чи потрібна сьогоднішній нашій владі незручна, різка у своїх судженнях, відверта та критична Надія Сваченко в Україні?

Інша справа Захід.

22 березня до Москви має прилетіти міністр закордонних справа Німеччини Франк-Вальтер Штанмайер. 23 березня планується візит державного секретаря США Джона Керрі. Серед інших тем обидва вони будуть говорити, зокрема, і про долю Надії Савченко, розуміючи, що усе залежить виключно від політичного рішення Володимира Путіна.

Як показав час, Путіну не цікаво обмінювати Савченко на російських полонених військових, затриманих в Україні. Йому байдуже на них, адже ті російські громадяни не становлять для президента РФ жодної цінності. Та й зиску з них мало. Зовсім інакшим виглядає випадок Савченко. Вона стала новим національним героєм України, символом мужності та незламності, прикладом честі й порядності. Вона важлива для України та українського народу. Тому Путін буде ставити питання про її обмін.

На що може обміняти Путін Надію Савченко? Наприклад, на часткове зняття санкцій. Чи на гарантії законодавчого оформлення Україною особливого статусу Донбасу та проведення виборів на підконтрольних проросійським бойовикам територіях Донецької і Луганської області. Предметом торгу також може стати вкрай негативна позиція деяких країн Заходу щодо будівництва Росією «Північного потоку-2». Або ж світові ціни на нафту. Чи тиск Заходу на Туреччину щодо її позиції по Сирії та курдам.

Саме в цьому і полягає суть гібридної війни Росії. Життя невинної людини в обмін на політичні та економічні рішення. Шантаж, як дієва зброя такої війни. Погрози задля посилення власних позицій на світовій арені.

Можливо, Захід і погодиться на певні умови Росії. Проте залишається відкритим питанням, чи погодиться на таке сама Надія Савченко. З огляду на ті два роки, які вона перебуває у російському полоні, не думаю, що вона надасть таку згоду. Саме тим Надія і відрізняється від наших доморощених політиканів та політиків Заходу, що ніколи не піде на крок, який би вартував незалежності та суверенітету її батьківщині. Навіть, не зважаючи на наслідки для її майбутнього та життя, яке у нас у кожного лишень одне.

Сергей Постоловский Сергей Постоловский , Писатель, политолог
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram