ГлавнаяБлогиБлог Павла Демчука

Суддя «Геркулес» чи суддя «законник»: яким його бачить український законодавець у кримінальному провадженні?

Кримінальний кодекс України не можна назвати «читанкою на кожен день», адже складність та невизначеність окремих його положень викликає труднощі навіть у професійних юристів. Однією із гарантій принципу верховенства права є можливість із тексту закону довідатися, які дії є кримінально-караними, а які – ні.

Фото: http://sug.kiev.ua

Сформулювати ідеально зрозумілі положення Кримінального кодексу України неможливо. Це пов’язано із низкою об’єктивних (багатозначність людської мови, велика кількість синонімів та складність суспільних відносин) та суб’єктивних (різний рівень знань громадян) факторів. Відтак, законодавець намагається визначати терміни у тексті самого закону, застосовувати чіткі посилання на інші закони. Частина невизначеностей долається в ході тлумачення (з’ясовується значення положення через аналіз Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів, враховується його контекст тощо).

Не у всіх випадках результат тлумачення буде передбачуваним. Коли закон доповнюється новими положеннями, зміст яких нормативно не визначений, судді доведеться самостійно заповнювати прогалини.

Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено. Також суддя не може розширювально тлумачити його положень. Винятками є випадки, коли ознаки злочину встановлюються із сутності кримінального правопорушення, або ж є логічно передбачуваними. Також правильними можна вважати дії судді, який з декількох варіантів тлумачення положення Кримінального кодексу України вибере для застосування той, який буде покращувати становище обвинуваченого.

Проаналізуємо гіпотетичний приклад. Колегіальний дорадчий орган, шляхом довільного тлумачення законодавства про боротьбу із тероризмом, визнав особу такою, що займається протиправною діяльністю. На неї покладено обмеження, що унеможливлюють заняття такою діяльністю. Особа вирішила не виконувати це рішення через його протиправність. Однак, за невиконання цього рішення розпочато кримінальне провадження (відповідну статтю в Кримінальний кодекс України завчасно включили). Питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності постає перед судом.

Чи може український суддя визнати положення кримінального закону такими, що не відповідають Конституції України через неналежну якість закону (відсутність точності та визначеності його положень) і не засуджувати особу на їх підставі? На перший погляд – може. Адже суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України), норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. 3 ст. 8 Конституції України) та в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України).

Ці положення імплементовані в Кодекс адміністративного судочинства України, Цивільний процесуальний кодекс України та Господарський процесуальний кодекс України. У них вказано, що у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Після ухвалення рішення у справі, суд звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Кримінальний процесуальний кодекс України таких положень не містить. Намагаючись з’ясувати мотиви законодавця можемо побудувати такі версії цієї бездіяльності: а) для чого нагромаджувати текст Кримінального процесуального кодексу України, адже пряма дія норм Конституції України – це аксіома і суд не може притягнути до кримінальної відповідальності особу на підставі неправового закону; б) суд не може вирішувати питання оцінки якості кримінального закону, адже це неминуче призведе до свавілля; в) законодавець не мав якихось міркувань щодо цієї проблеми.

Губитися в здогадах щодо мотивів такої неврегульованості – справа невдячна. А ситуації правозастосування цілком реальні і потребують вирішення. На мій погляд, питання можливості оцінки судом якості кримінального закону лежить в площині конфлікту між належною правовою процедурою та правами людини. Дійсно, КПК України не передбачає порядку дій при встановленні неконституційності закону судом. Однак чи свідчить це про те, що суддя повинен застосовувати неправовий закон та притягати до відповідальності особу? Інакше кажучи, чи є суддя мовчазним виконавцем волі законодавця без власної позиції щодо належних вимог до якості закону?

Видається, що ні. Подібні питання вже піднімалися видатним німецьким правником Ґ. Радбрухом. Він вказав, що у конфлікті між правовою визначеністю та справедливістю повинна перемагати правова визначеність, однак у випадках, коли суперечність чинного закону та справедливості сягає настільки нестерпного масштабу, то закон як «несправедливе право» поступається справедливості.

Слід підвести цю філософську концепцію до реалій правозастосування. Якщо постає питання про відповідність припису кримінального закону Конституції України, суддя повинен за допомогою чітких критеріїв оцінити якість цього припису. Якщо він буде визнаний невизначеним та неточним, а його застосування до певної особи є непередбачуваним, то відповідний припис слід визнати таким, що не відповідає Конституції України. Застосування цього положення до певної особи – виключається.

Такі висновки можуть викликати справедливу критику щодо можливості суддівського свавілля у довільному трактуванні конституційних норм і цінностей на користь певних учасників кримінального провадження. Вважаю, що запобіжниками в цьому випадку можуть бути: апеляційний та касаційний перегляд судового рішення, притягнення до кримінальної відповідальності судді (звісно, за умови наявності в його діях ознак кримінального правопорушення).

Не слід також забувати про якість аргументації судового рішення. Справжні мотиви суду повинні бути викристалізувані саме в цьому документі. Коли він містить глибокий аналіз норм та принципів Конституції України разом з їх застосуванням до фактичних обставин справи, то будь-які сумніви зайві.

Отже, повага до закону переважає будь-які інші мотиви прийняття рішень. Однак необхідність захисту прав людини свідчить про те, що все ж таки судді повинні бути «Геркулесами» та вказувати законодавцю на його недоліки у спосіб, який їм доступний.

Павло Демчук Павло Демчук , юрист, аспірант Львівського університету
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram