ГлавнаяБлогиБлог Эльмиры Ахундовой

30 років Ходжалинської трагедії. Як це було

У ніч із 25-го на 26-е лютого 1992 року вірменські збройні формування за підтримки важкої техніки й особового складу 366- го мотострілкового полку колишнього СРСР, розквартированого в місті Ханкенді (Степанакерт), здійснили захоплення міста Ходжали. Убито 613 людей, із них дітей – 63; жінок – 106, літніх – 70 людей, 8 родин знищено повністю, 25 дітей втратили обох батьків, 130 дітей втратили одного батька.

Поранено – 487 людей, з них дітей – 76. Люди, які були в заручниках, – 1 тисяча 275 людей. Пропали без вісти – 150 людей, про яких дотепер нічого не відомо.

Цей епізод став однією з найкривавіших і найжорстокіших сторінок у Першій Карабаській війні. В даний час парламенти Пакистану, Мексики, Чехії, Колумбії, Боснії та Герцеговини визнали Ходжалинську трагедію як геноцид та акт злочину проти людяності. Крім того, цей геноцид визнала низка штатів США.

ПРАВДА ПРО 366-й ГВАРДІЙСЬКИЙ

366-й мотострілковий полк, дислокований у Ханкенді, зіграв найлиховіснішу роль у ходжалинських подіях. Уже задовго до трагедії стало зрозуміло, що військові злочинці, які звили тут гніздо, відкрито беруть участь у неоголошеній війні Вірменії проти Азербайджану. “Негайно вивести з Ханкенді злочинний полк!” – ця вимога звучала в ті дні на вустах усіх жителів республіки. До найвищих інстанцій посилали сотні листів і телеграм від різних громадських організацій з тією ж вимогою.

ЗВЕРНЕННЯ ЖІНОК-ПИСЬМЕННИЦЬ АЗЕРБАЙДЖАНУ ДО СОЛДАТСЬКИХ МАТЕРІВ РОСІЇ

Матері Росії!

Вимагайте повернути ваших дітей з Карабаху! Злочинні офіцери, здебільшого – особи вірменської національності, змушують їх воювати проти мирних жителів суверенного Азербайджану. Якщо ваші хлопчики відмовляються стріляти в наших жінок, дітей і старих, їх розстрілюють у спини вірмени. А якщо вони виїжджають на розправу з азербайджанськими селами, їх убивають наші солдати-захисники. Пошкодуйте своїх дітей – своїх ні в чому невинних синів. Вони не повинні ставати вбивцями! І нехай наші сини, захисники рідної землі, не проллють кров ваших дітей.

Фото: надане посольством Азербайджану

Матері Росії, вас обманюють! Адже війна триває не у Вірменії, вона іде на нашій землі, і ми захищатимемо кожну п’ядь її від будь-якого зазіхання.

Матері Росії, вас обманюють! Як обманюють і ваших синів, примушуючи їх ставати вбивцями. Більшість юнаків уже зрозуміли це й покинули свої частини. То кличте їх назад, до рідного дому, поки вони цілі...

Ми не прагнемо нових жертв. Багатостраждальна земля Азербайджану й без того рясно полита кров’ю наших синів. То врятуйте ж ви своїх!

МІРВАРІД ДІЛЬБАЗІ, АЗІЗА ДЖАФАРЗАДЕ, АЛЕВІЯ БАБАЄВА, ХАЛІДА ГАСІЛОВА, ГЮЛЬРУХ АЛІБЕКОВА, ЕЛЬМІРА АХУНДОВА, ОКЮМА БІЛЛУРІ, АЗІЗА АХМЕДОВА, АФАГ МЕСУД, ВАРВАРА КОНСТАНТІНОВА, ЕЛЬМІРА ВЕЗІРОВА, ЛІДІЯ ГУЛІЄВА, ГАЛИНА ТИХА, САРА НАЗІРОВА, ІРИНА НОВИНСЬКА, САКІНА ГУСЕЙНОВА та ін.

ІНТЕРВ’Ю, ЩО НЕ ВІДБУЛОСЯ

ЧОМУ ГЕНЕРАЛ ПОПОВ УХИЛЯЄТЬСЯ ВІД ВІДПОВІДІ!

6 лютого кореспондент Азерінформу зв’язався телефоном із командувачем 4-ї армії генерал-майором М. Г. Поповим і попросив його відповісти на кілька запитань агентства.

– А які питання? – невдоволено запитав генерал. Ми прочитали наші запитання й попросили про інтерв’ю.

– Ви надішліть мені ваші запитання письмово, потім здзвонимося.

Через півгодини запитання Азерінформу у письмовій формі були доставлені генералу. Ми хотіли з’ясувати в М. Попова, чому після того, як з нагорної частини Карабаху були виведені всі військові частини й війська Міністерства внутрішніх справ Росії, у Ханкенді залишився 366-й мотострілковий полк, який усією своєю бронетехнікою і вогневою міццю таємно бере участь у неоголошеній війні Вірменії проти Азербайджану на боці вірменських бандформувань. Адже не секрет, що серед офіцерів і прапорщиків цього полку чимало вірменів.

За кілька днів ми знову подзвонили генералу й повторили своє прохання. Пославшись на зайнятість, Попов попросив подзвонити пізніше. Знову дзвінок – “генерал зайнятий, у нього нарада, подзвоніть пізніше”. Пізніше його на місці щоразу не було, й оперативний черговий по частині, дізнавшись, що дзвонять із Азерінформу, просив передзвонити. Так тривало до суботи. Чекати ми більше не могли й тому вирішили звернутися до генерала через пресу. Може, в такий спосіб генерал-майор Попов Микола Глібович знайде можливість, а правильніше бажання, відповісти на запитання Державного інформаційного агентства? Адже й генералам бути ввічливими аж ніяк не грішно.

І треба ж було трапитися такому “збігу”: днями на каналах ТАPС пройшла інформація про те, що особовий склад, бронетехніка та артилерія мотострілкового полку, розквартированого у Ханкенді, не беруть участі у збройних зіткненнях у Нагорному Карабаху й дотримуються повного нейтралітету. Про це кореспондентові ІТАР-ТАРС повідомив черговий по полку, який попросив не називати його прізвище через відсутність гарантії особистої безпеки в умовах міжнаціонального конфлікту. Цю заяву було зроблено телефоном у відповідь на прохання прокоментувати, повідомлення, що з’явилися в азербайджанській пресі, про те, що військові підрозділи воюють на боці вірменів і застосовують проти азербайджанців артилерію, міномети та бронетехніку. Про це ж спішно повідомив у ТАPС оперативний черговий генерального штабу СНД, який, посилаючись на генерала Попова, запевняв, що полк у Ханкенді в боях участі не бере.

Хотілося б особливо сказати про 11 військовослужбовців 366-го полку, яких генерал Попов назвав дезертирами. Вони змушені були тікати з Ханкенді, тому що вірменські офіцери змушували їх стріляти по мирних азербайджанських селах. Я сподіваюся, генерал, попри всю свою зайнятість, зміг подивитися недільну інформаційну програму Азербайджанського телебачення, де шестеро цих солдатів, які перебувають нині в Агдамі, розповіли про свою долю. І ніякі вони не дезертири. Будучи в селі Малибейлі, що обстрілювалося з артилерійських гармат і мінометів, вони взялися вивести під вогнем старих, жінок і дітей. Троє солдатів із білим прапором попереду. Вони й загинули, генерале, і не як дезертири, а як чесні солдати, які не хотіли воювати на боці бандитів проти мирних азербайджанських жителів.

Наведені нами повідомлення ІТАР-ТАРС, очевидно, не випадково, з’явилися у переддень Мінської зустрічі, під час якої керівництво суверенної республіки наполегливо вимагало виведення 366-го полку з Ханкенді. Бо ж коли цей полк і справді не бере участі в боях, то хто й звідки б’є по Шуші, Ходжали, Малибейлі та інших азербайджанських населених пунктах із важкої артилерії та мінометів? Навряд щоб вірменські бойовики змогли у повітрі перетягнути бронетранспортери й гармати.

Але повернімося до нашого іинтерв’ю, що не відбулося. Створюється враження, що і генерал Попов заражений імперськими бацилами й забуває, що перебуває на території і під юрисдикцією суверенної держави, а тому зобов’язаний на вимогу республіки змінити дислокацію названого полку. А може, генерал не хоче зіпсувати стосунки із заступником начальника головного штабу сухопутних військ Збройних Сил СНД генерал-лейтенантом Тер-Григор’янцем. Чи, можливо, боїться заяви новоспеченого товариства “жінки-смертниці”, які пригрозили, що не допустять виведення 366-го полку з міста й обіцяли лягти навіть під гусениці танків і БТР. Ну, генерале, це старий вірменський прийом – уперед пускати жінок і дітей, а самим з автоматами ховатися за їхніми спинами. Пам’ятаю, в такий спосіб вони одного разу вже роззброїли військовий підрозділ у Ханкенді.

