Громадяни України очікують реальних та швидких змін, а натомість отримують лише обіцянки та об’ємні звіти про «важку» роботу чиновників. На кожен гучний скандал стосовно призначень і корупції в Уряді знаходиться “чітке і зрозуміле” пояснення чому українці не відчувають змін, мовляв, винні попередники, злочинний режим Януковича, нехватка кадрів, світова криза, війна на сході і ще багато чинників.А тепер давайте проаналізуємо декілька міністерств, які вже працюють більше року. Так, у Міністерстві Юстиції заявили, що до кінця 2015 року перевірять згідно закону про люстрацію 26 суддів? І це притому, що їх в Україні 9 тисяч чоловік. За розрахунками Мінюсту, нам потрібно майже 350 років щоб перевірити всіх суддів!!! Ну хіба не абсурд? Складається враження, що народ в черговий раз мають за дурнів і просто «випробовують на міцність».
Не краща ситуація і в міністерстві МВС. Провалена повністю система відсторонення кадрів режиму Януковича від керівних посад, а майже всі вони були задіяні на служінні Януковичу. Ті, хто віддавав злочинні накази під час подій на Майдані, і досі продовжують займати керівні посади, або спокійно працювати, перевівшись в інші відділи. Крім того, мало результативно розслідувалися і злочини проти Революції Гідності.
Однак після того, як за справу взявся новий генпрокурор Віктор Шокін, ситуацію нарешті вдалося зрушити з місця. Чи не щодня проти когось з високопосадовців чи одіозних персонажів порушуються чи поновляються справи. Сподіваюся, що найближчим часом генпрокурор доведе почате до логічного завершення і всі злочинці постануть перед судом.
Сьогодні наша держава знаходиться у вкрай важкому становищі. Треба оперативно вирішувати багато надважливих питань, а ми ще і досі не можемо подолати засилля комуністичної ідеології, яка продовжує негативно впливати на українців, бажаючи щоб Україна перетворилась на вассала Росії.
Поки справжні патріоти та герої на полі бою виборюють свободу та незалежність України, представники так званої «П’ятої колони» - комуністичні ватажки на чолі з Петром Симоненком своїми ганебними заявами про «фашистів» та «бандерівців», брехнею і провокаціями продовжують підривати обороноздатність країни.
Чому ж так мляво реагує на це Міністерство Юстиції, чому суди гальмують вирішення цієї справи?
Так, нещодавно справу щодо заборони КПУ було знято з розгляду в Окружному адміністративному суді Києва, а отже її знову відклали «у довгий ящик». Скільки продовжуватиметься таке неподобство?
Я, як народний депутат України, вже подав звернення до СБУ, Генпрокуратури та МВС, аби вони втрутилися у цю справу та посприяли якнайшвидшому її вирішенню.
Окремої розмови заслуговує і тема боротьби з корупцією та зловживання високопосадовців службовим становищем. Так, днями прямо з засідання Кабміну у наручниках вивели голову Держслужби України з надзвичайних ситуацій Сергія Бочковського та його заступника Стоєцького.
Звичайно, у боротьбі з корупцією треба діяти жорстко і категорично, і я цілком підтримую те, що виявляти хабарників треба насамперед у вищих ешелонах влади, однак вважаю, що дана резонансна справа скоріше нагадує якийсь маскарад та відверто межує з піаром. Арсен Аваков повідомив, що про заплановане затримання знав лише він та прем'єр-міністр Арсеній Яценюк. Що вони прагнули довести цим показовим на всю країну розкриттям злочинної корупційної схеми?
У мене, як і мільйонів українців, постає ще одне питання: а хто ж призначав таких «не чистих на руку» чиновників? Чи були вони справжніми професіоналами своєї справи, чи пройшли якийсь нормальний відбір на свої посади?
І от тут піднімається ще одна цікава тема – тема кадрових призначень. Всі тільки говорять про прозорі та відкриті конкурси, а насправді «тепле крісло» посідають заздалегідь відомі претенденти, якими легко маніпулювати та які лобіюють інтереси зацікавлених осіб.
Не можу оминути увагою і проблему реформування країни. Ні для кого не секрет, що реформи в державі, м’яко-кажучи, «пробуксовують».
Поки-що єдине, що ми спостерігаємо – це значне підвищення комунальних тарифів, стрімке зростання цін, нестабільність національної валюти і взагалі нечіткі подальші перспективи. Природно, що за таких обставин невдоволення народу невпинно зростає, бо люди просто зневірилися у тому, за що боролися.
Для мене ясно одне: доки в Україні повністю не зміниться підхід до вирішення ключових і надважливих завдань, доки якісно не оновиться склад всіх державних структур, наша держава приречена топтатися на місці. І їй не допоможуть ні багатомільйонні кредити міжнародних фінансових інстанцій, ні заступництво світової спільноти.
Підсумувавши все вищенаведене, хочу зробити висновок: для того, аби в нашій державі настав порядок, аби стабілізувалася економічна ситуація, аби люди отримали гідні умови життя –представники владних структур нарешті повинні почути голос народу, повинні не прикриватися популістськими гаслами, а почати робити реальні справи. Іншого шляху вже немає.