Така освіченість йшла з сім’ї Лариси Петрівни: мати Олена Пчілка була письменницею і дворянкою, тато – статським радником, що розумів важливість освіти дітей. Батьки прищеплювали любов до української мови, культури, до читання і мистецтва. Ще одним близьким родичем та постійним співрозмовником, що вплинув на світогляд Лесі, був її дядько – Михайло Драгоманов. Сім’я відчутно вплинула на становлення Лариси Петрівни і її проукраїнську позицію.
Позиція Косачів не відмовлятися від всього українського була свідомою та принциповою. Адже, перебуваючи у російськомовному оточенні і зважаючи на ставлення Російської імперії до української мови (Емський указ та Валуєвський циркуляр), це було ризиком. На той час Косачі були однією з небагатьох родин Києва, що дотримувались таких поглядів відкрито.
Підсилює роль у суспільстві Лесі Українки її середа спілкування – здебільшого її складає інтелігенція та відомі культурні діячі: Микола Лисенко, Михайло Старицький, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Наталія Кобринська.. Також листувалася із Михайлом Грушевським, Борисом Грінченко, Агатангелом Кримським та іншими. Іван Франко, ставив твори Лесі поруч із Шевченківськими, наголосивши, що з моменту виходу «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте», «Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини».
Параллельно Лариса Косач активно подорожує: Грузія, Єгипет, Швейцарія, Німеччина, Італія. Відвідуючи різні країни, письменниця збагачує свої пізнання про культуру та історію інших народів. Пізніше у творах спливають нові образи, нові інтерпретації на європейські мотиви. «Кассандра», «Бояриня», «Лісова пісня» написані за кордоном, а у «Камінному господарі» дія відбуваєтсья у Іспанії і ілюструє українську версію життя Дон Жуана.
Письменниця була однією із основних представників модернізму у літературі, який тоді тільки зароджувався в нашій країні. Стик поколінь, «Мистецтво для мистецтва», інтелектуалізм, сильні та самобутні жіночі персонажі – риси, що притаманні творам поетеси. Крім того, саме Леся Українка започаткувала жанр соціальної драми в українській літературі, що незабаром став її візитівкою. Але на окремому жанрі вона не концентрувалася: писала лірику, епос, поезію, прозу і публіцистику.
Маючи суто українські погляди, зробила вона внесок й у фольклористику. Близько 220 народних пісень та мелодій було записано завдяки їй. Також зі своїм чоловіком на власні кошти організувала етнографічну експедицію Філарета Колесси, завдяки якій були зроблені одні з перших аудіозаписів кобзарів.
Але, на жаль, українці не знайомі із більшістю досягнень Лесі Українки. Коли чують ім’я поетеси, в кращому випадку згадують про «Лісову пісню», 200-гривневу купюру та вірші зі шкільної програми. Але це – лише вибіркові факти з життя письменниці.
Про цільний образ Лесі Українки знають частіше літературознавці чи поціновувачі української літератури. Обмеженість та стереотипізація до видатних діячів нашої культури повинна розсіюватися. Адже саме брак знань та наголос на одному і тому ж породжує потім упереджене та навіть зневажливе ставлення до наших митців, письменників. Над цим треба працювати і знайомити людей з різними сторонами життя Лесі Українки. З тими, про які мало говорять.
Наприклад, за радянських часів Лесю Українку сприймали як «молодшу сестру» двох ключових постатей української літератури – Тараса Шевченка і Івана Франка. Таке ставлення применшувало важливість її творчості. Від цього стереотипу теж варто відходити.
Тому за 150 років зо Дня народження Лариси Косач, її творчість продовжують вивчати, ставлять вистави за її п’єсами, знімають фільми, співають народних пісень за її віршами. І філософські роздуми, і драматичність сюжетів, і філігранність української мови – знаходять своїх поціновувачів у сучасному світі. Мотиви і історії Лариси Петрівни знаходять відгук у сучасному, адже в них — сенси, які актуальні й зараз. Саме тому постійне осмислення її творчості через кіно, театр, музику не зупиняється.
На честь ювілейних роковин письменниці, Міністерство культури та інформаційної політики та Держагентство з питань мистецтв та мистецької освіти запустили проект «Леся Українка: 150 імен», що має показати багатогранність творчої особистості Лесі Українки. Адже вона — унікальна людина, яка за своє життя міцно вплелася в історію української літератури: своїми поглядами, письменницькою діяльністю, філософією і обізнаністю. Тому її усталений образ повинен відходити на задній план. Леся Українка має асоціюватися в українців не тільки з 200-гривневою купюрою. Це й має на меті проект: збагатити знання про те, якою ж була насправді Лариса Косач.
Впродовж 2021-го року відбудуться численні заходи, що допоможуть відкрити для себе її творчість заново, розкажуть про коло спілкування, сім’ю, послідовників, стиль життя письменниці. А головне – покажуть більш глибокий образ Лесі Українки. Про те, що вона наповнена життям особистість, а не просто плаский портрет з кабінету літератури.
Розуміння ролі Лесі Українки і її спадку позитивно сприятиме і на пізнання національної ідентичності. Масове споживання, читання та вивчання віршів, драм, спогадів письменниці має поширюватися по свій Україні. Від сходу до заходу, від півночі до півдня. Впевнений, кожен українець знайде для себе думки, які будуть йому близькі. Хіба це не наочно показує наше взаєморозуміння як нації?