Про взаємовідносини української діаспори можна багато писати, фільми знімати, вивчати як розвивалися та розвиваються українські громади у світі в різні періоди, специфіку їхніх відносин з Україною тощо.
Ті хто давно цікавиться життям української діаспори у світі визначають фактор Євромайдану як певний «детонатор» розвитку українських осередків на глобальному рівні, тому що Євромайдан буквально «розбудив» нову хвилю українських активістів у всьому світі, насправді динаміка актуальних процесів є унікальною з історично-науково-практичної точки зору.
Де-факто, завдяки Майдану з'явилася нове покоління українських активістів-волонтерів, в Україні та у світі. Соціально-професійні категорії різні звичайно, але певні фактори їх об'єднують зазвичай: переважна частина має вищу освіту, всі (дуже) добре знають декілька іноземних мов, незламний дух свободи та несприйняття корупції, здатність діяти на результат, «не очікуючи на жодне благословення», хороша інтегрованість у той «локальний» простір де вони живуть, свідомість, що зміни починаються виходячи зі своєї зони комфорту, глобальність світогляду та мислення, здатність думати глобально, щоб успішніше діяти на локальному рівні тощо.
Ці нові активісти-волонтери, майбутнє України, свідомі громадяни, які вже не хочуть «жити та грати старими правилами», здатні самоорганізуватися та будувати коаліції однодумців навколо ідей та проектів, якими вони займаються там де вони живуть.
Консолідація нових сил та осередків неминуча, процес координації активно розвивається серед тих хто проживає закордоном, незважаючи на відстань, завдяки новим інформаційно-комунікаційним технологіям.
Поява останньої хвилі українських високоосвічених активістів експатів серед трудових мігрантів - це феномен глобалізації та наслідок катастрофічної соціально-економічної та міграційної політики України за весь період незалежності, яка втрачає свої «мізки» через брак соціальних ліфтів та нездатність створення гідних умов для професійного розвитку в Україні. Є наукові дослідження, які прямо вказують на те, що останні хвилі міграції мотивовані не тільки тим, щоб виїхати для «виживання», але більше пошуком можливостей «досягнення» та професійного зростання.
У рамках аналізу цих фактів, вражають дві речі - відсутність стратегічного плану з сторони уряду щодо співпраці з цим людським ресурсом та надзвичайно складні умови «співіснування» різних хвиль трудової міграції в деяких країнах світу.
Зі сторони держави ми спостерігаємо абсолютне нерозуміння потенціалу цієї нової армії лобістів України у світі, йдеться про успішних українців в академічному, бізнесовому секторі та працівників різних європейських або міжнародних інституціях тощо.
Станом наразі не існує жодної офіційної державної програми системної консолідації зусиль з тими активними експатами з понад 70 країн світу, частина яких координує свої дії через платформу мережі "Global Ukrainians".
Більше того, українська влада навіть показала наміри змусити цих українців, які наразі проживають закордоном, позбутись українського громадянства у випадку, якщо вони вже отримали інше громадянство в країні проживання, через натуралізацію переважно. Українська влада показала цими діями свою короткозорість та повне нерозуміння викликів глобального світу, бо українці, які мають громадянство країни де вони проживають, здатні зробити набагато більше для захисту та просування інтересів України, через участь у локальних, національних або європейських виборчих кампаніях, здатність створювати, реєструвати та розвивати різні громадські ініціативи, це все збільшує можливості стратегій «softpower» (м’якої сили) на лобіювання українських інтересів.
Також вражає факт, що частина української влади негативно сприймає потенціал тих українців, які здобули унікальний досвід в успішних країнах та бажають допомогти Україні реформуватися та стати врешті-решт успішною країною щасливих людей. Стратегія реінтеграції інтелектуальних та фінансових ресурсів діаспори успішно використовується такими країнами як Ізраїль, Ліван, Вірменія тощо. На жаль, в Україні наразі спостерігаємо брак візіонерського бачення та бажання залучити унікальний ресурс українських трудових мігрантів та діаспори задля ментальної модернізації країни.
З іншого боку, нове покоління активістів-лобістів України у світі стикається з великими проблемами через складні відносини з різними «домайданівськими» діаспорними організаціями, які вважають себе «більш легітимними» та деколи відверто дискредитують новостворені постмайданівські осередки, використовуючи класичні штампи «агентів Кремля» тощо.
У цьому ракурсі надзвичайно цікаво проаналізувати кризисну ситуацію в українській громаді Португалії, критичність якої довела до «катарсису» проблему «монополії на любов» української діаспори до України.До прикладу, ситуація в українській громаді Португалії, про яку згадують Віктор Гиржов у статті «Українська діаспора за кордоном: під тиском російської пропаганди та спецслужб» та представники ФБ групи «Українці Португалії» «Монополія на патріотизм».
Приклад кризисної ситуації у Португалії на жаль не є єдиним, але ілюструє ментальну прірву, яку мусять подолати різні українські організації та осередки в багатьох країнах світу, де українські громади десятиріччями ділились на різні політичні чи релігійні угрупування, а з часів Майдану не сприймають появу нової хвилі активістів та волонтерів, з дивною легкістю каталогуючи своїх же співгромадян та однодумців штампом «агенти Кремля»!
Незважаючи на усі згадані складнощі, сподіваємось, що представникам різних осередків українців світу вистачить мудрості для того, щоб будувати великі коаліції справжніх однодумців, замість того, щоб «полювати на відьом» та шукати «чужих серед своїх».
Також сподіваємось, що українській владі вистачить мудрості, щоб не відштовхувати від себе частку найактивнішого українського суспільства, яка тимчасово опинилась перед необхідністю жити та працювати поза межами рідної країни.
Бо мета у нас всіх одна - побороти ворога та показати світові, що українська нація надзвичайно креативна, сильна та здатна консолідувати зусилля задля того, щоб країна стала успішною.