Фото: надане посольством Азербайджану

Отже, Азерінформ усе ж таки розраховує отримати в генерала М. Попова зрозумілу відповідь на своє запитання – коли з ХАНКЕНДІ буде виведено 366-й мотострілковий полк?

А. ШАРІФОВ,

кор. «Азерінформу»

«Вишка», 18 лютого 1992 р.

“ДОБЛЕСНІ” СОЛДАТИ Й ОФІЦЕРИ 366-го ГВАРДІЙСЬКОГО ПОЛКУ ЗРЕШТОЮ ПОКИНУЛИ ХАНКЕНДІ.

ЇХНІМ ОСТАННІМ “ПОДВИГОМ” СТАВ РОЗГРОМ МІСТА ХОДЖАЛИ ТА ВБИВСТВО ТИСЯЧ МИРНИХ ЖИТЕЛІВ...

НАГОРНИЙ КАРАБАХ: ЗВИЧАЙНИЙ ЖАХ ВІЙНИ

СОЛДАТИ УДАЧІ

Четверо хлопців, які сиділи переді мною, були збентежені, і бесіда спочатку не клеїлася. Та й сам я не знав, як їх називати: дезертири, перебіжчики, просто втікачі... Павло Зуєв зі Свердловської області, Юрій Яхнович із Криму, пензенські земляки Олексій Бондарєв і Павло Антипін. Колишні навідники-оператори, колишні солдати тепер уже розформованого 366-го Степанакертського полку. Волею долі й командирів закинуті в самий центр найжорстокішого національного конфлікту...

– У полк ми потрапили з учебки в Самарі, – розповідають вони. – Взагалі там нас усіх готували до служби в Німеччині, але тих, у кого знайшлися якісь захворювання, відправили в Закавказзя. Заздалегідь змусили підписати рапорт – що не маємо заперечень. А потім – почалося! Форму відібрали, замість неї дали стару підмінку. Хліба – немає, солі – немає, листів з дому – немає. Спимо – на голому матраці. За рік помилися лише двічі... Увесь полк – від останнього солдата до старших командирів – у вошах. Від їхніх укусів – нариви, ноги гниють. Підеш у санчастину, а тобі: “Лікуватимешся удома”. Таблетки, укол – плати. По полку цивільні вільно ходять, пропонують місцевий самогон – тутівку, горілку. Звідки в солдатів гроші? То хлопці і домовляються з вартовими, “крадуть” цинкові коробки з патронами, продають, а гроші – пропивають. Так і ходять усі в частині п’яні – і солдати, і офіцери. Бійки – постійні. На гауптвахту потрапиш – взагалі біда. Уночі офіцери приходять із палицями: б’ють, змушують голими по-пластунськи по асфальту плазувати, взимку водою поливають. А стосунки з місцевими – не зрозумієш. Коли місто Шушу ми обстрілювали з танків, усе добре було. Потім вірмени прийшли на КПП і застрелили солдата-казаха просто в око, іншого поранили.

Командир першого батальйону зговорився якось із командиром артдивізіону: от як вони на бойове чергування заступлять, почнуть виводити техніку і на свій страх і ризик прориватися з Карабаху. Комполку довідався про це й зняв їх із чергування. А солдати однаково біжать. У день три – п’ять людей. Хоча й дуже небезпечно це. На нашій пам’яті двоє п’ятами накивали. А за кілька днів прийшло повідомлення: між Ходжали й Аскераном труп лежить – заберіть. Як виявилося, Горохов Олександр із артдивізіону, другого його товариша так і не знайшли.

Якось одразу одинадцять людей утекли. Ішли по дорозі з білим прапором. У Мардакертському районі по них вогонь відкрили. До Агдама живими тільки шестеро дісталися. Ще двох утікачів вірмени піймали й обміняли назад у полк – на 800 літрів солярки. І по нас стріляли, дивом урятувалися.

