Чи варто зменшувати чисельність українського парламенту до 300 депутатів?

Одночасно з місцевими виборами відбуватиметься і ініційоване президентом опитування. Одним з питань буде зменшення кількості народних депутатів до 300. Не треба бути Дельфійським оракулом, щоб передбачити схвальну реакцію українців до цієї ідеї. Тим паче, що в 2000 році на Всеукраїнському референдумі за відповідне рішення проголосувало 89,9 відсотків. За ці двадцять років український парламент так і не став органом з високим рівнем суспільної довіри. Напроти - його діяльність супроводжувалася постійними скандалами, а депутатів, внаслідок їхніх статків та зловживань депутатською недоторканістю, ще до недавнього часу сприймали як таких собі сучасних феодалів. Разом з тим, чи повинно сьогодні українське суспільство прагнути зменшити чисельність депутатського корпусу? Відповідаючи на це питання, навряд чи слід керуватися емоціями та бажанням помститися феодалам, тим паче, що в нинішньому парламенті їх практично не лишилося. А от над деякими аргументами противників такої ідеї варто замислитися.

Фото: Михаил Палинчак

1) Співвідношення кількості парламентів до кількості населення цілком відповідає всім європейським стандартам. Приміром, в Польщі, яка співставна з Україною за чисельністю населення, нижня палата парламенту (Сейм) складається з 460 депутатів.

2) Парламент – це представницький орган, який виконує представницьку функцію. Це означає, що в цьому органі мають бути максимально представленні інтереси різних соціальних, етнічних, лінгвістичних та інших груп. Звісно, якщо керуватися лише цією логікою, то можна дійти і до абсурду, сказавши, що для реалізації представницької функції, необхідно збільшувати чисельність парламенту. Однак, все ж, вирішуючи питання чисельності Верховної Ради України, необхідно керуватися золотою серединою: склад представницького органу не повинен бути ні надто малим, ні надто великим.

3) Плюс зменшення депутатського корпусу полягає в можливості більшого контролю зі сторони суспільства. Звичайно, що відстежувати діяльність 300 депутатів значно простіше, ніж 450. Однак контролювати менший парламент легше і президентові. Особливо, якщо більшість належить його політичній силі. Є, м’яко кажучи, великі сумніви, що при винесенні питання зменшення чисельності парламенту на референдум в 2000 році, Леонід Кучма керувався якимось іншими мотивами, крім елементарного бажання збільшити свою політичну вагу шляхом усічення кількості парламентарів.

4) В багатьох українців є стереотип, що український парламент обходиться надто дорого. Так от, в 2017 році аналітичний портал «Слово і діло» підрахував, що одному українцю утримання всього парламенту з апаратом обходиться в 72 гривні. І хоча минуло вже 3 роки, але навряд ця сума змінилася в рази.

На останок зазначу лише одне. Референдуми, плебісцити, загальнонаціональні опитування є надто небезпечним інструментом, щоб їх використовувати без дотримання загальновідомих формальностей. Ну, наприклад, публічна дискусія щодо питань, винесених на референдум, триває кілька місяців після оголошення референдуму, плебісциту чи опитування. Ну і точно, що не кілька днів. Причина проста: переваги і недоліки прийнятих рішень мають бути зрозумілі, що наближає суспільство до усвідомленого прийняття рішення.

P.S. Безумовно, якщо виходити з критерію ефективності діяльності парламентарів з точки зору написання законопроектів та участі в діяльності комітетів, то 300 депутатів буде ще і забагато. Однак, якість парламенту – це проблема не його кількості, а самого українського суспільства. Адже парламент як представницький орган є дзеркалом суспільства, відображаючи всі його хвороби. Чи можливо їх вирішити шляхом ампутації? Не впевнений.

Олександр Москалюк Олександр Москалюк , Кандидат юридичних наук, експерт з конституційного права
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram