За годину до початку акції біля будівлі посольства нікого, окрім чотирьох охоронців у формі міліції та службового персоналу. Міліціонери нічого про акцію не знають. Кажуть, що у них тут зміна – чотири-п’ять осіб охороняють вхід. Де-не-де проходять люди з фотоапаратами, придивляються до входу і йдуть собі далі. До нас підходить дівчина, цікавиться, чи ми не на мітинг. Біля входу до посольства кілька камер, під’їжджають машини. Представники українських ЗМІ дістають апаратуру, встановлюють штативи. Чутно розмови про вчорашній інцидент із працівником посольства та журналістом. Можна сказати однозначно – журналісти не дуже в захваті від «рукоприкладства».
Вважають, що звільнення хулігана недостатньо. У будівлю йде представник білоруських ЗМІ – поспілкуватися. Через кілька хвилин виходить назад – каже, офіційних коментарів сьогодні не отримаємо. Вчора посольство вже вибачилося перед потерпілим кореспондентом. До початку акції залишається 15 хвилин, журналісти очікують. Учасників акції не видно. Присутні цікавляться – невже всі приїхали лише знімати? А як же мітинг?
Десь за 5 хвилин до початку журналістам роздають написи на папері формату А4. Можна сказати, що шпигунів у спецслужб світу побільшало – тут і Моссад, і ФСБ, і Мі-6 і навіть вітчизняне СБУ.
Журналісти, жартуючи, вистроюються перед входом до посольства. Вдалося нарахувати сім осіб. З кола фотографів, кореспондентів та операторів до них чомусь ніхто не приєднався. Хоча серед учасників акції видно і молодих, і досвідчених журналістів, і простих активістів. Всі вони вимагають звільнення грузинських колег з-під варти та заміни покарання на підписку про не виїзд. «Адже навіть в Україні таке практикують». Протестуючі кажуть, що бачили вчорашнє відео-зізнання фотокореспондента. І якщо у них виникали підозри в причетності журналіста до різних спецслужб, то після перегляду відео такі думки зникли. Адже і саме відео, і висунені звинувачення є непереконливими. Про це каже Єгор Соболєв, один з організаторів акції. «Аби в це повірити, необхідно або мати дуже наївний народ, або жити в СРСР у часи Сталіна. Грузія слугувала для нас прикладом побудови демократії. Але те, що відбувається зараз, може розв’язати руки тоталітарним державам».
Редактор інтернет-видання «Обозреватель», Олександр Чаленко, згадує вчорашній інцидент з фотокореспондентом. Журналіст погрожує зайти у посольство та розібратися з хуліганом. Чаленко з упевненістю заходить до будівлі посольства… і виходить звідти через хвилину. Бідкається, що двері зачинено, а з ним ніхто не хоче розмовляти. Щоправда, існує інший вхід.
Чаленко йде туди, але навіть не може потрапити всередину. Двері зачинено. Учасники акції починають давати інтерв’ю – як українським, так і зарубіжним ЗМІ. Раптом, двері, у які намагався зайти редактор «Обозревателя» відчиняються, й туди заходить чоловік у штатському.
Охоронці швидко їх зачинають. А біля центрального входу лунають погрози викликати розбишаку, що побив журналіста, на дуель. Знову всі повертаються до теми арешту. «Арештувати можна й водія маршрутки – за те, що проїжджав повз посольство. Але ж це робота маршрутчика, як і фотографа». Думка присутніх одностайна – інцидент з кореспондентами є ненормальним. А президент Грузії таким чином риє собі могилу. «Йому краще якнайшвидше закрити цю справу. І зробити все по-чесному. Це в його інтересах» - кажуть протестуючі.
Журналісти починають потроху розходитися – хто в офіс, хто на іншу зйомку, а хто у кафе, поряд із посольством. Мітинг закінчується. Тихо й спокійно. «Ми висловили свою думку, показали, що не байдужі до проблеми» - каже один з фотографів. Але чи допоможе це грузинським «шпигунам»? Час покаже.