ГлавнаяБлогиБлог Олени Мошенець

Світ на порозі реформування мінімалки, та чи зможе Україна бути в тренді?

Цього року Україна очолила світовий рейтинг зростання мінімальної заробітної плати: з 1 січня мінімалка зросла на 27% — до 6 тис. грн. А з 1 грудня 2021 року цей показник становитиме 6,5 тис. грн. Таке зростання вже викликало широку дискусію серед економістів та в суспільстві. Спільно з Інформаційно-дослідницьким центром при ВРУ ми проаналізували світові кейси та досвід зростання мінімалки й чому це не так страшно для економіки, як нас лякають.

Фото: dv-gazeta.info

Третина країн світу так і не наважилася підвищити мінімальну оплату праці своїм громадянам із січня 2021 року. Серед них Вірменія, Азербайджан, Естонія, США, де федеральна ставка не змінювалася з 2009 року, та інші. Україна спромоглася не консервувати цей показник і продемонструвала найбільше зростання мінімалки у світі порівняно з попереднім роком (+27%).

Мінімальна зарплата — це встановлений мінімум оплати, за який працівник може легально продати свою працю.

У США поняття «мінімальна заробітна плата» з’явилося ще 1938 року в межах закону про справедливі трудові стандарти, який установив її на рівні 25 центів за годину. Зараз вона становить $7,25 за годину, проте окремі американські міста та штати розробили власні формули, які дають їм змогу самостійно регулювати підвищення рівня мінімальної заробітної плати.

Сьогодні у світі застосовують різні підходи до визначення мінімальної зарплати. Її можуть встановлювати як законодавчо, так і неформально, підписавши галузеву угоду між профспілкою та роботодавцем (так звана тарифна угода).

Україна належить до країн, у яких мінімальну зарплату встановлюють законодавчо. Серед країн Євросоюзу майже у 21 із 27 на законодавчому рівні встановлено мінімальний розмір оплати праці. Це Німеччина, Франція, Польща та інші. Плюс Велика Британія, яка вже не входить до складу ЄС. Розглянемо кілька прикладів нормативно-правових актів, якими встановлюють мінімальну заробітну плату в Європі.

Німеччина

До 2015 року в Німеччині мінімальна заробітна плата не була визначена на законодавчому рівні. З її впровадженням законом щодо регулювання загальної мінімальної заробітної плати (Gesetz zur Regelung eines allgemeinen Mindestlohns) розмір заробітної плати в понад 11% німецьких працівників виявився меншим за мінімально встановленим. У 2020 році мінімальна заробітна плата становила €1584,00 (на 2% більше, ніж 2019-го). Це дорівнювало €9,35 за годину при середній заробітній платі €35,6 за годину.

У німецькому законодавстві розрізняють кілька видів мінімальної заробітної плати: національна, регіональна, мінімальна заробітна плата для певної сфери діяльності та для окремої специфічної професії. З цих міркувань поруч із загальнонаціональною мінімальною заробітною платою в Німеччині є також “тарифна автономіяˮ. Тобто мінімальну зарплату для певної сфери або професії може визначати в колективному договорі профспілка (наприклад, мінімальна ставка для працівника зі сфери освіти становить €15,72 за годину).

Франція

У Франції мінімальну заробітну плату встановили ще 1950 року, проте згодом змінили на чинну до сьогодні систему SMIC (Salaire Minimum Interprofessionnel de Croissance), визначену в законі “Про мінімальну міжпрофесійну заробітну платуˮ. Наразі вона становить €1521,00 на місяць, а це більше на 1% порівняно з 2019-м. Мінімальна заробітна плата у Франції може бути двох видів: загальнонаціональна та визначена колективним договором для певного виду робіт.

Польща

Положення про мінімальну заробітну плату закріплені в польському законі “Про мінімальну заробітну платуˮ, ухваленому 2002 року (та зміненому 2018-го). Торік розмір мінімальної зарплати в країні встановили на рівні €611 (на 17% більше, ніж 2019-го).

Велика Британія

Мінімальна зарплата в країні визначена на законодавчому рівні в законі “Про мінімальну заробітну платуˮ (National Minimum Wage Act, 1998) та Національному положенні про мінімальну заробітну плату (The National Minimum Wage Regulations, 2015). У 2020 році вона становила €1760,00 (на 10% більше порівняно з 2019-м).

До країн без законодавчо встановленої мінімалки належать шість країн ЄС: Італія, Швеція, Фінляндія, Австрія, Кіпр та Данія. До них також належать європейські країни, які не входять до ЄС, — Швейцарія та Норвегія. Мінімальну суму, яку найманий працівник може отримати в одній із цих країн, визначає не закон, а колективний чи індивідуальний договір з роботодавцем. Індивідуальний договір укладають після переговорів, у яких може брати участь представник профспілки. Щодо колективних договорів, то їх укладають профспілки, і вони діють щодо представників цілої галузі чи громадян цілого регіону. Тож мінімальна заробітна плата часто залежить від міста чи регіону, у якому мешкає людина; від галузі, у якій вона працює, та від виду виконуваних робіт.

Стверджувати, що регулювати мінімалку законом краще, ніж колективними чи індивідуальними договорами, помилково хоча б тому, що в країнах “з договорамиˮ мінімалка нерідко вища, ніж у тих країнах, де ухвалені відповідні закони.

Проте дискусії навколо підвищення рівня мінімальної зарплати у світі досі не вщухають. Свої аргументи є як у прибічників, так і в опонентів зростання мінімалки. Водночас предметом політичних дебатів є не тільки доцільність підвищення мінімальної зарплати, а й способи домогтися ефективності відповідного механізму. У 2014 році в США під час національних дебатів довкола підвищення мінімалки понад 600 (!) провідних американських економістів виступили за її підвищення. Серед них було сім лауреатів Нобелівської премії: Кеннет Ерроу, Ерік Мескін, Томас Шеллінґ, Пітер Даймонд, Роберт Солоу, Майкл Спенс та Джозеф Стіґліц. “В останні роки в науковій літературі відбулися суттєві зрушення, що стосуються впливу підвищення мінімальної заробітної плати на зайнятість населення, та з’явилося чимало доказів того, що підвищення мінімалки практично не має негативного впливу на зайнятість найманих працівників навіть у період слабкого ринку праціˮ, — ідеться в підписаному ними листі до президента та Конгресу США. І хоча це питання ще досі є предметом наукових дискусій, багато авторитетних економістів вважають просту модель попиту та пропозиції на ринку праці некоректною, а отже, не вбачають негативного впливу від підвищення мінімалки на зайнятість населення.

На жаль, в абсолютній величині розмір мінімальної зарплати в Україні поки що не дуже високий. Але для аналізу наслідків зростання мінімалки економісти радять використовувати не абсолютну величину, а індекс Кейтца (Kaitz index). Він показує співвідношення мінімальної та усередненої (медіанної) зарплати в країні та є адекватнішим показником впливу мінімалки на економіку. Міжнародна організація праці (МОП) рекомендує, щоб цей показник був на рівні 50%. У більшості країн Євросоюзу індекс Кейтца становить близько 60%. В Україні цей індекс цьогоріч наблизиться до рекомендацій МОП і, за прогнозами, у середньому за рік становитиме 48%.

Нині Європейська комісія намагається встановити єдині рамки адекватної мінімальної заробітної плати для всіх країн Євросоюзу. Вона не планує встановлювати єдину мінімальну заробітну плату в ЄС або запроваджувати єдину систему встановлення мінімалки для Євросоюзу. Замість цього Єврокомісія закликає країни ЄС забезпечити наявність прозорих та чітких критеріїв визначення мінімальної заробітної плати, участь профспілок роботодавців у процесі її встановлення та дієві механізми її моніторингу.

Україна також рано чи пізно розгляне питання про нові межі для встановлення, регулювання й моніторингу мінімальної заробітної плати. Президентка ЄК Урсула фон дер Ляєн зазначає: «Мінімальна заробітна плата сьогодні працює. Але час їй уже почати заробляти!».

Олена Мошенець Олена Мошенець , народний депутат України
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram