По-перше, безвізовий пакет був провалений під час першого голосування на минулому тижні. Політики надто захопилися інтригами та кулуарними авантюрами, щоб реалізувати вимоги Єврокомісії. І лише після того, як західні партнери встановили для парламенту дедлайн, в Раді таки набралася необхідна кількість голосів. Знову безвихідь, а не політична єдність, забезпечила необхідний результат. Звісно, можна радіти цьому і хвалити фракції за віднайдене порозуміння в такій конфліктогенній ситуації. Але, зважаючи на те, що діючий парламент є, насамперед, виразником волі Майдану, голосування за подібні закони мало б бути категоричним імперативом для всіх сил навіть попри розбіжності політичних інтересів.
Оскільки на минулому тижні виникла реальна загроза втратити можливість скасування віз з Європейським Союзом, сьогоднішнє засідання привернуло особливу увагу керівництва держави і громадськості, стало предметом широких обговорень і публічних дискусій. Саме ажіотаж, який виник з побоювання загрози провалу, позиціонує сьогоднішній результат як важливу перемогу. Насправді ж це не більше, ніж необхідний робочий момент, і якраз відтепер слід посилювати тиск і контроль з боку суспільства, аби прийняттям законів імплементація безвізового режиму не вичерпалася.
Загалом складається враження, що для скасування віз Україна має лише прийняти десяток законопроектів. Після їх ухвалення увага політиків і громадян швидко переключиться на інші перипетії, а, між тим, закони ще треба реалізувати, реформи ще варто здійснити. Закони тільки визначають завдання, які треба виконати, і це головне.
На жаль, політичні чвари в українському парламенті викривляють сприйняття подій та їх реальне значення. Оскільки ухвалення важливих рішень завжди тримається на волосині, позитивний фінал сприймається як грандіозний успіх. У тих же законодавчих органах, де спільні цілі переважають над приватними амбіціями, такі «успіхи» є звичайнісінькою поточною роботою.