Коли я сів писати свої думки на цю тему, я перебрав у своїй пам’яті безліч спогадів про власну школу. Мабуть, як у всіх в нашій країні, серед них були смішні й потворні, щасливі й неприємні речі. В тих проєктах, які намагається втілювати в життя фундація соціальних інновацій «З країни в Україну» багато йдеться про майбутнє. Здебільшого, про українців в цьому самому майбутньому. Абсолютно всі освітні проєкти ставлять перед собою питання, а як створити такі умови, під час яких розвиток дитини, людини, відбудеться в такий спосіб, щоб через 2-3-5-7 років після випуску цей громадянин своєї країни міг озирнутися назад і сказати: так, мені була потрібна саме ця школа.
Я точно можу озирнутися назад і сказати: мені була потрібна інша школа. Але я виріс таким який є. Поганим, добрим, шляхетним чи не дуже — про це точно говорити не мені. Я виріс більше всупереч, а не завдяки. Я шукав там, де було закинуте те, про що мені не розповідали. Звісно, якщо подивитися на моє життя — за різними критеріями воно буде успішним. Від власної справи до власного авто, від людини яку я кохаю до дітей, якими пишаюся. І якщо придивитися до мене — іноді я відчуваю себе по-справжньому щасливим серед всіх власних викликів. І ви скажете — та що ж ти тоді таке говориш? Яка ж ІНША тобі потрібна була школа? В тебе ж все прекрасно! В тебе ВИЙШЛО!
Дійсно, я своє життя не проміняю ні на що. Але я навчився цінувати саме те, що в мене є тому що воно моє. Я його виборював, мені ніхто його не дарував. А моя освіта, як, мабуть, у всіх нас, проходила не тільки в школі — школою був і мій двір і моя сім’я і, вже потім, після інститутів та університетів, мої власні діти. Але ніхто — ані я сам, ні мої друзі, ні мої вчителі не дізнаються ким я міг би бути, якби я вчився в іншій школі. Яких би помилок я не припустився, щоб я знав про інсульти та остеопороз, про здорове харчування та спорт, про енергію та творчість, про гідність та свободу — кого з моїх близьких та друзів зберегли б та захистили ці знання. Як би відбувся я, як Людина в цьому житті.
Ця, моя школа, в який я вчився, вона вже сталася. До речі, все ж таки, вона була непоганою — душевною, навіть, з деякими прекрасними вчителями, до яких я й сьогодні відчуваю дуже теплі почуття…
Але. Розгляньмо дві ситуації:
- Будинок, який побудовано за всіма законами архітектури, до якого підведена вода, який вигнався на 20 поверхів вгору, який начинено красивими меблями, у квартирах якого зроблено ремонт.
- І за 200 метрів від нього місце під забудову. Якогось іншого будинку за проєктом, якого ще, навіть, не існує.
Який із цих будинків — побудований і той, якого ще нема в проєкті ближчий до ідеального? Питання абсолютно риторичне. Звісно, який би не був красивий той будинок, який височіє на 20 поверхів вгору, його завжди буде перемагати у своїй потенції той будинок, який ще не побудовано. З прагматичної точки зору нам це може здаватися дивним, чимось що не дуже підпадає під звичний плин речей. Але направду це саме так. Саме із Хаосу невизначеності із тих міріад можливостей, які ще не настали, саме із цього нам і видобувати свої мрії.
Моя школа, в який я вчився вона вже відбулася. Як відбулася школа тисяч дітей, які пішли у 2020-му році у свій перший клас. І, на жаль, як відбудеться й школа 2021 року. Але від нас усіх сьогодні залежатиме, який абрис, яка тінь майбутнього сьогодні постає серед знайомих нам контурів старої системи. Для тих дітей, які в цьому році лише народилися — для них ще нічого не втрачено. Перед ними знаходиться повноцінне вікно можливостей.
Кожна маленька дівчинка, кожен маленький хлопчик, які сьогодні вчаться робити свої перші кроки потенційно мають шанс піти не до сучасної школи… не до нової української школи…. не до реформованої, зміненої школи…. Вони мають дуже великий шанс опинитися в ІНШІЙ школі. В школі без епітетів звичних нам. А в школі яка відмінна від ВСЬОГО що ми сьогодні знаємо та бачимо. Відмінна не тією відмінністю, яка дає любуватися просто самим фактом — не змінами заради змін. Відмінна принциповою ІНШИМ призначенням — тими ознаками середовища де безкомпромісно, безальтернативно все підпорядковано цілі розквіту людського в людині.
Повноцінне всеохопне прагнення ухопити людськість всередині себе, зрозуміти себе та порозумітися із собою саме для того, щоби виграти більше часу у долі для відповідей на свої власні виклики, для реалізації себе, для свого щастя — ось що має характеризувати випускника нашої ІНШОЇ української школи. Такий українець майбутнього, здебільшого навіть не буде ставити собі питання про те, чи потрібна йому така школа. Як не ставимо сьогодні собі питань й ми — чи потрібні нам наші здорові руки, очі, серця.
Він просто ставатиме в школі собою: унікальною, красивою, спроможною на неможливе, зі звичайної точки зору Людиною.