Уперше в письмових джерелах Городниця згадується у XVII ст. як село, що належало роду Корецьких, а після смерті роду — перейшло до князів Чарторійських, а згодом — Любомирським. У 1799 році тут було збудовано фарфоровий завод, вироби якого свого часу були дуже популярні за межами України.
У 1923-1957 роках Городниця — райцентр, у 1938 році він отримав статус смт. На території селища діяли загони УПА, і у 1945 році в бою з військами НКВД тут загинув генерал-хорунжий УПА Іван Трейко.
До селища з Новограда-Волинського їздять маршрутки та автобуси. Щоб оглянути населений пункт, прогулятися парком, посидіти на річці та випити каву, достатньо години часу. Ще можна випити глітвейну за 20 грн на базарі, але я вирішив не ризикувати.
Городницький парк закладений у 1890-х роках на березі річки Случ та має 21 гектар території. Біля річки знаходиться зона для відпочинку, щоправда трохи засмічена. Парком прокладено доріжки для прогулянок.
Зліва від входу до парку є невеличка гора, але піднявшись на неї, я був розчарований. З неї не видно краєвидів та міста, зате там знаходиться військове радянське кладовище. Чи є сенс туди підніматися? Не впевнений.
В колишній синагозі "Бет-Гамедауш", збудованій в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., розташовується селищна рада.
Трохи далі від селищної ради стоїть Городницький Свято-Георгіївський монастир Московського патріархату. Історія монастиря сягає 16 століття, але війська Петра І, відступаючи під час війни зі шведами 1700-1721 років, спалили місто разом з монастирем. У 1744 році на згарищі ставлять дерев'яну церкву на честь Святого Георгія, яка поступово ставала все більш капітальною спорудою. У 1923 році монастир радянська влада закрила, а у 1942 році його заново відкрили нацисти (про що на сайті церкви не згадують. ггг). Після 1945 року собор діяв як парафіяльна церква. До речі, у монастирі зараз чоловіча та жіноча громади. З 1994 року монастир підпорядковується безпосередньо митрополиту, і на жаль — московському.
Ще одна історична споруда міста - костел Святого Антонія. Збудований на початку ХХ ст., але зараз майже не функціонує. Принаймні так мене запевняли місцеві мешканці.
Місцеві жителі кажуть, що місто — основний оплот "вати" та Московського патріархату на Житомирщині. Разом з тим, у селищі є пам'ятник військовим, які загинули в україно-російській війні. Побачимо, чи зміниться розклад сил з наданням Україні Томосу.