Молоді познайомились один з одним на Тетянин день. Тоді, дівчина отримала на свій телефон смс із незнайомого номера з текстом привітань. «Я відписала, подякувала, запитала хто це? Смс за смс - так ми почали переписуватись щодня, а 8 березня я вже почула його голос: щирий і приємний. Так ми почали вже говорити телефоном. Я була в Харкові, Рома в Мукачеві. Як пізніше дізналася, Рома взяв мій номер телефону у мого брата, з яким вони разом служили», - розповідає Тетяна.
Роман і Тетяна побачились, коли дівчина приїхала в гості до свого брата у Мукачеве. «Пам’ятаю, везла для Романа таке маленьке сонечко-іграшку, це був мій перший подарунок для нього, а він тоді зустрічав мене з поїзда, тримаючи у руках білі троянди. Почали зустрічатися. Він стільки всього придумував цікавого, з ним завжди було весело і тепло. Пригадую, як проводив мене на поїзд, адже мені треба було терміново їхати в університет, а Ромчик тоді не хотів мене відпускати і на вокзалі, перед відправкою поїзда, взяв мою руку і вдів колечко на палець, тоді він мені сказав,що хоче щоб я була завжди поруч, а за декілька місяців ми одружилися», - говорить Тетяна Чорнобай.
Під час розповіді, Тетяна наголошує, що її чоловік був всім для неї, єдиною людиною, якій вона повністю відкрилася і довіряла. «Я завжди розповідаю надзвичайно загадкову історію про обручку, яку він мені подарував на заручини. Ця обручка була з двома перлинками, коли ми гуляли по місту, я загубила одну перлину на дорозі, тоді ми її шукали, але в той день не знайшли, а через декілька днів, ми проходили повз те саме місце, і Рома, дивлячись на землю каже мені - О, дивись - перлинка. Це було тоді так дивовижно і казково-приємно».
Після весілля, молода родина почала облаштовувати свій побут. Сперш жили у маленькій кімнаті службового гуртожитку, адже Роман був кадровим військовим, а потім, отримали невеличку однокімнатну квартиру. Тетяна розповідає, що Роман після весілля найперше говорив про те, як хоче дитину. «Я казала, що давай трохи почекаємо, адже ми ще тільки почали створювати сім’ю. Водночас, мені було дуже приємно чути від нього таку ініціативу щодо діток. Ми чекали 2 роки. Тоді в нас народився Матвій. Рома був завжди поруч. Коли я завагітніла, він був настільки уважний до мене і під час пологів ми були разом. А потім Ромчик взяв відпустку на місяць, аби допомагати мені з сином. Він готував їсти, прав пелюшки, повністю взяв на себе всі обов’язки. Це були найщасливіші дні в моєму житті. Я була настільки щаслива, що поруч така дивовижна і надзвичайна людина», - згадує дружина загиблого.
Родина Чорнобаїв жила звичайним щасливим подружнім життям. Все робили разом. Разом готували їсти, разом ходили у крамниці, обирали один одному одяг, разом їздили на відпочинок, разом ходили на прийом до лікаря із Матвійчиком. Тетяна говорить, що її чоловік любив робити сюрпризи, часто частував її романтичними вечерями. З Матвійком Роман любив гуляти по парку і вивчати віршики.
З початком війни на Сході країни, Роман Чорнобай зібрав «тривожного» наплічника з усім необхідним та попередив сина і дружину, що у будь який момент він може вирушити на Схід. «Я вірила і сподівалась, що його туди не відправлять, Рома був водієм «УРАЛа». Березень. квітень, травень, червень він був дома, хоча весь цей час жив на роботі, але його не відправляли на війну. А 21 липня він пішов на роботу і через дві години повернувся. Вже тоді, побачивши його обличчя я все зрозуміла», - говорить дружина загиблого.
Жінка каже, що майже щодня Роман телефонував, говорили переважно про Матвія, будували плани на майбутнє. «Якщо зі мною щось станеться, я тебе дуже люблю - ці слова він мені повторював майже весь час під час останньої нашої розмови по телефону. Ці слова тепер я згадую завжди», - стримуючи сльози говорить Тетяна.
Роман Чорнобай загинув, потрапивши у засідку поблизу села Логвинове у північній частині «дебальцевського виступу» під час перевезення боєприпасів. Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Роман Чорнобай нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). А сесією Мукачевської міської ради героєві присвоєно звання почесного громадянина.
Матвій не знав про загибель тата півтора місяці. «За декілька днів після загибелі Романа, йому наснився сон, у якому ми втрьох гуляємо, навкруги багато снігу, була машина, а в машині багато змій. Коли наступали 40 днів, я посадила Матвія на коліна, взяла жовто-блакитний прапор і всі Ромині медалі, і сказала, що твій татко став твоїм ангелом, він зробить все, щоб ми були щасливі. У Матвія зразу полилися сльози, і я побачила як йому було боляче. Це було найтяжче усе йому розповісти і сказати що тата більше немає. Він поплакався, і ми почали збирати сумку і поїхали до татка на могилу», - пригадує Тетяна Чорнобай.
Держава допомогла родині загиблого в АТО Романа Чорнобая, надавши компенсацію. «Знаєте, якби не Матвій, я навіть не знаю, що би зі мною зараз було. Лише Матвій дає сили і розуміння того, що я тепер маю зробити все, щоб він був щасливим. Але всі знають і розуміють, що якщо не буде щасливою мама, то і дитина не зможе бути щасливою. Мій настрій передається йому. Тому я намагаюся і дуже хочу бути щасливою і ще радіти життю, заради Роми. Щоб коли я з ним зустрінуся, мені не було соромно перед ним, адже він там радіє, якщо ми тут на землі посміхаємось, а не плачемо», - говорить Тетяна Чорнобай. Зараз 7-річний Матвійко вже навчається у другому класі. Дитина швидко росте, у потребі є одяг і взуття. Також хлопчику не вистачає татової любові, турботи, уваги і тепла. Але тата не замінити. Давайте не лишати без уваги і піклування родину загиблого в АТО Романа Чорнобая: дружину Тетяну та сина Матвія.
ЧОРНОБАЙ ТЕТЯНА МИХАЙЛІВНА 4188373027631024 (Райффайзен банк «Аваль»)