З самого початку НАБУ розглядали як орган, який повинен мати широкі повноваження у боротьбі з корупцією і бути при цьому незалежним. Однак незалежність НАБУ досить скоро почала тлумачитися в контексті безапеляційної правоти цього органу незалежно від аналізу реальних дій антикорупціонерів. Будь-які помилки НАБУ пояснювалися спікерами недосконалістю законодавства та відсутністю антикорупційних судів. Суспільство, яке втомлене від корупції, з розумінням ставилося до таких перепон в діяльності НАБУ.
В той же час, всі не звертали увагу на дві важливі обставини. По-перше, в Румунії, до досвіду якого так люблять звертатися в Україні, немає спеціалізованого антикорупційного суду. І цей факт не став на заваді створенню ефективної системи боротьби з корупцією. Ну, і по-друге, попри гучні і резонансні затримання, досудове розслідування по цих справах не завершувалося. А не завершувалося воно зовсім не з причини саботажу судової системи. Причиною відсутності доведення резонансних справ до стадії ухвалення судом вироків є те, що обвинувальні акти часто навіть не передаються до суду! До речі, якщо подивитися на досвід Румунії, то з початку досудового розслідування і до оголошення судом вироку проходив час не більше року. В Україні за цей же час НАБУ часто навіть не передає обвинувальні акти до суду. Принагідно, слід нагадати, що згідно КПК суд зобов’язаний протягом п’яти днів призначити підготовче судове засідання. Тобто, якби відсутність вироків була пов’язана з затримкою судового розгляду – то така аргументація НАБУ мала би під собою раціональне пояснення, а так… Фактично НАБУ використовувало аргумент для тих, хто не хоче вникати в ситуацію…
Є ще один нюанс, який негативно впливав і, на жаль, впливає на діяльність НАБУ. Цей орган позиціонує себе як свого роду надструктура, яка нікому не підконтрольна. І хоча згідно законодавства, існує парламентський контроль за діяльністю НАБУ, на практиці він виявився неефективним. До того ж, своєрідним стримуючим фактором для НАБУ повинна була стати виникнення Державного бюро розслідувань, яке поки так і не функціонує. Між тим, ще Джон Актон, колись влучно підмітив, що влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно. Тому, не дивно, що НАБУ, ставши священною коровою для багатьох, водночас все частіше і частіше опиняється в епіцентрі серйозної критики.
Черговий приклад проблем у функціонуванні НАБУ стався у минулу п’ятницю, коли детективи НАБУ здійснили обшук у Міністерстві юстиції, зневажаючи на норми кримінального процесуального законодавства. Квінтесенцією порушень антикорупціонерів стало недотримання Закону про обов’язкову відеофіскації при проведенні обшуків. Згідно з цим законом здійснення відеофіксації є обов’язковим, а сам запис повинен бути долученим до протоколу обшуку. Натомість в самому протоколі про відеофіксацю нічого не сказано. Найкумедніше те, що антикорупціонери порушили широко розрекламований закон, який у ЗМІ отримав назву «Маски-шоу стоп». Справа в тому, що цей Закон був опублікований в газеті «Голос України» шостого грудня. Згідно Перехідних і прикінцевих положень Закон набував чинності на наступний день після його опублікування, тобто в 00 год 00 хвилин 7 грудня. Обшук в Мін'юсті був проведений близько сьомої години (якщо точніше о 7.15) ранку 7 грудня. Тобто набушникам знадобилося всього сім годин для порушення закону, який нещодавно набув чинності. Звісно, факт порушення закону «маскі-шоу стоп» може бути пояснений тим, що набушники не встигли ознайомитися зі змінами в КПК. Втім, навряд чи це може слугувати виправданням.
І от після цього постає питання: в НАБУ не знають вимоги кримінального процесуального законодавства чи елементарно нехтують законом, переслідуючи власні інтереси або інтереси тих, хто зацікавлений в дискредитації Мін'юсту?