З жовтня ночами з полку почали виїжджати на бойове чергування. Але тільки офіцери й довірені старослуживі, в основному механіки-водії, іноді навідники. На БМП, танках, пушки із собою брали. Ранком верталися п’яні, і всі боєприпаси розстріляні. Солдати розповідали, що вони спочатку пили з бойовиками, а потім за їхньою вказівкою виїжджали до азербайджанських сіл і стріляли...

От такий нейтралітет армії СНД.

КРІМ ТОГО, Є ЩЕ ЧИМАЛО СВІДЧЕНЬ, ЩО БОЙОВА ТЕХНІКА 366-го ПОЛКУ ЗІГРАЛА ФАТАЛЬНУ РОЛЬ У ШТУРМІ ХОДЖАЛИ, ЗАБЕЗПЕЧИВШИ ВОГНЕВОЮ ПІДТРИМКОЮ НАСТУПАЛЬНІ ВІРМЕНСЬКІ ЗАГОНИ.

ВАДИМ БЄЛИХ

“Ізвєстія”,

14 березня 1992 р.

ІЗ ЗакВО

366-Й ПОЛК У БОЯХ НЕ БЕРЕ УЧАСТІ.

АЛЕ ВБИТІ Й ПОРАНЕНІ Є

Днями Російським телебаченням було передано інформацію про участь 366-го мотострілкового полку, дислокованого в Степанакерті (Ханкенді), у боях поблизу населеного пункту Ходжали. Ходжали – стратегічно важливий пункт. Досить сказати, що в разі, якщо азербайджанській стороні не вдасться повернути Ходжали, то Шушу може спіткати блокадна доля Степанакерта (Ханкенді). Крім того, у Ходжалах розташований аеропорт.

Із проханням прокоментувати повідомлення і прояснити ситуацію ми звернулися до заступника командувача військами ЗакВО генерал-лейтенанта С. Беппаєва. Він відповів, що 366-му полку категорично заборонено брати участь у бойових діях на будь-чиїй стороні. АЛЕ НЕ ВИКЛЮЧЕНА УЧАСТЬ У БОЯХ ОКРЕМИХ ОСІБ ВІРМЕНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОСТІ З-ПОМІЖ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЦЬОГО ПОЛКУ.

Майор К. ЛИТВИНОВ,

Старший лейтенант В. ДЕНИСОВ

“Червона зірка”,

28 лютого 1992 р.

КАПІТАН ТУШОВ ВИКРИВАЄ... СВОЇХ

Оповитий ганьбою злочинів проти мирних жителів азербайджанських сіл у нагорній частині Карабаху 366-й полк... Руки його командира, офіцерів, прапорщиків, гусениці його танків і бойових машин закривавлені кров’ю безвинних дітей, старих, жінок Кяркіджахана, Малибейлі, Мешалі, Джаміллі, Ходжали та інших населених пунктів, захоплених і спалених ущент вірмено-російськими військами.

Раніше я розмовляв із багатьма солдатами (росіянами, узбеками, таджиками, туркменами й ін.) 366-го кривавого полку, які тікали з Ханкенді, не бажаючи вбивати мирних азербайджанських жителів. А цього разу мені вперше випало розмовляти з офіцером, який проходив службу в 366-му полку з 17 червня 1988 р. по 10 березня 1992 р.

Капітан Тушов Сергій Данилович, народився 22 березня 1965 р. у м. Масалли Азербайджанської Республіки. Закінчив середню школу в селищі Пришиб, потім – Бакинське вище загальновійськове командне училище (1982–1986 рр.). Остання посада у полку – заступник начальника штабу 1-го батальйону.

Фото: надане посольством Азербайджану

Наш коментар

Добре знає Азербайджан, ріс на цій землі. Вільно говорить азербайджанською. Знає, що азербайджанський народ добрий, гостинний і бореться за своє праве діло...

С. Тушов: 366-й мотострілковий полк на БМП був переведений з міста Гянджи в місто Ханкенді в 1985 році, у рік початку горбачовської перебудови...

Наш коментар

Цікавий збіг – у рік початку перебудови з розміщенням мотострілкового полку в нагорній частині Карабаху створюється штучний осередок напруги. Можливо, ті, хто зробили це, уже тоді знали, що за три роки тут станеться міжнаціональний конфлікт, і 366-й полк захищатиме тільки вірменів?!

С. Тушов: Навесні 1991 року командиром полку було призначено підполковника Зарвигорова Юрія Юрійовича. Із його приходом почалися чорні дні особового складу полку. Справи йшли по інерції. Десь у вересні минулого року із Шуші на територію полку випадково впала “Алазань” (шушинці відповідали на удари з г. Ханкенді). Випадок повторився. У жовтні 1991 року з Москви якийсь генерал привіз письмовий наказ маршала авіації Є. І. Шапошникова: “На вогонь відповідати вогнем, на постріл – пострілом!” І після цього за планом штабу полку вночі призначалася чергова група, яка відходила на вихідну позицію і вела вогонь... На чергування щоночі йшли мінімум шість бойових машин піхоти (БМП)...

Наш коментар

А Головнокомандувач ОЗС СНД маршал авіації Є. І. Шапошников у кожному своєму виступі клявся всьому світу, що його війська, особливо – 366-й полк, займають повний нейтралітет у вірмено-азербайджанському конфлікті...

С. Тушов: У полку 75 – 80 відсотків становили вірмени... Вони були начальниками складів озброєння, боєприпасів, пально-мастильних матеріалів, речового, продовольчого та медичного складів, їдальні тощо. З офіцерського складу вісім людей було вірменської національності. Другим мотострілковим батальйоном командував майор Оганян.

Наш коментар

Тобто, своя рука – владика. Це збіговисько вірменських дашнаків що хотіло, те й робило у полку. Командуванню полку ніколи було керувати й стежити за їхніми діями. Виконавча влада знизу була повністю в руках прапорщиків, а зверху – в керівництва області, яке, зі свого боку, вертіло командуванням полку, як заманеться...

С. Тушов: У полку морально-психологічна обстановка була згубна, офіцерський склад безпробудно пиячив. Тривала напіввідкрита торгівля зброєю, боєприпасами та військовою технікою з вірменськими бандитами.

23 лютого ц. р. командир полку прийняв рішення розквартирувати батальйони у вірменських селах. Перший батальйон був розміщений у селі Чанахчі, а третій батальйон – у селі Баллиджа, поруч із азербайджанським містом Ходжали...

Фото: надане посольством Азербайджану

Наш коментар

Командир полку підполковник Зарвигоров Ю. Ю. наважився на свій останній злочин, на винищення 6-тисячного мирного населення міста Ходжали. У знищенні м. Ходжали брав безпосередню участь третій мотострілковий батальйон, де командиром був майор Євгеній Набоких. Свідки Ходжалинської трагедії розповідали, що вони чули в основному російську мову, команди віддавалися російською мовою, вони бачили російські танки й БМП. Капітан Тушов змовчав про те, де в цей час упивався кров’ю азербайджанців другий батальйон майора Оганяна. А він був у самій гущі Ходжалинської трагедії...

С. Тушов: Після Ходжалинських подій почастішали розмови про виведення 366-го полку з м. Ханкенді. А раніше якісь сили всілякими способами пручалися цьому. Наприкінці 1991 року офіцери першого батальйону організовано виступили проти злодіянь командування полку й зажадали відходу з м. Ханкенді. Але цю ініціативу було придушено...

Наш коментар

Так, командування полку поквапилося замести сліди вчиненого і якнайшвидше покинути місце злочину. Але в народі кажуть: “Шило в мішку не сховаєш”. Занадто багато пролито крові беззбройних азербайджанців – немовлят, малолітніх дітей, школярок і школярів, жінок, старих. Безневинно пролита кров не вибачає. Настане час відплати, й злочинці постануть перед судом. Обов’язково постануть...

С. Тушов: Після 29 лютого вірмени вільно господарювали у полку, 1 березня повністю захопили полк. Другий батальйон, де командиром був майор Оганян, з усією технікою та озброєнням добровільно перейшов на бік вірменів. 2 березня весь особовий склад 366-го полку на вертольотах був вивезений у м. Вазіані Грузинської Республіки. Із бронетехніки десь 36 БМП було вивезено в м. Вазіані трохи раніше. Усі вірмени, крім майора Арутюнова А., капітана Арутюняна В. В. та прапорщика Петросяна А., які виїхали в Єреван, залишилися в Ханкенді.

10 березня ц. р. наказом Головнокомандувача ОЗС СНД 366-й полк було розформовано...

Наш коментар

Після спільно проведеної 26 лютого Ходжалинської операції офіцери й особовий склад 366-го полку остаточно побраталися з вірменськими головорізами. Полк виконав своє головне завдання, “історичну місію”, очистив нагорну частину Карабаху від азербайджанців. Тепер він міг покинути м. Ханкенді, що й було зроблено негайно.

А капітан Тушов збрехав. Уся бронетехніка 366-го полку – понад сто БМП, до 10-ти танків і озброєння залишено Вірменським Збройним силам з метою розширення агресії в напрямку степових районів Азербайджану, що довели наступні події, падіння с. Хога, безперервні обстріли м. Фізулі, сіл Фізулінського, Джебраільського та Агдамського районів.

А чому 366-й полк не повернувся на своє постійне місце дислокації в м. Гянджу? Тому, що він своїми кривавими злодіяннями оголосив себе ворогом азербайджанського народу, і не міг би втриматися на цій землі.

А чому Головнокомандувач ОЗС СНД маршал авіації Є. І. Шапошников своїм наказом так поспішно розформував 366-й полк? Тому, що ця злочинна військова організація не могла більше існувати як єдине ціле, вона впадала в око, а неспростовні факти про її злочини благали про покарання. І треба було якнайшвидше розігнати її так, щоб потім ніколи більше не можна було зібрати разом...

На моє останнє запитання: “Яка, на вашу думку, була позиція командування 366-го мотострілкового полку – провірменська, проазербайджанська, або пролюдська?” – капітан Тушов одразу відповів: “Провірменська!” І додав: “Командир колишнього 366-го полку підполковник Зарвигоров 16 березня ц. р. з Вазіані вилетів у Ханкенді...».

А це останнє повідомлення капітана Тушова нехай коментує сам читач!

РАМІЗ ДУЙГУН

«Халг ордусу»,

10 квітня 1992 р.

НА ГОЛОВНЕ ПИТАННЯ ГЕНЕРАЛ ТАК І НЕ ВІДПОВІВ

17 березня в штабі 4-ї армії СНД, дислокованої на території Азербайджану, відбулася прес-конференція для журналістів, що представляють республіканські й московські видання, інформаційні агентства. Вів її заступник командувача Закавказького військового округу генерал-лейтенант С. Беппаєв.

У своїй вступній мові він висловив занепокоєність загостренням ситуації в регіоні:

– Якщо дивитися в корінь конфлікту, розв’язаного в регіоні, – зокрема відзначив він, – то ми вважаємо, що від початку дії керівництва колишньої НКАО були неправильними. Усе почалося із сепаратизму. Нагорний Карабах – споконвічна територія Азербайджану, і природно, що кожна республіка зобов’язана захистити цілісність і схоронність своєї землі.

Небажання або невміння політичними методами розв’язати цю проблему обернулося безглуздою війною. Задля уникнення подальшого кровопролиття, конфлікт мав бути невідкладно вирішений за столом переговорів.

За словами С. Беппаєва, війська ЗакВО упродовж усього конфлікту дотримувалися і продовжують дотримуватися нейтралітету. Та, незважаючи на це, є певні сили, які прагнуть втягти армію в кровопролитний конфлікт, зіштовхнути її з народом. Однак прямий обов’язок армії – захист територіальної цілісності суверенного Азербайджану від зовнішніх ворогів.

Після цього генерал-лейтенант С. Беппаєв звернув увагу присутніх на щоразу частілі випадки нападу на військові частини з метою захоплення зброї. Було заявлено, що з метою припинення подібних дій віддано наказ замінувати військові об’єкти та застосовувати зброю проти нападників.

Потім С. Беппаєв відповів на запитання журналістів.

Представників засобів масової інформації, зокрема , цікавило: чому з Ханкенді не було вивезено всю техніку сумновідомого 366-го полку, і як, враховуючи об’єктивні обставини, командування допустило комплектування особового складу полку офіцерами й прапорщиками вірменської національності?

Журналісти запитували також: коли припиняться човникові польоти військових вертольотів з території Вірменії в нагорну частину Карабаху? Якщо 7-а армія не забезпечує вірменські військові формування зброєю, то як пояснити той факт, що останніми тижнями ці загони провели великомасштабні операції із захоплення безлічі сіл та обстрілу ряду райцентрів, що розташовані за межами нагорної частини Карабаху і т. і. ?

От що відповів С. Беппаєв:

– Під час виведення особового складу 366-го полку із Ханкенді, а також віддалених застав ми змушені були використовувати військові транспортні й бойові вертольоти. Але сьогодні цей процес, по суті, завершився, і вони в цей район не курсуватимуть. Що стосується виведення полку та його техніки, то, на превеликий жаль, є зрадники і серед військовослужбовців. Саме вони й дозволили порозтягувати частину техніки по домах і селах. Але повірте моєму слову, ми шукали цю техніку, і там, де могли, – знищили. Однак ми не можемо гарантувати, що дещо справне там не залишилося. Тут хочу зазначити: командуванню полку було дано письмовий наказ вивести абсолютно всю техніку, а там, де неможливо, – знищити на місці.

Генерал-лейтенант визнав, що факт проходження служби офіцерами й прапорщиками вірменської національності в складі полку можна кваліфікувати як помилку командування.

За його словами, із частин округу, дислокованих на території Вірменії, було викрадено лише 100 одиниць стрілецької зброї, а випадків із викраденням бронетехніки взагалі не зареєстровано. Коли генералу нагадали про 160 вогнеметів, що потім спливли в нагорній частині Карабаху й були застосовані в знищенні азербайджанських сіл Кяркіджахан, Малибейлі, Мешалі і т. д. , він відповів, що вогнемети, мовляв, не така вже серйозна зброя. У найсприятливіших умовах вони можуть вражати ціль лише на відстані 300 метрів.

У такому ж дусі пролунали відповіді і на інші запитання, що хвилювали нас. Хоча головне з них так і залишилося відкритим: від якої ж зовнішньої навали захищає Азербайджан 4-а армія, і, якщо ми суверенна й незалежна республіка, то агресія з боку Вірменії теж, за логікою, – навала. Чому ж не виконує свій обов’язок армія?

С. МАМЕДОВ

ХОДЖАЛИ – ЖЕРТВА КЕРІВНИКІВ УСІХ СТУПЕНІВ

... Чи можна було запобігти Ходжалинській трагедії? Так. Можна було. Це – сумний досвід Міністерства оборони республіки й безграмотних, некомпетентних “стратегів”, що заважають роботі військового керівництва. Ми діємо із заплющеними очима, неорганізовано, без єдиного військового командування, без урахування сил ворога, не маючи достовірних даних про нього і його плани, місця дислокації, наявність у нього бойової техніки і т. і.

У проведенні ходжалинської операції головну роль зіграв 366-й МСП. Прокуратура республіки має порушити кримінальну справу й притягнути до суворої відповідальності командира 366-ї МСП і командира 23-ї дивізії за передачу військової техніки та участь у ходжалинській бойні. Прямими винуватцями є і командувач 4-ї армії генерал Попов, і маршал Шапошников, який зіграв “хід конем”. Спочатку він оголосив, що 366-й МСП готується до виходу з Ханкенді, було визначено й день виведення полку – 1 березня. Але коли основна бойова техніка й озброєння 366-го МСП було передано вірменським бойовикам, він заявив, що полк буде виведений із Ханкенді 1 березня, а 3 березня – розформований. Легко здогадатися – полк було “продано” вірменам. Немало тут провини й Міністерства оборони республіки. Полк приводиться у повну бойову готовність для виведення, отже, вся бойова техніка знімається зі зберігання і приводиться в стан бойового застосування. І все це відбувається у полку скороченого складу, де з 150–200 людей – 40–50 офіцерів, прапорщиків, сержантів і солдатів були вірмени. Необхідно було встановити найсуворіший контроль із боку Міністерства оборони республіки, але цього не було зроблено, що зайвий раз підтверджує відсутність професіоналізму.

Полковник М. СЕІДОВ

«Халг ордусу»,

14 квітня 1992 р.

КАРАБАХ: ВІЙНА ДО ПЕРЕМОЖНОГО КІНЦЯ?

Немає більше 366-го мотострілкового полку в Нагорному Карабаху. Пішов у відставку Президент Азербайджану Аяз Муталібов, який вирішення карабаської кризи бачив насамперед політичними засобами. Але війна все-таки триває.

Не випадково під час виведення 366-го МСП карабаські формування самооборони кілька разів намагалися захопити бойову техніку полку, що перебував у районі зосередження. Але тут чітко було видно й тактику вірменських загонів. Бойовики старалися діяти в основному вночі, намагалися зненацька оточити охорону, що складалася із десантників, щоб потім дістатися бойової техніки.

