Який стан справ сьогодні. З одного боку Уряд постійно декларує намагання створення умов для детінізації зайнятості, в тому числі через зменшення ставки ЄСВ (22% з початку 2016 року), дерегуляцію та нову податкову реформу. А з іншого боку, кожний платник відрахувань відчуває на собі, на що реально йдуть його відрахування до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття коли з тих чи інших обставин залишається без роботи.
Відповідно до Постанови КМУ від 1 березня 2017 р. № 102 “Про затвердження бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття на 2017”. Основне джерело надходжень складають страхові внески в розмірі 9 979 192,9 тис. грн. (99,5%.) Основна структура видатків:
● допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності - 7 990 423,8 тис. грн. (77%),
● допомога на поховання - 2 059,2 тис. грн. (0,02%),
● професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації - 219 256,8 тис. грн. (2,1%),
● видача ваучерів для підвищення конкурентоспроможності деяких категорій громадян - 10 032,7 тис. грн. (0,09%),
● організація громадських робіт - 87 957,1 тис. грн. (0,85%),
● працевлаштування безробітних шляхом надання дотацій роботодавцям - 1 031,7 тис. грн. (0,01%),
● компенсація єдиного внеску роботодавцям - 87 579,5 тис. грн. (0,85%),
● інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням, та їх забезпечення - 29 107,3 тис. грн. (0,28%),
● профорієнтація та її забезпечення - 4 730,8 тис. грн. (0,04%),
● профілактика настання страхових випадків, допомога по частковому безробіттю - 5 205,1 тис. грн. (0,05%).
А також на:
● утримання державної служби зайнятості - 1 680 954,5 тис. грн. (16%),
● утримання Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості - 23 311,2 тис. грн. (0,22%),
● забезпечення поточної діяльності правління Фонду - 90 тис. грн. (0,0008%),
● підвищення кваліфікації працівників державної служби зайнятості - 317,8 тис. грн (0,003%).
Враховуючи те, що майже 94% коштів йде на виплати безробітнім та на утримання апарату, який обслуговує дані виплати. То у випадку залишення без роботи пересічний українець може розраховувати лише на отримання допомоги по безробіттю, але не на отримання рівнозначного чи кращого та більш оплачуваного робочого місця. Оскільки, структура витрат яка прийнята фіксує даний склад речей, і навпаки не створює умов для кардинальної зміни ситуації. І аж ніяк не забезпечує реалізацію активної політики продуктивної та повної зайнятості населення України. По суті, служба зайнятості не займається зайнятістю, а навпаки займається безробітними по факту являючись службою по виплаті допомоги по безробіттю. І як наслідок існує значний розрив між тією політикою зайнятості що реалізується, та тими заходами, які мають бути спрямовані на створення робочих місць з високою доданою вартістю. Зміна парадигми соціально-трудової політики можлива при подоланні кризи некомпетентності, як самої Служби зайнятості так і Інституту підготовки кадрів Служби. Які наразі не завжди готові відповісти на виклики сьогодення, не кажучи вже про вироблення та реалізацію нової активної політики продуктивної зайнятості.
Так наприклад, витрати Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості займається в основному підвищення кваліфікації працівників Служби. В ньому працює близько 150 співробітників. Середній вік яких складає 65 років. Існуючий ректор пропрацювавши два терміни на посаді (10 років), прагне в третє очолити інститут в свої майже 70 років.
Серед 78 наукових праць за 2016 рік тільки 1 монографія та 2 статті іноземними мовами. Цілісного підходу щодо формування політики зайнятості, аналізу та прогнозування ринку праці, регулювання трудової міграції, прогнозування потреби в професіях майбутнього, системного підходу щодо профорієнтації, аналізу продуктивності та оплати праці, розвитку підприємництва не має.
Одним із ключових завдань Інституту має бути розробка стратегії зайнятості та її методологічна підтримка. А також, підготовка професійних фахівці, які здатні знаходити рішення на виклики часу та формувати пропозиції щодо концептуальних засад соціально-трудових відносин та рекомендації до внесення змін в діюче законодавство. На основі вивчення іноземного досвіду та власних інноваційних наукових напрацювань. Створення реально діючого зв'язку між ринком праці та освітою, тобто між якісною та кількісною потребую роботодавців в робочій силі та тими фахівцями яких готує система професійної та вищої освіти України.
Натомість, Інститут займається питаннями детінізації зайнятості в розрізі її діагностики, прогнозування попиту на професії, удосконаленням методів відбору керівників та фахівців Служби, організацією професійного навчання безробітних, профорієнтацією, розробкою порад при роботі з демобілізованими учасниками АТО і внутрішньо переміщеними особами. Близько 90% фінансування Інституту відбувається за рахунок Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття і тільки 10% витрат становлять кошти від наданих послуг.
Виходячи з вище зазначеного виникає логічне питання, чи можуть заходи, які проводяться з детінізації зайнятості бути ефективними якщо громадяни розуміють, що їх виплати в Фонд спрямовані тільки на виплату допомоги по безробіттю. А не на створення умов при яких вони будуть забезпечені високооплачуваними робочими місцями. Частина роботодавців, розуміючи стан справ, вже давно взяли на себе відповідальність за підготовку фахівців через створення корпоративних навчальних центрів та університетів. Міністерство освіти питання підготовки фахівців у відповідності по прогнозованої потреби ринку праці не піднімає. І як результат ми маємо ситуацію, при якій відбувається видимість активної діяльності, освоєння коштів, які сплачують всі працюючі громадяни у Фонд. Але при цьому існуюча політика зайнятості лише спонукає відтік трудових ресурсів за межі України та не створює умови для розвитку людського потенціалу в нашій країні.
Аналогічні питання можна поставити щодо використання коштів і інших фондів в які ми всі сплачуємо відрахування. Довіра починається з прозорості та наявності реальної стратегії направленої на вирішення коріння проблем, а не на латання дірок та гасіння пожеж та роботи тільки з їх наслідками.