Український ринок праці в очікувані значних та кардинальних структурних змін. Мова йде в першу чергу про дві ключові тенденції. Перша, зростання питомої ваги віддаленої праці, та переведення значної частини робіт на аутсорс, фріланс, повну та часткову зайнятість на віддаленому режимі роботи. Уже сьогодні близько 35% компаній України мають віддалених працівників. Це суттєво впливає на розподіл трудових ресурсів між регіонами України. Компанії будуючи стратегії залучення та найму персоналу досить часто вибирають стратегію формування віддаленних команд, в тому числі в регіонах України. З однієї сторони, це створює можливості для зайнятості на місцях, а з іншої буде спонукати до вивільнення значної частини персоналу з офісів у містах. А також, приводить до зростання числа українців, які працюють віддалено для інших країн, і це не тільки ІТ фахівці, а і маркетологи, PR-спеціалісти, фінансисти, фахівці з продажів, середній та топ-менеджмент.
Друга, чергова хвиля масової трудової міграції та еміграції з України. Уже сьогодні майже кожний роботодавець відчуває дефіцит персоналу різного рівня від робітничого до топ-менеджменту. І це відбувається на фоні значного падіння рівня життя, зростання цін на товари та послуги. При цьому, особливістю трудової міграції сьогодні, є те, що українці виїжджають за кордон сім’ями, забираючи дітей, тим самим вивозять цілі родини. А також, посиленням тенденції навчання українців за кордоном починаючи зі школи та у Вузах. Так, наприклад, у Польші навчається близько 17 тис. українських студентів, а всього в європейських Вузах навчається більше 60 тис. українців.
Деякі цифри
У вересні 2016 року на XXVI Економічному форумі в Криниці віце-прем'єр і міністр економіки Польщі Януш Пехочіньскій заявив, що Польща готова прийняти від 1 до 2 мільйонів громадян України і офіційно їх працевлаштувати. При цьому, що в 2016 році Польща видала 1.3 млн. дозволів на роботу для українців. Українці в 2016 році склали 57% трудових мігрантів в Естонії за даними Департамент поліції і прикордонної охорони Естонії. Угорщина може запропонувати українцям не менше ніж 50 тис. вакансій та спрощує процедуру видачі дозволів на роботу за словами Міністр економіки Угорщини Мігай Варга.
У відповідності до підписаної угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Держави Ізраїль про тимчасове працевлаштування українських працівників в окремих галузях на ринку праці Держави Ізраїль (2016 рік), 20 тис українських будівельників поїдуть для роботи в будівельні галузі для Ізраїлю. Відбір даних фахівців відбувається через Державну службу зайнятості.
Зрозуміло, що картина не повна, і це тільки деякі факти із загального пазлу. Оскільки, статистики трудової міграції, як внутрішньої так і зовнішньої не має. Ми не можемо на сьогодні чітко сказати, скільки і куди саме виїжджає українців, їх демографічний та професійний склад. Відсутній перепис населення України, останній проводився в 2001 році. А трудовою міграцією взагалі жодний з органів державної влади не займається.
Існуюча політика держави у сфері зайнятості та розвитку людського капіталу
Якщо ми подивимось на два документи розміщені на урядовому порталі то побачимо наступне. Що в Програмі діяльності Уряду на питання зайнятості населення торкаються тільки в частині:
- Прогнозування розвитку ринку праці.
- Стимулювання молоді до здобуття професій і спеціальностей, потреба в яких прогнозована.
- Оптимізація видатків на виплату допомоги по безробіттю шляхом запровадження фінансового стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць, а безробітних - до активного пошуку роботи.
- Здійснення заходів з подальшої детінізації відносин у сфері зайнятості населення. (див. Програма діяльності Уряду).
Тобто питання, повної та продуктивної зайнятості населення взагалі не стоїть. Так само, як ріст продуктивності праці, частки інноваційних робочих місць тобто тих, які створюють високу додану вартість та являються високооплачуваними.
Якщо, подивимось на Середньостроковий план пріоритетних дій Уряду до 2020 року, то в ньому зазначено, що ціль Розвиток людського капіталу це:
1) проведення реформи системи охорони здоров’я та освіти,
2) поліпшення надання державної соціальної підтримки, розвитку культури і спорту.
