ГлавнаяБлогиБлог Павла Демчука

Корупція та верховенство права: чи можна подолати перше, не створюючи загрози для другого?

Зовсім нещодавно відбулася річниця початку Революції Гідності, передумовами якої були, зокрема, корумпованість державного апарату, відсутність поступового стратегічного спрямовання на євроінтеграцію та небажання влади дослухатися до інтересів громадян. На даний час актуальними залишаються питання боротьби із корупцією та оновлення державного апарату. Однак чи можливі у цій сфері швидкі та прості рішення, чи радикальні та непопулярні зміни можуть привести до бажаного результату?

Верховенство права як ідеал

Ідея верховенства права стала об’єднавчою для більшості цивілізованих країн у середині XX – початку XXI століть. Україна акцептувала її шляхом ратифікації великої кількості міжнародних договорів та декларацій, а також формально проголосивши її у Конституції України. Однак звичайного проголошення верховенства права у певній державі як цінності – замало. Потрібно також зробити велику кількість кроків назустріч її практичній реалізації.

Фото: LB.ua

Найперша проблема полягає в нерозумінні змісту поняття «верховенство права». Якщо уникнути тривалої дискусії щодо різноманітних підходів до його розуміння, то спрощено її можна представити в тому, що держава повинна обмежуватися законами, які забезпечуватимуть з усією повнотою можливість реалізації прав людини.

Саме із ідеї самообмеження держави таким критерієм як права людини будується вся система міжнародно-правового захисту прав людини, до яких можна віднести всім відомий Європейський суд з прав людини.

Держави повинні прагнути до такого стану справ шляхом поступового вдосконалення існуючих державних практик із тим, щоб подолати виклики, які постають перед суспільством та перешкоджають наближенню до цього ідеалу.

Одним із таких викликів є корупція

Ще у 2013 році Парламентська асамблея Ради Європи визнала, що корупція ставить під загрозу нормальне функціонування державних установ та відволікає органи державної влади від їх призначення, яке полягає в служінні суспільним інтересам. Вона порушує законодавчий процес, впливає на принципи законності та правової визначеності, дозволяє певний ступінь сваволі в процесі прийняття рішень і має руйнівний вплив на права людини. Крім того, корупція підриває довіру громадян до інститутів влади.

Справді, корумпований чиновник не буде брати до уваги закон та скоріше видасть ліцензію у сфері поводження із відходами тому, хто попередньо «заніс», ніж тому, хто добросовісно виконує положення законів. А підкуплений суддя не буде зважати на переконливість доказів учасників провадження, він буде зважати на переконливість «фінансових аргументів».

Відтак, утвердження верховенства права вимагає викорінення корупційних практик у повсякденному житті. Політики люблять наголошувати на цьому, а також ретранслювати слогани на кшталт «Корупціонерам – тюрми!». З екранів телевізорів, сторінок соціальних мереж линуть обіцянки в швидких та простих рішеннях – всіх звільнити, всіх посадити, всіх люструвати.

Однак приклад тієї ж люстрації свідчить, що прості та швидкі рішення не лише не завжди є ефективними, але й часто бувають навіть шкідливими.

Результати швидких та простих рішень

Так, Законом України «Про очищення влади» було встановлено спеціальні процедури, які передбачали проходження перевірок певних категорій публічних службовців та їх звільнення, якщо вони приймали певні рішення, а то й просто перебували на посаді у певний період.

Внаслідок недостатньої визначеності цього закону, відсутності належних прав особи, яка підлягає люстрації розпочався шквал судових процесів про поновлення на посаді тих службовців, які були звільнені за цим законом. На жаль, такий наслідок не був неочікуваним. Венеційська комісія у своєму висновку на вищезгаданий закон звертала увагу на його недоліки, які можуть призвести до порушення прав людини. І ці порушення вже були встановленні у рішенні ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» від 17 жовтня 2019 року. Варто наголосити, що Стразбурзький суд присудив 5 000 (п’ять тисяч) євро кожному заявнику в якості відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України так і не надав свою оцінку конституційності люстраційного закону, однак надав свою оцінку іншим законодавчим актам, які стосувалися боротьби із- корупцією. Мова йде про низку статей Кримінального кодексу України – незаконне збагачення (ст. 368-2 КК України) та декларування недостовірної інформації (ст. 366-1 КК України).

Якщо навколо рішення про незаконне збагачення не виникло такої кількості «хайпу» та уваги громадськості, то друге рішення справді сколихнуло українське суспільство та привернуло надмірну увагу до органу конституційної юстиції.

З чим це може бути пов’язано?

Перш за все, із обґрунтованістю рішення. Якщо рішення, що стосувалося незаконного збагачення містило якісну аргументацію (не зважаючи на 8 окремих думок суддів КСУ), то рішення КСУ щодо окремих положень ЗУ «Про запобігання корупції» не було достатньою мірою обґрунтовано. Суд не звернув увагу на тому, чому він вийшов за межі конституційного подання, чому відкинув окремі доводи його авторів.

Варто звернути увагу, що судове рішення – це інструмент комунікації суду та суспільства. Тому рішення КСУ щодо такого чутливого питання повинно бути підвищеного рівня якості, щоб уникнути його несприйняття та нерозуміння з боку громадянського суспільства та «пересічних громадян».

По-друге, більшість населення не має юридичної освіти і необхідного рівня знань у галузі конституційного та кримінального права, щоб оцінити якість судового рішення. Через це вони сліпо ведуться на гучні заголовки та коментарі політиків про необхідність ліквідації конституційного суду як інституції.

Законопроект №4288, який пропонується визнати нікчемним рішення КСУ та ліквідувати його склад можна справедливо вважати вершиною правового нігілізму зі сторони Гаранта Конституції України. Окремі експерти називають його прийнятним політико-правовим рішенням. Це не зовсім так, адже існують способи адекватного виконання рішення КСУ.

По-третє, невід’ємною рисою популізму є атака на інституції. Протиставленням «простого народу» та «корумпованих еліт» політики прагнуть знайти того, хто найбільш винен в бідності народу. Останній місяць найбільш винним був Конституційний Суд України. Адже саме він своїми рішеннями «зруйнував антикорупційну інфраструктуру України».

Варто звернути увагу, що прийняттям законів займається не орган конституційної юстиції. Депутати виписуючи окремі закони не часто зважають на зауваження Головного науково-експертного управління ВРУ, Головного юридичного управління ВРУ, які дають слушні зауваження та акцентують увагу на можливій неконституційності тих чи інших положень.

Висновки

Сліпа боротьба із корупцією, без дотримання основних цінностей – прав людини, може бути підставою для прийняття рішень, які матимуть негативні наслідки для держави. До них можна віднести як присудження компенсацій за звільнення з роботи на підставі ЗУ «Про очищення влади», так і звернення до Європейського суду з прав людини, який присуджуватиме компенсацію моральної шкоди, і падіння іміджу України на міжнародній арені внаслідок прийняття таких законодавчих актів, які будуть згодом визнані неправовими.

Завжди варто пам’ятати про забезпечення основних прав людини, які виступають мірилом якості життя людини в певній державі. Адже однобічний погляд на певні речі та інституції сприяє його викривленню та неврахуванню всієї повноти обставин, які повинні братися до уваги.

Павло Демчук Павло Демчук , юрист, аспірант Львівського університету
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram