Тому я вирішив максимально простими словами пояснити те, про що запитують найчастіше. Упевнений, це буде корисно для того, щоб ми далі могли рухати ініціативу. Пропоную розглядати все через нашу умовну героїню – пані Галину. Уявімо, що живе пані Галина в обласному центрі, десь на околиці міста, на такій умовній вулиці Весняній. Традиційно пані Галині треба здійснити 4 поїздки на день: на роботу, з роботи та плюс одна поїздка в два кінці в різних особистих справах (поліклініка, магазин, театр тощо).
Розпочнемо з того, що в нас є сьогодні.
Вранці в пані Галини традиційно виникає проблема: досить часто вона запізнюється на роботу. Не через те, що пізно виходить із дому, ні. Навпаки, у зв’язку з тим, що пані Галина ніколи не знає, коли саме приїде маршрутка на її зупинку, що, нагадаю, розташована на околиці міста, жінка приходить на ту зупинку заздалегідь. І коли нарешті транспорт приїжджає, пані Галина заходить усередину і знову чекає. Чекає, поки не назбирається багато пасажирів. Інколи та маршрутка стоїть на зупинці й пів години. Із малою кількістю пасажирів водій їхати відмовляється.
Окрім того, маршрутка, що доїжджає на вулицю Весняну, традиційно в жахливому стані. У гіршому стані. ніж ті автобуси, що курсують центральними вулицями, де багато пасажирів.
Чому так відбувається?
Наразі місто обирає перевізника за системою дуже «умовних» балів. І може крутити тими балами так, як йому заманеться. Відповідно, результат конкурсу – річ дуже суб’єктивна. Часто-густо переможцем такого конкурсу виявляється той перевізник, який знаходить підхід до місцевих чиновників. Тобто це історія про класичну корупційну складову.
Далі відбувається ось що: «свій» перевізник отримує ексклюзивне право працювати на маршруті і повинен не тільки на тому маршруті заробити, але й ще «відбити» хабарі, які він роздає за право працювати.
Тому сучасна система громадських перевезень не може надавати якісні послуги людям за своєю природою. Бо обтяжений корупційною рентою перевізник, який курсує за встановленим містом тарифом і, більше того, який не має жодних гарантій від міста щодо того, який період йому дозволять працювати, ніколи не інвестуватиме сотні тисяч євро в нові автобуси. Навпаки, він прагнутиме «витиснути» максимум із того, що є. І, відповідно, возитиме пані Галину на старому автобусі, а ще чекатиме, поки в той автобус «наб’ється» максимальна кількість людей (бо від цього залежать заробітки). Та й, окрім того, регулярно їздити такий перевізник теж не буде. Тому коли пані Галина ввечері в п’ятницю повертатиметься з театру на свою Весняну, є ризик, що автобуса вона не дочекається взагалі. Адже о 22:30 попит не такий уже й високий, а їздити собі на збитки перевізник не вельми зацікавлений.
Сподіваюсь, із основними причинами «поганого» транспорту поверхнево розібралися. Зазначу, я не описав усі причини, лише ключову.
Тепер переходимо до питання, як ці причини усунути.
Перше – це відкриття та поступове збільшення організаторами перевезень сегменту громадських послуг із перевезення пасажирів. Що це таке, буде зрозуміло далі.
За якісну транспортну роботу треба платити. Так це працює у Європі. Фактично весь хороший транспорт – дотаційний. І саме такий механізм передбачає регламент ЄС №1370, який Україна повинна імплементувати, відповідно до Угоди про асоціацію.
Принципова відмінність полягає в тому, що із запуском реформи визначення перевізника відбуватиметься через Prozorro, без людського фактора, а відповідно – без корупційних ризиків і з підвищенням рівня здорової конкуренції. Перевізники більше не конкуруватимуть вмінням знайти підхід до місцевої влади, вони конкуруватимуть своїми бізнес-моделями.
Наступна принципова відмінність – це оплата роботи перевізника. У контексті громадських послуг із перевезень перевізник отримуватиме оплату за кожен кілометр своєї роботи, тож йому не доведеться переживати про те, скільки пасажирів у нього в транспорті, за яким тарифом місто возить людей тощо. Перевізник не збирає плату за проїзд.
Усе це вплине на якість надання послуг, бо автобус не стоятиме годину десь на зупинці і не чекатиме, поки в нього «наб’ється» сотня пасажирів. Перевізнику це більше не буде актуальним, йому платить гроші місто. Платить за проїжджені кілометри на транспорті, що відповідає вимогам організатора перевезень (тобто міста), за дотримання чіткого розкладу, за якісне і ввічливе обслуговування людей. До речі, наша реформа передбачає, що якість роботи перевізника фіксуватиметься в автоматичному режимі (знову без людського фактора). І якщо перевізник дотримується всіх умов договору з особливою віддачею – він може отримувати бонуси, якщо ж навпаки, порушує умови договору, то штраф.
І наостанок – водночас ми гарантуємо перевізникам, що їздитимуть вони на маршруті весь свій контракт, тож у них буде стимул інвестувати в хороший транспорт, щоб такий контракт отримати. І лише за такого підходу ситуація на вулиці Весняній, як і якість життя пані Галини, принципово зміниться.