Це дасть змогу забезпечити поліпшення якості життя, освіти і зростання продуктивності праці (див. Середньостроковий план пріоритетних дій Уряду до 2020 року від 3 квітня 2017 р. № 275-р).
І тут виникає логічне питання. Для кого Україна готує трудові ресурси за кошти платників податків? Адже, виходячи з вище зазначених офіційних документів, розвиток людського капіталу - це тільки здоров’я, освіта, культура та спорт. А політика зайнятості населення - це прогнозування ринку праці, зменшення рівня безробіття, детинізація зайнятості.
В результаті ми і має ситуацію, що питання повної та продуктивної зайнятості, стимулювання створення та модернізації уже існуючих робочих місць, зростання частки інноваційних робочих місць, а відтак і зростання заробітної плати не є пріоритетом держави. А результатом політики економіки непродуктивної праці, яку сьогодні ми маємо, і є ВВП на душу населення в розмірі 2 194 долари США, займаючи 134 місце в світі. Трійка лідерів в якому Люксембург 103 199 доларів США, Швейцарія 79 242 доларів США та Норвегія - 70 392 доларів США.
А розвиток людського капіталу направлений тільки на його формування через охорону здоров’я, освіту, спорт та культуру. А питання реалізації людського потенціалу в Україні, його розвиток, збереження та праця на благо країни - теж, не є пріорітетом держави. Мова йде про прогнозування потреби ринку праці в нових спеціальностях у відповідності до трансформації економіки України. Забезпечення економіки необхідною кількістю та якістю відповідних спеціалістів, та створення умов для зростання самозайнятості населення. Що в свою чергу і зможе забезпечити економічний ріст та ріст добробуту громадян України.
Хаотичний підхід до політики зайнятості населення, відсутність зв’язку між ринком праці та системою освіти, коли ми готуємо не тих, кого потребує ринок праці, і ще не того рівня якості, який потребує роботодавець; відсутність прогнозування та регулювання внутрішньої та зовнішньої трудової міграції; не пріоритетність продуктивності праці - призводить до вимивання залишків трудового потенціалу України. А також унеможливлюють економічне зростання в найближчі роки, оскільки, створюються умови при яких, необхідної кількості та якості робочої сили в Україні просто не буде.
Слідуючи вище зазначеним документам, це цілеспрямована політика держави на період 2017 - 2020 роки. Трудові ресурси Україна готує для праці для інших держав, і аж ніяк не в Україні. Якщо, теми зовнішньої міграції буду залишатись нинішні на далі, вже найближчий 1-2 роки Україна відчує катастрофічний брак трудових ресурсів.
Окрім, того, якщо ми подивимось на сьогоднішні проблеми ринку праці Італії та Іспанії, ми побачимо, що вони на разі вже відчувають наслідки зовнішньої трудової міграції, в тому числі і залучення українських трудових мігрантів. Так як, кожна 3 молода людина до 25 років в Італії без роботи, при цьому іншим показником є те, що виконувати низькокваліфіковану чи низькооплачувану роботу вони відмовляються.
Для України наслідки безсистемної політики зайнятості та розвитком людського потенціалу будуть більш відчутнішими та незворотніми. Та унеможливлює зростання рівня оплати праці, а від так і рівня життя Українців.
Підсумовуючи, хочемо зазначити, що Україна має зробити розвиток людського потенціалу одним із ключових елементів стратегії національної безпеки України. Дати відповідь на ряд питання. Якою буде структура економіки України в 2020-2030 роки? Якої кількості та якості будуть потрібні трудові ресурси? Як має бути змінена система та програми їх підготовки? Якою буде трудова модель України в 2020-2030 роки? Які кроки та завдання потрібно провести вже сьогодні?
Розробити стратегію зайнятості населення України. Цілью якою має бути повна і продуктивна зайнятість населення України та забезпечення економічної безпеки в розрізі трудової міграції. А її ключовими елементами:
1) Дослідження, аналітика, прогнозування зайнятості, ринку праці та заробітних плат;
2) Регулювання трудової міграції;
3) Професійна орієнтація на основі прогнозів потреб ринку праці та професій майбутнього;
4) Продуктивність, охорона та безпека праці;
5) Навчання та розвиток (підвищення кваліфікації та перекваліфікації) трудових ресурсів;
5) Розвиток партнерської співпраці з роботодавцями;
6) Сприяння розвитку підприємництва;
7) Підтримка та супровід безробітних.