У демократичних європейських державах громадські об’єднання і державний сектор доповнюють одне одного у вирішенні багатьох питань. Громадські організації є активними контролерами дій влади. Більше того, громадські організації мають виступати у гарному сенсі лобістами суспільних інтересів при виробленні державних рішень. Це є однією з базових характеристик політичної системи, яку називають демократією. Місцеве самоврядування – це першоджерело і основа справжнього демократичного правління.
Проте, на жаль, сьогодні кияни є свідками того, що місцевій владі і громадянам, здебільшого, не вдається налагодити конструктивний діалог. Кияни не поінформовані, які рішення міська влада буде приймати. Немає впевненості у тому, що чиновники знають про реальні проблеми та чують думку людей.
Дедалі активніше кияни вимагають, щоб визначення пріоритетів міської політики, у тому числі використання бюджету міста, узгоджувалося з інтересами мешканців столиці, а не затверджувалося з волі чиновників, «за зачиненими дверима». Залишаючись незмінною, ситуація стає дедалі більш вибуховою. Гостинний двір, Пейзажна алея, Андріївський узвіз – ці улюблені місця киян стали справжнім полем бою за столицю через те, що влада спробувала визначити долю цих культурних перлин в обхід думки громади.
Переважну кількість протестних акцій детонує позиція чиновників – закрита, байдужа, зверхня. У багатьох випадках бездіяльністю або неефективністю у вирішенні проблем людей доводять до відчаю.
За экстремистки настроенной «общественностью» или «общественными активистами» стоит исключительно политика – в этом сомнений нет. Эти политические силы намерены решить любой ценой задачу вхождения в Киевсовет
— Кость Бондаренко
Українці перебувають у стані хронічного стресу, - стверджують професійні психологи. - Будь-яка «зустріч» з державною інституцією здатна довести до відчаю. Люди відчувають себе беззахисними, безправними і обманутими. У такій ситуації навіть терплячий стає агресивним.
Проте, обираючи спосіб вирішення проблем – радикальний чи конструктивний, ми повинні пам’ятати, яким небезпечним може бути приклад насильства. Принаймні, для наших дітей. Адже за даними соціологів, серед дітей у віці від 8 до 17 років більше 60% з радістю погодяться брати участь у сценах насильства. А 37 % готові вчинити протиправні дії, наслідуючи персонажів екрану. Цілих 6% сьогодні допускають можливість убивства людини заради винагороди. Примірте ці відсотки до дорослих людей, і в найближчій перспективі ви побачите картину громадянської війни.
У теорії ми маємо механізми контролю громадськості за діяльністю влади: моніторинг, антикорупційна експертиза, відкриті громадські слухання, що є предметом діяльності Громадських рад при органах виконавчої влади. Це гарна ідея, але її потрібно втілити на практиці, щоб вона працювала на благо громади. Працююча Рада могла би контролювати, обмежувати, абсолютно законно вимагати від влади почути думку людей, здійснювати антикорупційну експертизу рішень. Можливості працювати ефективно є. До них потрібно долучитися, обирати до Ради найбільш принципових, активних громадських діячів, не забуваючи про ознаку професійності, і починати вибудовувати відкрите партнерство з місцевою владою.
«Нинішня влада погана», – чуємо від громадських активістів. От, мовляв, коли ми скинемо цю владу та оберемо нову - тоді все буде добре. Це досить спірне уявлення громадян про взаємостосунки влади і громадськості. Тому що влада – будь-якого кольору – не буває хорошою. Якщо громадяни не знають механізмів, якими можна впливати на владу, якщо громадянське суспільство не створює умов, при яких влада не може відсторонитися від людей – то будь-яка влада буде поганою і неконструктивною.
Ефективна робота Громадської ради здатна упереджувати суспільні конфлікти. Коли спірні питання вирішуються у процесі діалогу, консультацій, диспутів, справи не доводяться до серйозних конфліктів влади з громадськістю, а тим більше – до насильницьких дій.
За допомогою Громадської ради повинні бути створені умови, у яких влада не відступатиме від правил. Наприклад, якщо корупція − це ганебне явище, що переслідується законом і не сприймається суспільством, то чиновник, який вчинив такі дії, − самовільно або під тиском громадськості звільняється з посади. Нам відомі навіть про випадки відставки Президента у європейських країнах, де існує розвинуте громадянське суспільство.
Тобто, замість того, щоб чекати, поки зміниться влада, чи застосовувати насильницькі методи, кияни повинні змінюватися самі: налагодити дієвий громадський контроль, який буде працювати при будь-якій владі.
Тоді будь-яка влада буде рахуватися з думкою киян.