Шлях перший. Політичний. Є прекрасна політична партія, яка наповнюється чудовими людьми, які долають непрохідний бар’єр та потрапляють куди потрібно – до місцевих рад, до парламенту. Там вони починають активно впливати на формування громадянина: приймати закони, надсилати запити, закладати основи для формування демократичних інституцій... Чи зможуть вони посолити сіль?
Шлях другий. Громадянський. Є певна кількість прекрасних людей на місцях, які опікуються демократичним розвитком країни, організовують форуми та симпозіуми, висаджують дерева та вимагають від влади бути прозорою, утворюють громадські організації та виграють гранти на розвиток демократії та громадянського суспільства... Чи зможуть вони посолити сіль?
Шлях ...надцятий завершиться таким же самим питанням. Усвідомлення громадянським суспільством своєї атомарної частки – громадянина – лежіть поза межами громадянського суспільства. Воно знаходиться в Людині. Не в кожній новонародженій людині, яка щойно з’явилася на світ, але в кожному, хто став Людиною у свої 18, 25 чи 45 років. Лише у відповідь на сформований глибоко зсередини запит, на правильно поставлені питання, на ще неоформлене до кінця бажання іншого може відгукнутися певна традиція ззовні – такий собі набір опорних факторів у вигляді демократичних інституцій, принципів взаємодії в суспільстві, норм та законів. Але як досягнути цього? Відповідальність за своє життя і за себе самого, вміння виробляти рішення, які базуються на власному досвіді та самоусвідомлені себе як особистості, відсутність потреби в зовнішніх милицях для вироблення цих рішень – саме це характеризує зрілість Людини. Саме це є початком розмови про громадянина. І основна проблема цієї розмови, як на мене, полягає в тому, що ми вступаємо у замкнене коло – таку зовнішню традицію не сформують «негромадяни», а без цієї традиції майже неможливо сформуватися громадянам.
Звернення у заголовку цих думок направду напрямлено на нас з вами. На тих, хто читає, аналізує та може помислити контекст розмови. А якщо висловлюватися точніше, то саме тим часткам нас, які пам’ятають себе ще до зрілості, до того часу коли ми почали мислити категоріями «держава», «нація», «суспільство», «система», «суспільна трансформація» тощо. В поточній системі норм та принципів, усталених стереотипів та форм існування суспільних інституцій люди які спроможні мислити – це більше виняток з правила, ніж притомна пасіонарна меншість. І саме цей стан речей потрібно виправляти.
Повертаємося до питання на самому початку: Як посолити сіль, якщо сіль не солить? Мій особистий досвід проєктів соціальних трансформацій останніх шести років підказує що це не може бути проблема виокремленої ланки суспільного ланцюга. Схоже на те, що це засаднича гуманістична проблема українського суспільства в цілому. А саме переосмислення місця Людини, Громадянина в суспільстві з усіма наслідковими факторами. Де та в який спосіб формується Людина? Що має робити Держава, щоб опікуватися передумовами виникнення Громадянина? Як переосмислити національну безпеку України, щоб сформувати її не навколо територій чи об'єктів, а навколо Громадянина та суб’єктів. Мені все більше і більше здається, що ми задаємо собі зовсім не ті питання і шукаємо відповіді не в тому місці. Наші прекрасні проєкти та реформи «не злітають», вмотивовані та натхненні люди «з'їдаються» системою, система пручається змінам з неймовірною силою і при цьому залишається відкритою для зовнішнього втручання.
Не хочеться завершувати викладення своїх думок у такому начебто «високому ключі» питань та стверджень. Хотілося б зробити кілька важливих припущень, які сьогодні хвилюють моє серце і якими б хотілося поділитися з усіма, кому не все одно.
