Заяви і дії Партії Регіонів, які виступають виконавцями волі замовника – Адміністрації Президента - демонструють процес розкладання пасьянсу, в якому влада за будь-якого розкладу планує залишитися у виграші. Розуміючи, що стратегічно Київ програний, вони намагаються отримати сумнівну з точки зору закону перемогу тактичними маневрами, залучаючи кишенькові інструменти на кшталт Конституційного суду України. Конституційного суду України, який за останній час не раз доводив, що чернетки його рішень пишуться в Адміністрації Президента, а в чистовому варіанті, виданому вже КСУ, відрізняються лише бланками.
Звернення Партії Регіонів до Конституційного суду України само по собі певною мірою має характер риторичного питання, оскільки містить зазделегідь визначену відповідь. Причому відповідь, яка дозволить маніпулювати ситуацією і комбінувати різні варіанти.
Однією з найбільш вірогідних комбінацій владного пасьянсу є роз’єднання в часі виборів Київради і мера: обрати мера у 2013 році, а вибори Київради як чергові призначити одночасно з усіма черговими виборами по Україні у 2015 році. Таким рішенням начебто надається легітимність вже з 2 червня 2013 року нелегітимній Київраді, що в такому випадку буде діяти у старому і дуже зручному для влади складі та форматі. А мер, і так позбавлений реальних повноважень, отримує в керування некеровану Київраду, що складається більшою частиною з тушкованої фракції екс-мера Черновецького.
Зважаючи на результати виборів, влада переходить до наступної стадії пасьянсу. Якщо опозіціонер виграв виборчі перегони - нехай тішиться церемоніальною посадою мера - гордою за звучанням, але не наповненою змістом. У випадку ж відмови опозиційних сил брати участь у цій ганебній та спотвореній виставі під назвою “вибори” - призначений владою завгосп Києва О. Попов отримує посаду мера. Останню невдовзі могли б об`єднати з посадою голови КМДА. В такому випадку Партія Регіонів проявила би максимум законодавчої активності, мобілізувавши голоси “За” серед прихильників-позафракційних або комуністів, які часто-густо виступають у вже традиційному для них амплуа “палочки-виручалочки” для Регіонів. Як не дивно, така комбінація робить з Партії Регіонів прихильника ініціативи як раз опозіційних сил– розширення повноважень мера.
Щоб завадити такому розвитку подій, опозиційні сили в будь-якому випадку, за будь-яких форматів виборів, протягнутих ПР через КСУ та ВРУ, повинні узгодити єдиного кандидата, висунути його на посаду мера і брати участь у виборчих перегонах.
Окрім того, зважаючи на відсутність достатньої кількості голосів у опозиційних сил для ухвалення рішень у ВРУ, під час прийняття рішення ВРУ про вибори 2 квітня має підключитися громадськість. Необхідно продемонструвати владі наочно, що кияни готові виступити єдиним фронтом проти зухвалих рішень влади, вимога має бути переконливою, а переконливості їй може додати лише масовість. Демонстрація сили громадян, а в даному випадку силою буде їх кількість, може зупинити владу від повного нехтування правом киян на легітимне і законно обране місцеве самоврядування. И тоді є шанс визначити представників останнього “за гамбурзьким рахунком”.