– реакція на функціональну нездатність та злочинну бездіяльність старих інститутів влади;
– досвід успіхів майданної стилістики та форматів дієвої взаємодії патріотів країни;
– реалізація духу цінностей, що відкрила Небесна сотня;
– унікальні безпекові виклики, ризики та загрози гібридно-месіанських агресій путінізму, яким протистояв Майдан, а згодом, добровольчі батальйони;
– намагання і здатність суспільства реально допомогти армії в скрутну хвилину персонально на рівні кожного підрозділу;
- поява добровольчих батальйонів як суспільно-громадська ініціатива, що увібрала досвіди українства в історично-генетичному вимірі.
Передумовою виникнення волонтерського руху варто вважати абсолютну нездатність захищати суспільство та пряме ухилення всіх владних інституцій від виконання своїх конституційних обов’язків, яке найяскравіше проявилося в період президентської каденції Януковича. Тоді у свідомості суспільства стало формуватися розуміння того, що допомогти вирішенню проблем може лише самоорганізація. Це проявлялося в критичні моменти, наприклад, під час стихійних лих, надзвичайних подій (як-то рясні снігопади тощо)... Люди самоорганізовувались в соціальних мережах, організовували групи з координаторами, виконавцями, суміжниками. Формувались групи за напрямами діяльності, які нерідко продовжували існувати і після ліквідації наслідків надзвичайних подій.
Тому, коли виник Майдан, волонтерство вже було готове до продукування сервісів та дій різнонаправленого характеру. Що, власне, і відбулось, коли люди ставали волонтерами за покликом душі і внутрішньої потреби бути співучасником процесів (що вже не мало корпоративного характеру, як в минулому).
Масштабності волонтерство набуло з початком російської агресії в Україну. Тут, поза сумнівом, спрацювали менталітетні чинники, які нарешті змогли вийти назовні і створити цілком унікальну атмосферу масової духовно-ресурсної допомоги рятівникам країни.
Волонтерський рух, як масовий народний рух, став потребою сучасного життя. Однак він не міг не ввійти у протиріччя з існуючою нормативною базою, яка прописувалась за мирного часу і не могла тоді врахувати майбутні нестандартні реалії.
Найбільшою загрозою для волонтерського руху є формалізм та нормотворчий бюрократизм владних інституцій всіх рівнів, де превалюючими є функції контролю, надання дозволів та впливу на розподіл матеріальних цінностей, а не сервіси допомоги та мотивацій до творення суспільного життя.
Проблема волонтерських організацій полягає в тотальній альтруізації процесу, коли зібрані кошти і закуплене (отримане) майно передається до частин і підрозділів без належного в таких випадках обліку і без персоналізації цього обліку. Відповідно, отримувачі (управлінські системи підрозділів) теж не переймаються обліком, що вже створює передумови для елементарної безвідповідальності або прямих корупційних діянь (привласнення предметів гуманітарної допомоги користувачами та навіть реалізації надлишків отриманого майна).
Враховуючи конгломерат централізованих поставок та допомогу волонтерських організацій, на передовій виникає унікальна ситуація поєднання гордості за увагу до героїв-захисників та ейфоричного стану безповідальності як явища тимчасового характеру на фоні війни.
Яким вбачається вихід із ситуації? Відповідь – цифрова звітність на державній цифровій платформі захищеного доступу із чіткою регламентацією закріплених процедур незнищення серверних архівів років 50. Зберігатись такі архіви мають в Національному антикорупційному бюро України та паралельно у волонтерських організаціях міжнародного рівня.
За таких умов волонтерська організація (окремий волонтер) передає до військових частин майно (кошти) і відправляє електронну версію переліку майна на адресу командира частини, міністерства оборони, прокуратури, громадських організацій, які опікуються волонтерським рухом. В міністерстві оборони та прокуратурі відбувається фіксація цієї звітності, яка може піддаватися аудиту з боку громадських організацій. Не підлягають обліку лише продукти харчування.
З метою відпрацювання взаємодії влади і волонтерських організацій важливо РНБОУ ініціювати розроблення законопроектів та інших нормативних актів з метою перетворення потужних і дієвих волонтерських груп в системні організації міжнародного рівня з обов’язковим форматом структури в режимі цифрової демократії.
В такій нормативній базі мають бути присутні потужні чинники мотивацій для волонтерства, але як не прямі механізми, а як заохочувальні та спонукальні, побудовані на розумінні таких високих Майданних цінностей як гідність і честь.
За таких умов персоналізація допомоги буде не випадковістю а стратегією розвитку держави і суспільства.
Тоді держава і волонтери стають партнерами, а не противниками.
Важливо в розвитку цього напряму подумати про розробку процедурно-регламентних основ існування в ЗСУ добровольчих підрозділів як осередків модернізації армії на засадах мультифункціональних сил безпеки (старе ЗСУ) та сил територіально-безпекових сервісів сучасного рівня.