Криза доступності: як «елітарному» знайти точки перетину з «дешевим»?

Речі для людини, а не людина для речей. Іноді складається враження, що наша реальність розривається між двома полюсами. З одного боку пропонують витончені і глибокі смисли, вишукану, інтелектуальну форму. А з іншого – дешевий китайський ширвжиток низької якості. «Китайський», в даному випадку, не про країну походження, а про узагальнений вал знеособлених штамповок, які заполонили реальність.

Электрокар Тесла на зарядке
Фото: EPA/UPG
Электрокар Тесла на зарядке

Дешева юшка з дорогої риби

Одного разу я мала розмову з людиною із бізнесу і якимось чином у розмові з мого боку прозвучало слово «дешево» відносно бюджетного сегменту продукції. На що я отримала категоричне заперечення – «не дешево, а доступно». Бо дешево – це про знецінення послуги, про нівельоване ставлення до продукту, і в далекій перспективі, думається, і загалом до цінності життя.

Після того випадку я помітила, що стараюся уникати слова «дешево» якраз через той жмуток смислів, які зашиті у дешеві відносини, дешеві слова, дешеві речі. Щось, що з одного боку, можеш собі дозволити, і що не шкода втратити, але так само воно не приносить задоволення, насолоди і якоїсь довготривалої емоції. Щось, що легко отримати, але так само легко зламати і викинути. Ось що можна відкопати за фасадом «дешево».

Справедливості ради, сектор реклами в Україні майже обходить це слово стороною, крім хіба прикметників ступеню порівняння – «у нас - найдешевше!» чи «знайдете дешевше – повернемо різницю». На відміну від поляків, у яких куди не поглянь, всюди tanio – дешево. І судячи з того, наскільки часто зустрічається це слово, можна припустити, що його глибинне навантаження через ставлення до явища відмінне від нашого. І може за тим справді стоїть можна розшифрувати ощадливість, але не бідність?

Протистоїть цьому інша крайність – імітувати люкс, там де немає навіть натяку на бодай якусь упевнену якість. Часто це те ж саме дешеве, але з припискою «майже як». Всі ці «королівські смаки», «люкс еліт» і «преміум голд» можуть створювати ситуативну додану вартість, але не за цим фасадом – нема реального наповнення чи смислу.

А що ж із «доступністю» як семантичною категорією? Тут, здається, більший спектр для маневру, бо ж доступність для кожного різна. Вона не така ультимативна, як дешевизна. Дешевизна – це про нужду, про розмінну монету, про не-цінність. А доступність це – «що я можу собі дозволити в цей конкретний момент». І дозволити загалом. Навряд чи середньостатистичний обиватель може назвати побутову техніку або ті ж закордонні мандрівки «дешевими». І навіть квитки на літак по 10 євро усього лиш є вхідною точкою в світ, який дешевим точно не охарактеризуєш. Навіть якщо міркувати про локальний український зелений туризм, то ближче усе таки поняття «доступність». Це про гнучкість, варіативність, бо дуалізм «дорого-дешево» протиставляє категорії споживачів і позірно надає їм додакових характеристик у якості бонусу.

Доступність, комфорт, братерство

А що ж з наповненням, із сенсами предметів? Як ми взаємодіємо з речами і хто веде у цьому споживацькому танго? В іншій, цього разу віртуальній, розмові, мій візаві протиставив золотий перстень з діамантом алюмінієвій біжутерії з кольоровим склом. Але ювелірна цінність виробу вимірюється не тільки (і не стільки) матеріалами, з яких виготовлений виріб, скільки його смисловим наповненням, іменем майстра та естетичною цінністю. Іменита біжутерія торгується з аукціонів за гроші, яким позаздрить платина. Ювеліри також підтвердять, що цінність діамантів – комерційно завищена, а в природі є багато інших, більш цікавих і коштовних каменів-самородків. І звісно ж, не треба пояснювати, чому при однаковій вазі, кількості каменів і приблизно схожій конфігурації, прикраса від знаного ювелірного дому буде коштувати в сотні, а то і тисячі разів дорожче за виріб звичайного ноу-нейм заводу.

Смисли не існують самі собою – ми наділяємо ними речі, події і все, що нас оточує. Рівно як існує полярна пара «дороге-дешеве», є тенденція до протиставлення «інтелектуального» і «примітивного». Дешевого у культурному плані, яке хтось називає «жлобським». І якщо в світі матеріальних речей ще якось знаходиться місце «доступному» - меблям відомого європейського бренду, речам в стилі хюге, фабричним виробам з натуральних матеріалів, невеликим колекціям базового одягу тощо, то у світі мистецтва з напівтонами набагато складніше. Власне, є тенденція будь що написане-намальоване-збудоване тягнути в площину оцінки з точки зору культурної цінності. Хоча по суті, його функція може критися у забезпеченні комфорту і ні на йоту більше. Комфорту психологічного, зручності, компактності, ергономічності, завершеності простору. Зрештою, у художніх текстах знак оклику чи трикрапка, або навіть слова самі по собі лише додають нюансу чи тону в реченні, а у більшості випадків не є самостійним об’єктом для міркувань і оцінок.

Чи не єдина площина, у якій «доступно» відображається відносно рівно і в матеріальному, і в смисловому наповненні – у сегменті того, що призначено для дітей. При чому дошкільного віку. Тут тобі в іграшках і ергономіка, і якість матеріалів відіграє роль, і простота подачі текстів, ілюстрацій, сюжети ігор. Але щойно дитина підростає і інтегрується в шкільний простір, логіка простоти і комфорту дедалі більше віддаляється від неї. Починаючи з шкільної форми, яка не завжди зручна і приємна до тіла, і закінчуючи умовним аналізом віршових текстів на предмет того, які патріотичні почуття вкладав туди автор чи якими засобами увиразнення він передавав свої почуття. Нібито з’ясування саме цього аспекту здатне навчити когось смакувати ритміку поезії, красу слова і унікальне вираження творчого начала автора. Але це подібно до того, як обговорювати рецепти високої кухні, може навіть пробувати окремі складники без дегустації готової страви.

Навіть під час розвитку зв’язного мовлення акцент йде на формуванні точки зору, а не панорамного мислення. Замість «Як тобі було читати цей твір? Поділися відчуттями від прочитаного, які асоціації в тебе виникають?» учневі пропонують висловити своє ставлення до почуттів ліричного героя або до вчинків персонажа. А це саме ставлення залежить від того, в якому оточенні зростає дитина: для одного умовний Чіпка – герой з великої дороги, для іншого – розбійник. Для одного сварки в родині Кайдашів – набір потішних ситуацій, для іншого – проекція реального щоденного пекла, з якого хочеться кудись утекти. А реального «ставлення» учителю ніхто і не скаже, бо є загальноприйняте, написане у критиці і саме на нього, буде опиратися школяр з міркувань власної безпеки.

Щодо дорослого життя, принаймні в наших, українських широтах, воно ніби заточене на видирання доступності з порядку денного. Абсолютно непристосовані для комфорту міські простори, громадський транспорт, дитячі майданчики тощо. В світі музики обов’язково буде поділ на попсу і глибокі смисли, у світі книг буде точитися інтелектуальна дискусія і артикулюватимуться імена авторів, лауреатів премій і власників нагород, на противагу покетбукам про любов, бандитські розборки та газети з простими життєвими історіями. Те ж – з образотворчим мистецтвом, яке чомусь завжди повинне щось нести в маси: якийсь надрив, інтертекстуальність, глибинний смисл.

Як поєднати поважного професора і вуличного хулігана?

Примирення, базоване на доступності можна вловити у світовій поп-культурі. Пінк і Леді Гага, Джоан Роулінг і Стівен Кінг, Бенксі та інші всесвітньо відомі імена тому приклад. Не кажучи про світ кіно, де найбільші касові збори за стрічками, у яких гротескний герой перемагає всесвітнє зло і в фіналі рятує красуню-кохану. Можна почути несміливі і поодинокі звинувачення у примітивності в бік таких авторів і продукту їх творчості, однак статки і успіх цих людей свідчать по реальну підтримку з боку шанувальників. А спектр поціновувачів, яких не поміряєш за жодним спільним показником, є якраз нічим іншим як ознакою доступності для сприйняття/покупки/поширення того, що перелічені вище люди видають на гора. Годі і говорити про феномен рок-музики, коли на концерт Металліки приходить професор-інтелігент і поряд з ним - вуличний хуліган. Є щось універсальне і доступне, що ставить цих людей поряд, створює простір, де вони не є антагоністами. Але неодмінна умова такого «доступного продукту» у культурній площині – вивірена якість матеріалу з характеристикою «зроблено на совість». І власне ця незрима фактура, логічність конструкції у певному місці, часі та просторі – вона і є тим смисловим наповненням, за яким варто міряти «доступність» у полі нематеріальних смислів. Не стільки про «що означає ця скульптурна композиція?» (хоча і це питання теж має місце бути), а «наскільки комфортно я почуваюся в просторі, де вона присутня?»

Особливо це стосується таких локацій, як спальні райони, житлові масиви, парки, зони відпочинку розваг, школи, лікарні, громадський транспорт. Тобто місця, де збираються люди, яких нічого не поєднує крім власне зустрічі в цьому місці.

Протокол безпеки аеропорту в Борисполі має чіткі обмеження щодо аудіовізуального ряду, який можна розміщувати на території. Головна причина – емоційний стан пасажирів, пілотів. Ніхто не може сказати напевно, у яких критичних станах перебувають люди в натовпі. Тому по максимуму тут уникають всього, що призводить до тривожності, неспокою, смутку та інших бурхливих емоцій.

Доступність нематеріальних смислів – це здатність зацікавити, утримати увагу і в кращому випадку провести на півкроку уперед. Тим самим відкрити шпарину для глибшого сприйняття, розширення горизонтів свідомості і наступного півкроку. Для того, щоб підняти стокілограмову штангу, спортсмен має пройти через місяці, а то і роки тренувань з меншою вагою. А якщо раптом він травмується внаслідок неправильно розрахованого навантаження, йому знадобиться час на відновлення. У деяких випадках травма може стати причиною покинути заняття назавжди. Для когось камінь спотикання у ставленні тренера або у приниженні в команді. Так само відбити бажання пізнавати світ може зневага від того, хто міг би слугувати прикладом. За аналогією парадигми «дорогий-дешевий»: щойно людина пізнає в жовчній репліці себе, вона з великою імовірністю відступить від такого «поводиря», аніж покається у власній тупості і стане раптом на шлях істини.

Чому людина обирає дешеве в матеріальному світі, певно не варто пояснювати. Але ще один аспект полягає в тому, що в певних нішах у нас бракує «доступного». І вулицями міст паралельними курсами снують старенькі автобуси Богдан і високотехнологічні Тесли. Єдине що їх поєднує – розбите вщент дорожнє покриття. І рівно як смерть урівнює всіх, так і ями на асфальті повертають в реальність, де доступне і якісне поки що у дефіциті.

Поділитися любов’ю

У літературному середовище є таке поняття як «досвід читання». Від нього залежить панорамність бачення літпроцесу, здатність розуміти і сприймати складні, метафоричні твори, аналізувати мистецькі явища. Подібні навички є в кожній сфері взаємодії з культурним продуктом – для того, наприклад, щоб не називати роботи Пікассо мазнею, треба розуміти час, тенденції і передумови виникнення його стилю. Існує думка, що наповнивши простір високохудожніми предметами і сенсами, можна стимулювати людей до розвитку, зробити їх «кращими» і показати альтернативу «галімій попсі». От тільки для того, щоби твою трансляцію смислу почули, перш за все передавач має мовити на частоті і в діапазоні приймача. При чому не в режимі «спуститися з небес», а з розумінням і щирою зацікавленістю до реципієнта та імовірних точок взаємодії. З готовністю перетворити високе на доступне і дати його рівно так і рівно стільки, наскільки є готовність прийняти. Поділитися не стільки знаннями предмету, скільки любов’ю до нього. І тут би може хотілося ввернути алегорію про яблуні, які мають зацвісти на Марсі. Але доступність не про те, вона про стирання антагоністичних бар’єрів, про розуміння, що всі ми перебуваємо у спільному просторі і основна його задача не дивувати, не ставити ребром екзистенційні питання, а породжувати усереднений комфорт, у якому приємно бути тому, хто може дозволити собі люкс, і тому, хто з об’єктивних причин змушений перебиватися категорією «дешево». Можна зберігати нейтральність форми, доречність часу і місцю, не скочуючись в категорії по типу «примітив» чи «високе мистецтво». Бути націленим на створення спільної міцної канви простору, з якою просто приємно взаємодіяти.

Олена Задорожна Олена Задорожна , Журналіст, волонтер
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram