Реінтеграція, зволікати немає куди!!!
«В силу сімейних обставин хтось залишився в окупованому Донецьку та здобув там освіту. Влаштуватися на роботу за спеціальністю на вільній території не вийде. Спрощений вступ до освітнього закладу та навчання по новому циклу – все, що пропонує Україна. Відтак держава повинна запропонувати нові умови для майбутнього мешканців окупованих територій у вигляді процедури підтвердження здобутої освіти через атестацію. Вже і зараз!».
Ось головні аргументи півтора десятка правозахисників, які в соціальних мережах завзято відстоюють зміни до законопроєкту, що на закритій нараді 3 лютого 2022 року анонсувала профільний віцепрем’єр Верещук Ірина.
Ініціатори цього кроку вважають, що він послужить не лише цілям реінтеграції, але й допоможе закрити потребу в дефіцитному персоналі. А ще, мовляв, стане початком отримання відповіді на питання: що робити з десятками тисяч людей, які отримали освіту на тимчасово окупованих територіях?
Капітуляція або початок визнання терористичних організацій!
«Наруга над пам’яттю близько 15 тисяч українських громадян, полеглих за незалежність України, початок верифікації наукового та трудового стажу працівників специфічних і не дуже сфер на окупованих територіях, легалізація куплених дипломів та зрада науково-педагогічних працівників, які виїхали й відновили роботу ЗВО на підконтрольній території!» Список емоційних аргументів противників визнання «вищої освіти», отриманої в ОРДЛО, значно ширший. Бодай тому, що цих активних противників, на щастя, є значно більше за ініціаторів «атестації».
Окрім високої напруги від емоцій патріотично налаштованих мешканців прифронтової зони, лунають і серйозні аргументи про повну невідповідність «атестації» законодавству про вищу освіту.
Відповідно до діючих в Україні стандартів без акредитації спеціальностей, за якими здобувалася «вища освіта», неможливо перейти до визначення кваліфікації. Особливо це стосується російських наративів, які застосовуються при викладанні більшості цивільних «предметів» у «вишах» на теренах ОРДЛО.
Тому не дивно, що Міністерство освіти і науки (яке добре отримало «на горіхи» від Віцепрем’єра) захищає не лише викладачів ЗВО, що переселилися з окупованої території та відновили заклади вищої освіти. Бо з таким «проходженням атестацій» – завтра можна буде на принтері надрукувати диплом будь-якого луганського «вишу», надати луганську реєстрацію з місця проживання та заявитися на підтвердження професії лікаря чи юриста. А чого б і ні?
Ініціатори «атестації» замовчують питання підтвердження кваліфікації випускників «Луганського університету внутрішніх справ», «Донецького вищого загальновійськового комнадного училища», вчителів історії тощо.
То який вихід?
Автор цього блогу мав цими днями кілька десятків розмов із мешканцями прифронтової Луганщини та чиновниками від науки. У підсумку – можу лише привітати тих, хто готує драфти подібних документів. Вони нам обов’язково знадобляться.
Після кінцевої деокупації ОРДЛО, ці напрацювання (разом із більш важливим блоком по самому громадянству України) точно будуть дуже й дуже затребувані.
А до того часу, поки жовто-блакитний стяг не замайорить на центральній площі Луганська, а парадні розрахунки не пройдуть, як на фото, маршем центральною вулицею Донецька, варто спробувати вдосконалити/запровадити інші реінтеграційні механізми.
До речі, в тій такі сфері освіти. Підтвердження кваліфікацій екстерном, пошук балансу освітніх потреб ВПО, які знайшли в собі сили та можливості переселитися, і мешканців ТОТ, які хочуть працювати за отриманою «спеціальністю», процедури перевірки тих, хто бажає екстерном отримати бакалавра чи магістра… І найголовніше – вища освіта має стосунок не лише до набору знань за фахом, але й до культури, громадянської позиції, патріотизму та менталітету.
А ще нам потрібна інша адвокаційна кампанія – пропаганда. Щоб кожна родина на ТОТ, яка приймає рішення про навчання дитини в «псевдо ЗВО», знала, що її диплом ніколи не визнаватиметься напряму в Україні, як до речі зараз не визнається й в Росії.
Так-так, пані Віцепрем’єрко та шановані правозахисники. Диплом родом із ОРДЛО для росіян здебільшого просто папірець! Хіба разом із «дипломом» типу «ЗВО» видано ще й диплом зразка РФ (ввели з 2021 року).
Відтак я переконаний, що палким правозахисникам спільно з профільним міністерством є над чим попрацювати.
І звісно, втаємничені в процеси розуміють, що за віцепрем’єрства пана Рєзнікова подібні «ініціативи» не отримували урядового «благословіння». Та їх вкид в інформаційний простір і збіг безкінечних міжнародних переговорів на тему виконання Україною Мінських домовленостей, дотримання прав людини в ОРДЛО – це лише збіг і нічого іншого.