19 квітня після засідання уряду міністр соціальної політики Андрій Рева заявив, що пенсійна реформа «на 99% погоджена із МВФ». Тим часом віце-прем’єр-міністр Павло Розенко каже, що законопроект щодо пенсійної реформи самі члени Кабміну в очі не бачили.
Голова місії МВФ в Україні Рон ван Роден у своїй статті на одному з українських сайтів недвозначно дав зрозуміти: Фонд не надто задоволений діями наших урядовців у реформуванні пенсійної системи. МВФ, наприклад, виступає поки що проти появи другого – накопичувального – рівня. До того ж, Фонд наполягає на підвищенні ефективного пенсійного віку, що вже записано навіть у Меморандумі з МВФ. В уряді ж продовжують розповідати про те, що про підвищення пенсійного віку не ідеться.
Віце-прем’єр Розенко статтю ван Родена назвав «маячнею», а самого представника МВФ – «жахливим непрофесіоналом».
Водночас, міністр фінансів Олександр Данилюк, виступаючи наприкінці минулого тижня в Сполучених Штатах в Інституті імені Гадсона, заявив, що найбільшим поштовхом для зростання вітчизняного ВВП цього року «буде початок проведення земельної та пенсійної реформ», які можуть бути закріплені на законодавчому рівні вже найближчим часом. Мовляв, через один-два місяці.
Міністр фінансів заявив, що «у нас однакові терміни по земельній і пенсійній реформі», що «зараз розробляються два законопроекти, й ми будемо готові податі їх у парламент. Можливо, і єдиним пакетом». Він висловив упевненість, що ці реформи парламент має підтримати. Цікаво, що міністр, хоч його підпис теж є на листі до пані Лагард, навіть не пам'ятає, що терміни в Меморандумі щодо землі та пенсійної реформи – різні.
Олександр Данилюк говорить, що МВФ добре розуміє суть пенсійної системи в Україні і допоможе в реалізації реформи. І тут, усього лише через добу – 21 квітня – директор європейського департаменту МВФ Пол Томсен заявляє, що підвищення ефективного пенсійного віку в Україні «критично важливе». За його словами, пенсійна реформа – важлива частина наступного перегляду програми, і підвищення ефективного пенсійного віку є складовою реформи. То про яке порозуміння міх урядом і МВФ ішлося?
Політика постійних позик, яку нинішня влада «успадкувала» від попередньої і якою підмінила роботу з розвитку української економіки, стала капканом для самих урядовців. Зараз ми спостерігаємо управлінську агонію міністерств і відомств, зумовлену зобов’язаннями в короткі терміни відкрити ринок землі і провести пенсійну реформу. На якій стадії згадані реформи – не можуть пояснити самі топ-чиновники, які за них відповідають.
Найгірше, що законопроект щодо пенсійної реформи, як і законопроект щодо обігу земель сільгосппризначення, готується кулуарно, без широкого обговорення. Це вже сформована традиція влади, коли йдеться про надважливі для долі країни документи. Вдумайтесь, у самому Кабміні не всі відповідальні особи знають, які в цих законопроектах містяться норми. Але ухвалювати їх Верховна Рада має найближчим часом, та ще у «пакеті»! Це може бути хіба що сміттєвий пакет. Бо ж якої вартості будуть такі реформаторські рішення? Гадаю, нижчої, ніж вартість паперу, на якому вони роздруковані.
Місія МВФ планує повернутися в Україну у травні для подальшого перегляду співпраці. І уряд уже вирішив за нас усіх, що Україна має робити і в які терміни. І про те, що і як ми будемо робити, наші міністри спочатку розказують американським слухачам, а не своєму народові. Очевидно, поділитися своїми планами з народом вони бояться. Зрозуміло – чому: цьому Кабміну вже не довіряють більш ніж 80% українців, цьому парламенту – майже 90%.
Так сказав кредитор – це тепер головне обґрунтування всіх «ініціатив» уряду. А під шумок можна не лише догодити міжнародним фондам, а й провести дерибан української землі, яка внаслідок поспішного розпродажу може опинитися у «достойних руках» кількох олігархічних сімей.
Парламентарі, яких зараз можуть змусити голосувати за ці злочинні земельно-пенсійні афери «гуртом та в роздріб», повинні розуміти одну річ. Ті, хто зважиться віддати голос за псевдореформи, зраджують національні інтереси.
Україна з такою владою повністю втрачає суб’єктність. Бо єдиним джерелом влади в Україні вже буде не народ, як записано у Конституції, а Міжнародний валютний фонд. А головне національне багатство – українська земля – може стати «обідом» міжнародних корпорацій і вітчизняних олігархів. І тоді жоден кредит нашу державу не врятує від катастрофи.