Слід почати з конституційних змін, які були прийняті минулого року, коли Конституційний Суд був виведений із системи судочинства і поставлений над всіма трьома гілками влади. Конституційний Суд — це не суд, це такий арбітр, який має захищати Конституцію, це його головна функція в конституційній демократії.
Змінами до Конституції були передбачені суттєві гарантії незалежності КС, запроваджений принцип конкурсного відбору суддів КС, але головне – в Україні запроваджується інститут конституційної скарги як інструмент захисту конституційних прав та свобод. Статтю 55 Конституції України доповнено новою частиною, якою кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених Конституцією, та у порядку, визначеному законом.
Це, мабуть, один з найважливіших інструментів реформи правової системи. На початку червня цього року на V Міжнародному судово-правовому форумі в ході дискусії, присвяченій конституційній скарзі, Голова Молдавського Конституційного суду у відставці Алєксандру Тєнасе сказав ключову фразу: «Із запровадженням конституційної скарги ви скоро не впізнаєте свою правову систему», маючи на увазі той важливий позитивний потенціал, який містить в собі цей інститут.
Тому, послуговуючись нагодою, хотів би дещо зупинитися на тому, як функціонуватиме конституційна скарга. Хоча практики в Україні, природньо, не існує, варто з самого початку зробити зауваження, що КС впродовж 2016 року зробив один надзвичайно важливий для запровадження конституційної скарги крок: у рішенні № 2-рп/2016 від 1 червня 2016 року у справі про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу КСУ сформулював, а у рішенні № 6-рп/2016 від 8 вересня 2016 року у справі про завчасне сповіщення про проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій підтвердив і застосував принцип дружнього ставлення до міжнародного права: «Відповідно до принципу дружнього ставлення до міжнародного права практика тлумачення та застосування Конвенції Європейським судом з прав людини має враховуватися при розгляді справ у порядку конституційного судочинства». Тому на підставі цього принципу можна стверджувати, що практика ЄСПЛ буде важливим дороговказом при розгляді конституційних скарг.
Що таке конституційна скарга
Інститут конституційної скарги - це можливість будь-якої особи, звернутися безпосередньо до Конституційного суду України, якщо особа вважає, що в судовому рішенні був застосований закон, який не відповідає Конституції. Це так звана нормативна конституційна скарга, тобто судові рішення не оскаржуються, оскаржується закон. Відповідно конституційна скарга - звернення до КСУ з оскарженням конституційності закону. Тобто КС в жодному разі не виступатиме в якості четвертої інстанції.
До цього моменту звичайний громадянин не мав доступу до КС, був лише опосередкований доступ через судову систему, який не довів свою ефективність в Україні.
Хто може подати конституційну скаргу
Суб'єктом права на конституційну скаргу є особа, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України (стаття 151-1 Конституції). Іншими словами звернутися до КС з конституційною скаргою можуть:
Фізичні особи, незалежно від віку (напр., A. v. UK (1996)), статі, громадянства, статусу, місця проживання чи дієздатності (напр., Zehentner v. Austria (2009);
Юридичні особи (включаючи ті, що належать державі, але користуються достатньою інституційною та оперативною незалежністю (Islamic Republic of Iran Shipping Lines v. Turkey (2007), §§ 80-81; Ukraine-Tyumen v. Ukraine (2007), §§ 25-28; Unédic v. France, §§ 48-59 ).
Законом робиться єдиний виняток щодо юридичних осіб публічного права, які не можуть бути суб’єктами права на конституційну скаргу. Мова йде про органи державної влади і місцевого самоврядування, будь-які особи, що можуть вважатися «урядовою організацією» ((Radio France and Others v. France (dec.) (2003), § 26; Kotov v. Russia [GC] (2012), § 93) з огляду на:
- участь у здійсненні державної влади або надання публічних послуг під урядовим наглядом;
- юридичний статус, повноваження та характер діяльності,
- ступінь незалежності від політичних органів.
До цієї ж категорії можна віднести установи, що виконують «офіційні обов’язки… визначені … Конституцією та законодавством» (Consejo General de Colegios Oficiales de Economistas de España v. Spain (1995)); національну залізницю, що знаходиться під урядовим контролем і користується монопольними правами (RENFE v. Spain (1997)); компанії, що функціонують під жорстким урядовим контролем (Mykhaylenky and Others v. Ukraine (2004), § 43-46).
Коли виникає право на конституційну скаргу
Для подання конституційної скарги статтею 151-1 Конституції передбачено, що право звернутися до КС виникає, якщо всі інші засоби юридичного захисту вичерпано. Тобто за наявності ухваленого в порядку апеляційного перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, а в разі передбаченої законом можливості касаційного оскарження - судового рішення, винесеного в порядку касаційного перегляду. Законом встановлені додаткові фільтри, зокрема тримісячний строк з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, у якому застосовано закон України (його окремі положення). Однак КС надано дискрецію щодо прийняття скарги до розгляду поза межами тримісячного терміну, якщо Суд визнає її розгляд необхідним із мотивів суспільного інтересу.
Також згідно перехідних положень Закону в якості винятку з тримісячного строку конституційну скаргу може бути подано, якщо остаточне судове рішення у справі особи набрало законної сили не раніше 30 вересня 2016 року і така скарга надійшла до КС протягом трьох місяців з моменту набрання чинності Законом.
Якщо послугуватися Вказівками ЄСПЛ щодо критеріїв прийнятності, «Правило щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту, можна сказати, є скоріш золотим, аніж викарбуваним у камінні». Тобто воно має тлумачитися досить гнучко, аби слугувати досягненню цілей інституту конституційної скарги.
Згідно сталої практики ЄСПЛ, положення про вичерпання національних засобів захисту «…вимагає вичерпання тільки тих засобів захисту, які стосуються оскаржуваного порушення і одночасно є доступними і достатніми; існування таких засобів повинно бути достатньо визначеним не тільки в теорії, але й на практиці, за відсутності чого вони не відповідатимуть критеріям доступності та ефективності» (Paksas v. Lithuania (2011), para. 75).
Доступність засобу захисту має бути не теоретичною, а практичною (приклад: суперечлива практика вищих судів - Ferreira Alves v. Portugal (no. 6) (2010), para. 28-29), засіб має існувати не тільки в теорії, але й на практиці, звернення до нього повинно мати розумні перспективи успіху (Open Door and Dublin Well Woman v Ireland (1992)) та засіб має бути здатним на практиці виправити конкретну ситуацію (Prystavska v. Ukraine (2002)). Тому не є наявними і достатніми: (1) дискреційні чи надзвичайні (Çınar v. Turkey (2003); Prystavka v. Ukraine (2002); (2) «ієрархічні звернення» (Horvat v. Croatia (2001), para. 47; Hartman v. the Czech Republic (2003), para. 66).
До речі для цілей ЄСПЛ конституційні скарги також не є засобами національного захисту, що мають бути вичерпані (Smirnov v. Russia (2006); Szott-Medynska and others v. Poland (2003)), за єдиним винятком, який стосується оскарження правоположень як несумісних з Конвенцією (Grišankova and Grišankovs v. Latvia (2003); Liepājnieks v. Latvia (2010)). Тобто запровадження конституційної скарги в Україні з точки зору практики ЄСПЛ не вимагатиме від українських заявників звертатися до КС. Обидві процедури можуть бути застосовані одночасно.
Конституційна вимога вичерпання національних засобів юридичного захисту має свої логічні межі, а саме вичерпання не потрібне:
- за відсутності засобів захисту;
- у разі неефективності або неадекватності (але тягар доведення цього покладається на суб’єкта конституційної скарги);
- якщо предметом скарги є відсутність засобів захисту (ст. 55 Конституції; ст. 13 Конвенції)
Це ж стосується випадків серйозних і систематичних порушень конституційних прав: «Правило вичерпання також не застосовується, якщо доведено існування адміністративної практики, що полягає у повторенні дій, несумісних з Конвенцією, і офіційному толеруванні такої практики з боку держави, а її характер такий, що будь-які провадження є даремними і неефективними» (Ireland v. UK (1978), para. 159; Akdivar and Others v. Turkey (1996), para. 67; Aksoy v. Turkey (1996), para. 52).
Що має містити конституційна скарга
Частиною другою статті 55 Закону про КС передбачені такі відомості:
1) прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса зареєстрованого місця проживання особи (для іноземця чи особи без громадянства - місця перебування) або повна назва та місцезнаходження юридичної особи, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
2) відомості про уповноважену особу, що діє від імені суб'єкта права на конституційну скаргу;
3) короткий виклад остаточного судового рішення, в якому було застосовано відповідні положення закону України;
4) опис перебігу розгляду відповідної справи в судах;
5) конкретні положення закону України, які належить перевірити на відповідність Конституції України, та конкретні положення Конституції України, на відповідність яким належить перевірити закон України;
6) обґрунтування тверджень щодо неконституційності закону України (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих Конституцією України прав людини, на думку суб'єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону;
7) відомості про документи і матеріали, на які посилається суб'єкт права на конституційну скаргу, із наданням копій цих документів і матеріалів;
8) перелік документів і матеріалів, що додаються.
Забезпечення конституційної скарги
Якщо виникає дійсно серйозна ситуація і є необхідність запобігти незворотнім наслідкам, що можуть настати у зв'язку з виконанням остаточного судового рішення, Конституційний суд може прийняти забезпечувальний наказ про тимчасову заборону вчиняти певну дію. Законом про КС це віднесено до дискреційних повноважень Суду приймати такі накази Великою палатою з власної ініціативи. Але кожному повноваженню кореспондує право вимоги щодо його реалізації. Тому якщо особа, що звертається з конституційною скаргою вважає, що у його чи її випадку існують ризики настання незворотних наслідків для його чи її конституційних прав, такій особі слід рекомендувати подавати одночасно і клопотання про прийняття забезпечувального наказу з відповідним обґрунтуванням.
Доля скарг, що вже подані до КС
Скарги, подані до набрання чинності Законом про КС, щодо справи, остаточне судове рішення у якій набрало законної сили раніше 30 вересня 2016 року, повертається без розгляду. Якщо ж скарга стосується справи, остаточне судове рішення у якій набрало законної сили у період з 30 вересня 2016 року до набрання чинності Законом, до таких справ тримісячний строк не застосовується. Сама скарга, якщо не відповідає вимогам Закону, має бути приведена у відповідність до таких вимог протягом трьох місяців з дня набрання ним чинності.
Що далі?
Прийняття Закону про Конституційний Суд має відкрити двері конституційної юрисдикції для громадян. Але це лише початок великого шляху. Чи впорається з цим викликом Конституційний Суд? Чи стане він ефективним інструментом захисту конституційних прав і свобод? Надія на це є. Принаймні рішення у справах про психіатричну допомогу і релігійні зібрання дають для неї підстави. Але чи зможе КС вийти зі штопора внутрішньої кризи? Конституційна скарга вимагає нових підходів, нових ідеологів конституційної юриспруденції, а не мантієносців.