«Ну тут же зрозуміло – це популізм» – заголосили експерти, економісти, професори, прогресивні чиновники та проєвропейські політики. Чому? «Це ж очевидно, тут немає про що говорити».
Між тим є величезна кількість людей, яким «не дуже зрозуміло». Захист «власного виробника» – улюблена теза величезної кількості політиків не просто так. Це пам'ять за минулим, спроба опиратися змінам, протистояння глобалізації, яка додала пишності «креативному класу» і нічого (очевидного) не принесла робочому. Це не наш «велосипед», це відчуття, яке використав Дональд Трамп, щоб прийти до влади. Це відчуття, якому симпатизує чимало людей – варто почитати опитування, де люди хочуть реформ, ЄС та розвитку «вітчизняних індустрій». Цьому симпатизують журналісти, в яких не було і не буде PhD в Economics.
І говорити про те, як «захищати» бізнес, але говорити без роздратування, істеричних ноток, і словами які резонують з цільовими аудиторіями. Говорити правду: ринкові взаємини корисні в тривалій перспективі, але поки що в Україні їх немає. Спитайте в АМКУ, які раз в півроку намагаються поставити в рівні умови МАФи і великі мережі, а Київрада щоразу не виконує їх рішення, програє суди і тут же ухвалює нові, такі ж незаконні. Бо людям подобається, коли хтось забороняє продавати алкоголь.
Власне, улюбленець економістів Деніел Канеман сам визнає, що «експертна» точка зору не завжди має бути визначальною. Вона може бути правильною, логічною, точно вивіреною. Але якщо публіка підтримує іншу – політики будуть ухвалювати рішення спираючись на переконання людей, а не експертів.
Один з яскравих дзвінків «експертам» – останні дослідження щодо сприйняття реформ. Всі були вражені, скільки людей їх не підтримує. Хоч причина не в тому, що вони хочуть back to USSR. Детальніші дослідження показують – ніхто просто нічого не розуміє.
Після 4-х років конференцій, панельних дискусій, інформаційних кампаній, «одного голосу» урядовців, адвокаційних кампаній … ніхто нічого не розуміє. Мене найбільш вражає дослідження щодо знання реформ в енергетиці. Одне показує, що люди поняття не мають хто формує тарифи. Інше – що без поняття що в цій сфері реформують взагалі. Знають тільки слово «Роттердам+», що увійшло в публічну сферу завдяки одному активному експерту. Але теж до кінця не розуміють про що воно.
Це ситуація, з якої мають дуже тішитися в кількох політичних штабах, де серйозно вважають що можна «провести» «правильного» Президента і «правильну» більшість традиційним способом (гроші + телебачення + крики і волання в ефірах шоу). І вже потім відновити реформи.
Власне, у відповідь на такі плани «прогресивна громадськість» мала би перетворювати «електорат» в громадськість, виясняти потреби та інтереси цільових аудиторій, з'ясовувати, що і як думають в кожному регіоні і змінювати спосіб оцінки політиків громадянами. Бо це «громадянське суспільство» оперує єдиним поки незалежним ресурсом – донорськими коштами ЄС та США. Які надсилають саме для того, щоб люди знали та розуміли більше, впливали більше, контролювали більше. Є в них така традиція – з давніх часів. Он в Херсоні могила філантропа з Британії, який впроваджував медичну реформу в царській Росії та Україні, через що захворів і помер. Вдячні херсонці поставили йому пам'ятник навпроти автомийки та назвали його іменем паб з пивом.
Цей ресурс в руках українських організацій, частина з яких і правда в поті чола їздить всією Україною і намагається говорити з людьми. Частково через це розуміння реформи медичної сфери – одне з найкращих.
А частина живе у власному світі, населеному публікою, яка досконально розбирається в економіці чи соціальних питаннях. Або – що страшніше – зараховує всіх в категорію «бабушка якій треба пояснити» або в категорію «проплачений владою (опозицією)» експерт. Журналісти, до речі, теж мають таку слабкість.
Мозку пересічного громадянина важко осягнути, що таке мільйонні й мільярдні суми вкраденого, тоді як 100 гривень, які у них щомісяця відбирає конкретний чиновник — це подразник, на який вони готові реагувати разом із журналістом – пишуть відомі журналісти в непересічному аналітичному звіті.
Тобто всі журналісти само собою – «непересічні». А всі пересічні «і так розуміють» або «розуміють але говорять за гроші».
Таке ставлення до людей дозволяє і активістам і журналістам з приємністю радикалізуватися, отримати увагу медіа та затято боротися з депутатами та міністрами. «Вічний революціонер, дух що тіло рве до бою» - популярний сьогодні типаж серед експертів та журналістів.
От тільки спрощення оцінки людей до «прогресивних» і «бабушок» не дає проявитися тим, хто головний зараз. Хто вірить в реформи, але поки не бачить їх користі, можливості, та реалістичного плану їх реалізувати. Хто потребує більш детальних (і чесних) порад як можна покращити своє життя та країну.
Політики на них не звертатимуть уваги – ця група мало вирішує на виборах. Їх важко зорганізувати. Як розповідають фахівці, тих хто «голосує за гречку» на мажоритарних округах завжди меншість, але вони гуртуються «під завдання» і в результаті визначають результати голосування.
Чи працюватимуть з ними журналісти і громадянське суспільство – головне питання 2018 року для мене.