Український наратив. Так ми побудовані природою, що коли ми не знаємо чогось, нам потрібно це собі пояснити. І беремо це пояснення або з власного досвіду та його інтерпретацій, або з розповідей інших. На сьогодні ми дуже мало знаємо про себе – про свою країну, про українців. Власного досвіду нам бракує, інтерпретувати те, що маємо нам дуже важко, отже здебільшого ми, українці, пояснюємо невідоме розповідями інших. А скільки в цих розповідях добра? Наскільки чисті помисли у тих голосів, які транслюють нам свої сюжети? Надзвичайно важливо підготованим людям почати опікуватися над тим, що відбувається сьогодні в нашій країні з контентом, який формує нас як суспільство, як українців, як державу. Кінематограф, книжки, пісні, картини, фестивалі, концерти, картини, музеї, коворкінги, комп’ютерні ігри, перфоманси – вся палітра напрямів мистецької та комунікаційної діяльності із її продуктами та суб’єктами має бути переосмислена саме з позиції національної безпеки.
Освіта. Людина не виникає сама по собі. Її не народжують батьки. Вона не існує апріорі. Людина виборює сама себе у самої себе. І стає нею. Іноді в дуже зрілому віці. Іноді не стає взагалі. Немає місця де вона формується на 100 відсотків – такого собі інкубатора Людей. Але є середовище, яке може сприяти її формуванню. В нашій країні дуже значна його частина може бути відтворена у просторах шкіл. Я кажу відтворена тому, що на сьогодні в школах, у переважній їх більшості, відбувається все що завгодно окрім формування Людини. Майбутнього громадянина України. Надзвичайно важливо підготованим людям почати системно працювати з освітою на всіх рівнях регуляції суспільства. Перестати її сприймати як рідину в пляшках з назвами «дитячий садочок», «школа», «університет», а набратися сміливості почати ставитися до неї як до важливої ознаки та передумови розвитку людини, як до функції культури, як до фактора сучасного функціонування, зміни та розвитку суспільства.
Держава. Ми дуже часто говоримо про сервісні функції Держави. І начебто розуміємо що це означає. Але не вичищені поняття Громадянина, Людини не дають дістатися впритул до того розуміння сервісів, які нам насправді потрібні. Безумовно, маємо ще одне замкнене коло. Жодна Держава це не річ в собі. Не «сферичний кінь у вакуумі». Держава це складна система, яка наповнена людьми і якій люди надають сенс. Якість людського капіталу, рівень усвідомлення себе тими хто має бути Захисником нашого суспільства (я говорю про державників, яких заведено називати чиновниками) безпосередньо впливає на якість цієї системи, на спроможність її елементів сприймати інформацію різної складності та швидкість реагування. В перекладі на звичайну мову – спроможність змінюватися, сприймати реформи та впроваджувати в життя важливі рішення. Надзвичайно важливо підготованим людям за підсумками роботи з попередніми контекстами (український наратив, освіта) сформувати середовище людського капіталу яке приведе до влади свідомих громадян із високим рівнем розвитку власних чеснот. І це має відбутися не в інструментальний спосіб, а виключно як необхідний завершальний наслідок певного непростого підготовчого етапу.
Передумова змін. Вже кілька разів в тексті звучали слова про підготованих людей. Про кого йде мова? Про лідерів, про дієвців, про соціальних трансформаторів. Про тих, хто може виробляти складні рішення. Мова йде про людей, які мають досвід та вміння його інтерпретувати у таких ситуаціях, коли досвіду релевантного проблемам, що висунуті часом просто не існує. Як вони мають називатися? Ким вони мають готуватися? Що це має бути за підготовка? Чому їх не існувало дотепер? Та чи можна допомогти їм відбутися? Схоже ще й на те, що передумову змін варто розглядати саме разом із їхньою незворотністю, бо насправді коли ми говоримо про зміни, зазвичай ми говоримо про Розвиток, який передбачає цю саму незворотність. І саме Громадянин може виступити в цій непростій боротьбі тим гарантом, тією бронею, яка зможе забезпечити цю незворотність руху вперед та неможливість «відкату» назад. Задача, схоже, не з легких... Але інколи достатньо віри.
Пропоную над цими питаннями подумати разом. І під'єднати до цього процесу тих себе, з яких все починалося. З добрих негромадян, які ніколи не вважали себе такими.