Мова йде про трансфертне ціноутворення – словосполучення, мало відоме українцю, зато добре відоме за кордоном. Всі економічно розвинені країни, особливо в Європі, пішли по шляху встановлення стандартів трансфертного ціноутворення відповідно до рекомендацій, розроблених міжнародною організацією – ОЕСР. І тільки в Україні стандарний діловий костюм вирішили розшити візерунками вишиванки, не враховуючи, що ділові партнери не сприймуть такого дрес-коду.
Існує міф, який наполегливо розповсюджують представники влади, про те, що прийняття цього закону є кроком по боротьбі з офшорами. Як на мене, таким кроком могла б стати денонсація існуючої угоди з Кіпром і переговори щодо нової, яка б закріпила паритетні відносини сторін (України та Кіпру) у розподілі податкових надходжень. Та подібні пропозиції УДАРУ та Батьківщини (законопроекти В. Пинзеника та В. Яворівського) не були підтримані владою. Натомість приймається закон про трансфертне ціноутворення, який дає інвесторам та українським підприємствам, більшість з яких і так “дихають на ладан”, чіткий сигнал про те, що держава отримала легальне право зняти “останню рубашку” з платників податків, причому досить суб’єктивними методами. А надії на судову систему, яка б могла виступити незалежним арбітром в цій ситуації, вже давно ні у кого немає.
Все скрытые и явные полу- и даже четверть- олигархи будут обязаны дать полный расклад структуры своих активов (предприятий), находящихся в и за пределами нашего государства.
— Даниил Гетманцев, почетный президент юридической компании Jurimex
Можна довго розумними словами описувати недосконалості та нісенітниці цього закону, але я б хотіла зупинитися лише на декількох “візерунках”, які, з моєї точки зору, свідчать про недоречність прийняття законопроекту в другому читанні без суттєвих змін. А найкращим би варіантом було б прийняття окремого закону (чи окремої глави Податкового кодексу), який би встановлював правила трансфертного ціноутворення чітко у відповідності до європейських рекомендацій, а не фрагментарно та описово, так, як це є в існуючій редакції.
В усьому світі трансфертне ціноутворення розповсюджується лише на міжнародну торгівлю. Тобто воно мало б застосовуватися лише у випадках, коли резидент України через пов’язаних осіб виводить прибуток в країну з більш низькою ставкою податку. За прийнятим законом – трансфертне ціноутворення поширюється і на внутрішні операції між резидентами України, включаючи фізичних осіб!!! Останні, згідно цих нововведень, майже всі пов’язані між собою. Така собі теорія, що ми всі пішли від Адама і Єви, тому всі є пов’язаними, а отже і підпадаємо під регулювання цього закону. Але це – нонсенс, який протирічить міжнародним стандартам.
В зв’язку з цим виникає резонне питання, як же компаніям обгрунтувати, що ціна ринкова, а не занижена? Для цього має бути підготовлена серйозна документація, така собі книжка по відносинам з партнером, яка містить опис всього бізнесу з аналізом комерційних та фінансових умов, ризиків та інше. Окрім того, цей так званий функціональний аналіз має будуватися на порівнянні з ціноутворенням з “собі подібними”, але тільки непов’язаними між собою особами, іншими словами – з живим ринком. Міжнародна практика свідчить про те, що сам платник податку, як правило, не спроможний підготувати подібну документацію, він змушений залучати консалтингові компанії, і останні витрачають теж не один тиждень (а деколи – і не один місяць) на вивчення і підготовку обгрунтування цін для клієнта (до речі, останній в свою чергу буде витрачати не один десяток, а інколи і сотню тисяч гривень на оплату послуг консалтингової компанії).
Наступне питання. Де взяти дані про той ринок, про ринкові ціни? І не просто ціни, а про цілий бізнес, який проводиться у співставних умовах (тобто з подібними умовами договорів, бізнес-стратегіями, фінансуванням, страхуванням та інше). В усьому світі є спеціальні бази даних, які і використовуються для підготовки трансфертної документації. Таких баз в Україні поки немає і не скоро будуть, світові – платні і не завжди можуть використосуватися для українських цілей (тому ще є п.1 – застосування правіл трансфертного ціноутворення для українських резидентів). До того ж, законопроектом встановлено, що разом з документацією подаються всі первинні документи, які підтверджують операцію. Договори, акти прійму-передачі, товарно-транспортні накладні, платіжні документи... Ви собі можете уявити ту кількість папірців, яку треба буде навіть не легковими машинами відвантажувати до податкової?
І останнє. В усіх країнах, які запроваджували трансфертне ціноутворення, застосовувався так званий “пільговий період”, який продовжувався два-три роки. Протягом цього року були платнику податку надавалися так звані “пільги”: відсутність штрафів, розширення коридору ринкових цін та тому подібне. В українських реаліях:
- закон має набути чинності з 1 липня цього року, тобто менш ніж через тиждень,
- штрафи за неподання трансфертної документації (вище я зазначала, що її підготовка - досить нелегка справа) – просто шалені (5% від обсягу операції. Такий штраф навіть з мінімально контрольованої операції – 50 млн гривень – становить 2,5 млн гривень).
- тільки на штрафи, пов`язані з донарахуванням податку, становлять 1 грн.
І все вищезазначене - це лише верхівка айсбергу. Насправді, навряд чи гераклова праця у другому читанні допоможе розчистити авгієви конюшні, з якими можна порівняти стан прийнятого законопроекту в першому читанні. Але, як показує життя, не барська це справа, щоб влада прислухалася до позиції майже всіх опозиційних фракцій: поховати цей законопроект і зайнятися розробкою правил трансфертного ціноутворення чітко у відповідності до міжнародної практики і рекомендацій. Саме такий крок дозволить сказати, що Україна пливе у кільватері європейських стандартів ведення бізнесу.