Незважаючи на чергові гучні заяви Голови Уряду та Президента про високий рівень, чесність та прозорість виборів, українське суспільство в один голос з міжнародною спільнотою заявляють про значну фальсифікацію виборчого процесу, особливо на етапі підрахунку голосів.
Досить цікавим здається той факт, що попри підтримку «провладної партії» третиною виборців у багатомандатному окрузі, ця ж партія отримала підтримку понад 60% виборців у одномандатних (мажоритарних) округах, де адмінресурс зіграв свою роль.
Ці цифри видаються вражаючими попри той факт, що не бралися до уваги самовисуванці (які до речі посіли друге місце у мажоритарних округах), та які фактично були профінансовані та пролобійовані «провладною партією».
Все це планувалося та успішно реалізовувалося з єдиною метою: щоб у майбутньому парламенті дані депутати змогли свого роду «повернути свій борг», приєднавшись до «провладної партії», сформувавши таким чином таку бажану конституційну більшість, яка дозволяє ухвалювати «потрібні» законопроекти.
Одним словом: «Той самий театр, лише актори різні».
Цікавим є той факт, що наше виборче законодавство змінювалося цілих чотири рази за час незалежності України. Складається таке враження, що наші депутати, в залежності від політичної ситуації в країні та рейтингів політичних сил, змінюють під себе виборче законодавство перед кожними виборами. Декларування прагнень покращення виборчого процесу та представництва у даному випадку варто розцінювати лише як привід для прикриття справжніх намірів.
Ось і цього разу ситуація не змінилась, нинішня виборча система з її повсюдним використанням адмінресурсу, несправедливим формування виборчих комісій, незрозумілими критеріями поділу території на округи в черговий раз підтвердила свою неспроможність забезпечити об’єктивний та прозорий виборчий процес, а наша політична еліта вже в котре продемонструвала суспільству своє «справжнє обличчя».
Фактично, законодавство не встигає за змінами виборчої системи, тому існує багато «прогалин», які використовують політичні сили, виборчі комісії та влада для спотворення результатів волевиявлення громадян.
Суспільство вже сьогодні потребує якісної зміни виборчого законодавства, яке повинно стати дієвим та прозорим механізмом у процесі делегування влади від народу до народних обранців, а не предметом «гострих дискусій» у суспільстві, які ми зараз спостерігаємо…
«Панацея» для виборчого законодавства
Політичний досвід показує, що жодна із виборчих систем, які Україна використовувала за час своєї незалежності, не змогла гарантувати українцям належного дотримання їхнього права приймати ефективну участь у формуванні влади та управлінні державними справами, закріпленого статтею 38 Конституції України.
Цей факт вже давно повинен був стати сигналом для запровадження якісно нових правил виборчих перегонів.
Смешанная система является оптимальной моделью проведения выборов в нашей стране
Сьогодні досить багато вчених, політологів, журналістів і навіть іноземних аналітиків сходяться на думці, що найкращим варіантом для нашої держави буде запровадження пропорційної виборчої системи з відкритими списками.
І що цікаво, робоча група ВРУ в 2010 році розробила проект Виборчого кодексу, який передбачав в Україні пропорційну виборчу систему з відкритими списками та був досить позитивно оцінений Венеціанською комісією. Але питання: чому виборчий кодекс не запрацював, вже давно стало риторичним…
На думку багатьох міжнародних оглядачів та журналістів, Україна є зараз лише на половину демократичною державною. Народ може вибирати партії, але не має жодного впливу на те, ким наповнюються їх виборчі списки. Так що першочерговим завданням для нас сьогодні – є дати можливість українському виборцю прямо впливати на те, хто саме представлятиме його у парламенті, а це означає відкриті партійні списки.
Багато хто, включаючи багатьох наших політиків, не до кінця розуміє, що означають відкриті списки…???
Під відкритими списками розуміється, що у кожному регіоні партія вносить в список своїх представників, і люди голосують за одного чи кількох з них, викреслюючи решту. Таким чином виборці голосують і за певну партію, і за певну особу з цієї партії одночасно. Ті ж представники партії, які наберуть найбільшу кількість голосів, потім і стають депутатами, складають партійну фракцію.
Даний варіант виборчої системи дасть змогу поєднати переваги пропорційної системи з персональною відповідальністю політиків за виконання партійних обіцянок і відповідність їхньої роботи партійним програмам.
І що саме головне, відкриті списки наблизять виборця до депутата та унеможливлять ситуацію, коли виборець голосуватиме, як кажуть, за кота у мішку.
Даний варіант виборчої системи слід обов’язково взяти на озброєння, як це зробила сусідня Польща та успішно реалізувала на виборах до Сейму. Незважаючи на це, над даною виборчою системою ще потрібно серйозно думати та пристосовувати її до українських потреб. Як приклад, для України було б вигідно використовувати дану виборчу систему не на основі єдиного загальнонаціонального виборчого округу, а з розбивкою території держави на певну кількість виборчих округів (навіть така карликова країна як Ліхтенштейн має декілька виборчих округів).
Таке виборче нововведення повинно наділити виборця можливістю надавати преференції окремим кандидатам. Остаточний список формуватиметься виборчими комісіями після голосування відповідно до кількості отриманих кандидатами голосів. Перемагають ті, хто отримує більшу порівняно з іншими кількість преференцій.
При цьому кожен кандидат в партійному списку повинен бути закріплений за конкретним виборчим округом, і, в разі його обрання до Верховної Ради, відповідати за нього.
Будучи прив’язаним до певного виборчого округу у виборців буде змога відкликати депутата із займаної посади, якщо він буде неналежним чином виконувати свої обов’язки.
Це стане досить суттєвим «кроком вперед» з огляду на те, що можливість виборця відкликати свого народного обранця у разі неналежного виконання ним своїх обов’язків змусить його працювати на благо свого електорату, а не лобіювати інтереси фінансово-промислових груп.
Можливість обирати не лише представника однієї політичної сили, а одразу з декількох - розширить можливість виборців та значно зменшить вагу категорії політичний бренд. У такий спосіб забезпечується взаємозв’язок між ступенем електоральної підтримки, отриманої партіями на виборах, та чисельністю наданих їм парламентських мандатів.
Також реалізується одна з головних переваг пропорційної виборчої системи – наявність чіткої політико-ідеологічної лінії розвитку суспільства і держави, своєрідного вектора розвитку. Це спростить механізм формування коаліції в парламенті і забезпечить його дієздатність, адже депутати не будуть існувати самі по собі, як за «мажоритарки», а реалізовуватимуть програмні завдання партії.
Після цих виборів ми всі повинні зрозуміти, що ідеальної виборчої системи не існує. Оптимальною виборчою системою буде та, яка найкраще підходить окремо взятій державі. Адже залежно від типу партійної системи, форми правління та управління, особливостей функціонування політичної системи загалом, та чи інша виборча система буде проявляти себе по-різному.
А тому в процесі обрання виборчої системи вирішальне значення має рівень політичної культури політичної еліти, від рішення якої залежатиме якість представництва суспільства у владі.
Але на при великий жаль рівень політичної культури нашої політичної еліти вже давно не викликає жодних думок у наших громадян, лише одні емоції…