Для нового очільника Мінкульту робота у цій сфері не є чимось новим, адже Леонід Новохатько має дев'ятирічний досвід заступника міністра культури України. Однак чи можуть бути задоволені українські митці та культурні діячі новопризначеним міністром? Чи зможе екс-заступник голови КМДА вдихнути у своє відомство "нове життя"?
Ще за часів Радянського Союзу ми знаємо, що таке фінансування за "залишковим принципом". Усі кошти зосереджувалися на розвитку важкої промисловості, а легка промисловість нагадувала потопаючий корабель серед океану. Сьогодні в Україні склалася подібна ситуація, коли "залишкового принципу" дотримуються вітчизняні можновладці у сфері культури. Однак проблема навіть не у фінансуванні, а у ініціативних рішеннях.
Самобутність української культури - явище виняткове. Складається таке враження, що нинішня влада не розуміє, для чого державі культура, і з якої такої примхи країни, які не можуть похизуватися культурним багатством, "вивертають кишені", щоб інвестувати кошти в культурну політику. Адже саме ця царина є головним "брендом", обличчям країни перед світовою громадськістю.
Досить лише згадати роботу над культурною інтеграцією грузинської влади за часів президенства Саакашвілі. Декілька років тому Грузію сколихнула культурна революція, яка забезпечила державі привабливість з боку туристів з різних країн світу і відіграла важливу роль у припливі капіталу до держбюджету країни. Створення умов для притоку туристів і, відповідно, валюти стало однією з ключових сфер, де нова грузинська влада почала діяти радикально. Важливо, що вітчизняна культура, на відміну від грузинської, не потребує революційних кроків. Вона є досить універсальною й багатогранною, і зацікавлена, швидше, в людині, яка зможе її еволюціонувати, стимулювавши чиновників до ініціативних рішень.
Для чинної влади культура - поняття далеко не із приорітетних, про що свідчить кількамісячна відсутність міністра у цій галузі. Тому і місія нового очільника Мінкульту не полягає у проведенні реальних змін. Уже декілька років Міністерство культури перетворюється на бюрократичну структуру, у якій працюють, зазвичай, фахівці, повністю лояльні до регресивних "новацій" з боку влади. Відомству не вистачає яскравих креаторів, творців із духовного осередку , новаторів, які зацікавленні в активізації культурного поступу країни.
Мы не ждали, что придет министр, который сможет принципиально изменить ситуацию в украинской культуре. Ситуацию эту можно будет изменить только изменив приоритеты, которые существуют в команде власти, или же саму власть.
— Александр Бригинец
У багатьох державах світу, як ось наприклад, Велика Британія чи США, Міністерства культури взагалі не існує. Це та платформа, що повністю віддана під опіку громадян. У цих країнах функціонують комітети, департаменти з питань культури, активну участь в яких беруть звичайні люди, а не можновладці. Про подібні ініціативи в нашій країні говорити не приходиться, адже назовні спливає проблема культурної бідності самих же громадян, їхньої непоінформованості, несвідомості й тиску в свободі вибору. Саме влада мусить бути зацікавленою у запровадженні системи так званого "культурного оздоровлення нації", створенні умов задля реалізації талантів вітчизняних діячів культури, знаходженні можливості фінансування і модернізації культурної інфраструктури.
Влада, нарешті, має подумати про освіту й культуру в країні, цим самим думаючи про її майбутнє. Хотілось би вірити, що Леонід Новохатько не стане типічним "гвинтиком" владного механізму, тим байдужим українцем до всього українського, яких останнім часом так багато серед "хворої" еліти.