Питання слухачів лекторію:
1) Що може стати центрами зростання української економіки?
Відповідь
• В першу чергу – заходи з енергозбереження та стимулювання використання альтернативних джерел енергії.
Лише на тепломодернізацію житлового сектору в цінах 2009 року було потрібно до 500 млрд гривень. Зрозуміло, що в сьогоднішніх цінах – це вже рахується трильйонами гривень.
• В Україні, з Кримом та Донбасом, більше 130 тисяч багатоквартирних будинків, з яких десь 110-115 тисяч потребували тепломодернізації.
• Здійснення заходів з енергозбереження зразу дозволяє вирішувати низку завдань. Внаслідок скорочення витрат на енергоносії ми зменшуємо залежність від їх імпорту. А це сприяє збалансуванню зовнішньої торгівлі, зменшується тиск на курс гривні.
• Роботи з енергозбереження забезпечують потребу у матеріалах, які переважно виробляються в Україні. Це формує потужний попит на відповідну українську продукцію та робочу силу.
• Крім тепломодернізації багатоквартирних будинків потрібно проводити також тепломодернізацію приватного сектору, бюджетних установ, тепломереж.
• Також потребують капітальної реконструкція підприємств теплокомуненерго.
• Головне, що зараз має зробити держава та Національний банк – забезпечити податковий, бюджетний та кредитний інструментарій, який би сприяв масовому впровадженню заходів з енергозбереження та використання альтернативних джерел енергії.
• Ще одним центром росту, очевидно, буде українській військово-промисловий комплекс (ВПК).
Російська агресія змусила витрачати десятки мільярдів гривень на військову продукцію. А в нашому ВПК є перспективні розробки. Значна їх частина буде використана у протидії зовнішній агресії, але потім, цілком ймовірно, викличе зацікавленість з боку інших держав.
Це, також, стимулюватиме науково-технічну діяльність.
• Якщо говорити про те, що могло би активно розвиватися, але потребує більш активної державної підтримки, то слід казати про розвиток транспортної інфраструктури, в тому числі пов’язаної зі сприяння експорту української аграрної продукцію.
• Я би також вважав вкрай корисним максимальне сприяння використання електромобілів в Україні. Зараз – це загальносвітовий тренд. Краще, щоб ми опинилися, якщо не попереду, то хоча би не в його хвості.
• Для цього потрібно повністю відмінити мито та ПДВ на ввезення електромобілів та комплектуючих для них в Україну. Було би також доцільно дати максимальні податкові пільги для виробництва та використання електромобілів в Україні.
• Крім того слід розпочати загальнодержавну програму переходу всього міського громадського транспорту на електромобілі. Наприклад, в Китаї така програма вже реалізується повним ходом. Я вже не кажу про розвинуті країни світу.
До речі, Львівській автозавод вже почав поставляти міські електроавтобуси до Польщі.
Крім всього така політика щодо електромобілів може стимулювати наукові дослідження наших науковців в цій сфері.
• Ще одним центром зростання української економіки доцільно було б зробити легку промисловість та меблеве виробництво. Ці галузі потребують значних людських ресурсів. А тому стимулюючи їх розвиток, ми сприяємо зменшенню безробіття, забезпечуємо зростання надходжень до Пенсійного фонду.
• Для того щоб сприяти вітчизняній легкій промисловості та меблевому виробництву потрібно кардинально змінити митну та податкову політику в частині імпорту тканин.
• За найкращих умов забезпечити створення сучасного виробництва більшості видів тканин ми не зможемо протягом 10-15 років. Бо потрібні не тільки потужності, але і відповідна технологічна культура, традиції дизайну.
• Враховуючи це, доцільно було б повністю відмовитися від мита на тканини, які не виробляються в Україні.
• Крім того для підприємств легкої промисловості та меблевого виробництва, що закуповують тканини для власних потреб, було б доцільно запровадити право на випуск векселів по сплаті ПДВ (як при імпорті, так і внутрішнього) на строк до 150-180 днів.
• Витрати на тканини для легкої промисловості та меблевого виробництва (в частині м’яких меблів, матраців) – це основна стаття витрат. За рахунок такого кроку можна було б суттєво стимулювати ділову активність в цій сфері, що в свою чергу створило б конкуренцію тотальному пануванню продукцію імпортного легпрому на українському внутрішньому ринку.
• До того ж, це ліквідувало потребу в дачі хабарів на митниці при ввезенні тканин в Україну.
2) Чи варто запроваджувати продаж сільськогосподарських земель?
• Як на мене, це питання в Україні сильно міфілогізовано. Наші основні аграрні олігархи стали мільярдерами та мультимільйонерами не володіючи сільгоспземлями. Сільгоспвиробників цікавить, в першу чергу, питання права на користування землею, а не володіння. Тому укладаючи угоди оренди землі на 15-20 а то 50 років, вони цілком вирішують для себе питання захисту своїх інвестицій в них.
• Для більшості аграрних виробників більш нагальною є проблема швидкої реєстрації угод з оренди земель.
• Якщо ж ми говоримо про селян, то більшість з них цікавить підвищення плати за земельні ділянки, які вони здали в оренду, та виконання орендатором своїх зобов’язань. Селян також цікавить більш швидка процедура оформлення та реєстрації угод оренди. А продаж чи не продаж земель – питання другорядне.
• По великому рахунку значно суттєвішим є питання недопущення монополізації сільгоспвиробництва, коли селяни фактично змушені здавати землю в оренду єдиному орендатору, бо інших немає.
• Але при цьому державна політика по недопущенню монополізації сільгоспвиробництва не повинна базуватися на революційній доцільності.
Там, де угоди на оренду сільгоспземель вже укладені, до завершення їх строків неприпустимо застосовувати вимогу по обмеженню обсягів земель, що знаходяться в оренді в орендатора. Це додає непередбачуваності в діяльності сільгоспвиробників, що в свою чергу суттєво знижує їх кредитний рейтинг.
Всім дякую!