Але тут вони зазнали невдачі. Жодна бойова машина не потрапила в руки бойовиків – техніку або було вивезено вертольотами, або підірвано. Водночас РЕДАКЦІЇ ВІДОМО, ЩО ДЕЯКІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІ 366-го МСП ПІД ЧАС ПРЯМУВАННЯ ЗІ СТЕПАНАКЕРТА В РАЙОН ЗОСЕРЕДЖЕННЯ ВСЕ Ж ТАКИ “ПОСТУПИЛИСЯ” ЧАСТИНОЮ ТЕХНІКИ “СИЛАМ САМООБОРОНИ”, ЗОКРЕМА КІЛЬКОМА ЗСУ “ШИЛКА”, АРТИЛЕРІЙСЬКИМИ ЗНАРЯДДЯМИ І Т. І.

Причини цього зараз з’ясовуються.

...Заради об’єктивності треба сказати, що, незважаючи на категоричні накази командування округу, ДЕЯКІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІ 366-го МСП ВСЕ-ТАКИ БРАЛИ УЧАСТЬ НА БОЦІ КАРАБАХЦІВ У БОЙОВИХ ДІЯХ ПІД ХОДЖАЛИ У ДВАДЦЯТИХ ЧИСЛАХ ЛЮТОГО. Принаймні зафіксовано два такі випадки.

А ПІД ЧАС ЕВАКУАЦІЇ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ПОЛКУ ДЕСАНТНИКИ НА ВИБІР ПЕРЕВІРИЛИ КІЛЬКОХ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ І ВИЯВИЛИ В НИХ ВЕЛИКІ СУМИ ГРОШЕЙ, ЗОКРЕМА І В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ.

Полковник В. ГАВРИЛЕНКО

Капітан 2 рангу В. УРБАН

«Червона зірка»,

11 березня 1992 р.

РЕЗОНАНС

“ЧЕРВОНА ЗІРКА” ВИЗНАЛА: 366-й МСП БРАВ УЧАСТЬ У ШТУРМІ ХОДЖАЛИ

Багато легенд витало навколо дислокованого у Ханкенді 366-го мотострілкового полку, що зажив недоброї слави. Авторами багатьох цих легенд нерідко були й найвищі військові чини. Наприклад, заступник командувача ЗакВО С. Беппаєв, який так категорично заявляв, що полк не бере участі у воєнних діях...

Фото: надане посольством Азербайджану

З відходом полку з Нагорного Карабаху міф про його нейтралітет остаточно розвіявся. Навіть газета Збройних Сил “Червона зірка” у номері за 11 березня змушена була визнати, що полк брав участь у бойових діях на боці вірменів. Сказано, щоправда, про це обережно. Автор замітки “Карабах: війна до переможного кінця?” віддає перевагу дипломатичним висловам солдатської прямолінійності, але “військова таємниця”, що інтригує всю громадськість, перестала бути таємницею. “...Заради об’єктивності слід сказати, – пише газета, – що, незважаючи на категоричні накази (?!) командування округу, деякі (?) військовослужбовці 366-го МСП все ж таки (!) брали участь на боці карабахців (?) у бойових діях під Ходжали у двадцятих числах лютого. Принаймні, зафіксовано два такі випадки. А під час евакуації особового складу полку десантники на вибір перевірили кількох військовослужбовців і виявили в них великі суми грошей, зокрема і в іноземній валюті”.

Багато про що говорить і інша інформація. Автор пише: “Редакція має дані, що деякі військовослужбовці 366-го МСП під час прямування зі Степанакерта в район зосередження все-таки “поступилися” частиною техніки “силам самооборони”, зокрема кількома ЗСУ “Шилка”, артилерійськими знаряддями і т. і. Причини цього зараз з’ясовуються”.

Сподіватимемося, що причини вдасться з’ясувати. Та якими вони не були б, газета вже зробила висновок про ситуацію, що склалася в регіоні. І нам здається, що цього разу він об’єктивний: вірмени, прагнучи посилити конфлікт, робитимуть усе, щоб втягнути в нього і військових. Це підтверджують події останніх днів: напад на гарнізон Артік поблизу Єревана, захоплення вірменськими бойовиками офіцерів-заручників...

І. ШУКЮРОВ

«Бакинський робітник»,

12 березня 1992 р.

Матеріал підготовлено прес-службою Посольства Азербайджану в Україні за публікаціями у ЗМІ.

Эльмира Ахундова Эльмира Ахундова , Чрезвычайный и Полномочный Посол Азербайджанской Республики в Украине
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram