Мені видалося цікавим не просто прочитати цей документ, але й спробувати окреслити майбутнє України в контексті зазначених у ньому глобальних змін. На жаль, у нас не часто звертаються до аналізу майбутнього і окреслення місця в ньому України. Втім, це дуже важливо для розуміння як перспектив нашого шляху, так і осмислення тих світових трендів, які визначатимуть розвиток людства у наступні десятиліття.
Першим стійким трендом є демографічні зсуви і міграційні процеси. У розвинених економіках Європи, Північної Америки та Східної Азії стрімко старіє населення і зменшується частка молодих людей. В усіх розвинених країнах спостерігається гальмування рівнів народжуваності і збільшення середнього віку життя, а після 2040 року у них почнеться скорочення населення. Окрім США, Японії та країн ЄС, це стосуватиметься і Китаю, який вже після 2027 року може поступитися своїм статусом найбільш населеної країни світу сусідній Індії. До 2040 року очікується, що частка людей у віці 65+ досягне 25% від усього населення розвинених країн світу, а середній вік людини у світі зросте з 31 до 35 років. При цьому, за різними оцінками, середній вік громадян у, наприклад, Південній Кореї та Японії до 2040 року може досягти 53 років, а у Європі — 47 років.
У той же час, у менш розвинених країнах Південної Азії, Латинської Америки, Близького Сходу та Африки навпаки: частка молодого працездатного населення щороку збільшується. Прогнозують, що до 2050 року населення Африки збільшиться вдвічі, і а на цей континент припадатиме 60% від усього зростання населення планети, а це близько 1,4 млрд людей у наступні 20 років. До 2040 року 68% населення однієї лише Південної Азії буде працездатного віку, і потребуватиме робочих місць.
При цьому, велика частина цих молодих людей не можуть реалізувати себе у місцевих слабких, неефективних і маленьких економіках, а тому часто вимушені мігрувати у країни так званої “Глобальної Півночі”, включаючи Європу та США. Окремим фактором, який впливатиме на економічну стабільність молодого населення та їхні можливості, буде розвиток великих міст. Урбанізація останніх 30 років призвела до колосальної внутрішньої міграції у багатьох країнах світу, що розвивається, особливо в Африці, Латинській Америці, Південній Азії і на Близькому Сході. Від того, чи зможуть ці міста поглинути велику кількість молодих людей і дати їм базові умови для розвитку і самореалізації, також залежатимуть темпи міграції.
Для України міграційний і демографічний тренд є актуальним, оскільки у нас також спостерігається зниження рівня народжуваності і збільшення темпів еміграції населення закордон. Частка пансіонерів у найближчому майбутньому може стати більшою за частку працездатного населення, а відтак, наша економіка, як і європейська, потребуватиме робочої сили, в тому числі й з-за кордону. Тому, для нас одним з наслідків цього тренду буде посилення міграційних потоків і зміна демографічної картинки українського суспільства. Велику увагу необхідно буде присвятити належному і ефективному розвиткові міст — Києва, Львова, Одеси, Харкова, Вінниці, Ужгорода та інших, для того, щоб мінімізувати ризики від цього тренду.
Другий глобальний процес — кліматичні аномалії. У 2030-х роках очікують зростання кількості аномальних і екстремальних природних явищ, включаючи урагани, посухи, танення льодовиків, повені. Основна частка цих загроз припадає на країни, в яких велику роль відіграє сільське господарство, а також на бідні держави, які не мають сильних інститутів і інфраструктури, щоб себе захистити. До прикладу, найсильніші аномальні спекотні хвилі очікують найближчим часом у регіонах Центральної Європи, Північної Америки, Південної Африки та Середнього Сходу. Вже станом на 2018-й рік 36% міст по всьому світу вже мали системні проблеми з екологією.
У нашому випадку, екологічні проблеми насправді є доволі гострими в Україні, особливо у питаннях забрудненнях водойм, грунтів і повітря. Враховуючи ці загрози, які своєю чергою створюють в Україні нові ризики в сфері охорони здоров’я, безпеки та економіки, а також той факт, що “зелена політика” стає все більш трендовою у світі, Україні також доведеться включитися у цей порядок денний. Однак і це буде нелегко. Як показує політика “зеленого енергетичного переходу”, на це потрібні ресурси та цілісна стратегія, а також партнерства. Поки що, в Україні усього цього в повному обсязі немає, а щоб не опинитися “за бортом” цих переходів, необхідно займатися цим вже сьогодні.
Третій тренд-2040 — економічні трансформації. У США прогнозують зростання зовнішніх боргів, фрагменацію торгово-економічних просторів, зміни на ринках праці через технологічне суперництво великих держав і появу нових кластерів економіки та креативного трудового класу. З 2007 року практично в кожній країні зріс зовнішній борг, а пандемія COVID-19 спонукала чимало країн позичати ще більше. Середня частка боргів у країнах, що розвиваються, сьогодні така сама, якою була під час боргових криз 1980-1990-х. Старіння населення і демографічні зсуви посилюють навантаження на державний бюджет, змушуючи уряди в майбутньому або підвищувати податки, або зменшувати соціальні виплати. Обидва варіанти призводитимуть до соціального напруження.
Хоча в Україні із зовнішнім боргом немає великих проблем, тим не менше, протягом наступних 20 років нас чекає боротьба за можливість його зменшувати. Крім того, світ явно розпадається на декілька великих регіональних торгово-економічних блоків, які можуть існувати автономно один від одного, і конкурувати один з одним. Для України це актуалізує питання розвитку регіональних альянсів, оскільки навколо них і розвиватимуться торгові та економічні відносини. Крім того, нам потрібно підготуватися до серйозного переділу ринків праці. За деякими підрахунками, впровадження штучного інтелекту, роботизації та діджталізації у різні сфери праці створить 97 мільйонів робочих місць, але при цьому знищить 85 мільйонів. Такий перехід матиме свої соціально-економічні наслідки, і Україна має бути до цього готовою.
Четвертий тренд — зміни у соціальних взаєминах влади і суспільства. Десятиліття науково-технологічного розвитку дозволили суттєво поліпшити життя більшої частини людей на планеті, розширити їхній доступ до інформації, отримати доступ до освітніх і медичних послуг, полегшити подорожі до інших країн. З іншого боку, ці ж інновації призвели до поступової деградації відносин між владними елітами та суспільством. У останнього з’явилися реальні інструменти висловлювання своїх поглядів, доступу до даних, впливу на громадську думку та політиків. Загострення глобальних проблем почали відчувати гостріше, а неспроможність центральних урядів їм зарадити породила недовіру людей до владних інститутів. В окремих країнах різні соціальні групи почали об’єднуватися навколо своїх релігійних, етнічних, культурних, ідеологічних груп. Все це разом призвело до зростання популізму, націоналізму та анти-елітарних настроїв, які частіше за все лежать в основі протестів останніх 5-6 років. Станом на 2020-й рік, 1,8 млрд людей на планеті, а це 23% світового населення, жили у “хиткій ситуації”, тобто в слабких, уразливих і нестабільних країнах. До 2030 року ця цифра сягне 30% через низку проблем, які стосуються відносин влади і населення.
Поглиблення розриву між владою і суспільством спостерігається і в Україні. Оскільки цей тренд посилюватиметься до 2040 року, Україні варто зробити пріоритетом посилення політичних та соціальних інститутів, створення ефективної системи соціальних ліфтів і покращення комунікації із населенням, щоб уникнути ризиків, які несуть в собі ці процеси.
Останній важливий тренд — зміни у міжнародних відносинах. До 2040 року жодна держава світу не зможе повністю одноосібно домінувати у світі. А відтак, міжнародна система буде виглядати як багатополюсний світ, у якому буде декілька регіональних та надрегіональних центрів сили, що змагатимуться за вплив, ресурси і контроль. У такому світі зростає попит на сильні, гнучкі та ситуативні регіональні альянси. Чим більше загострюватиметься глобальна боротьба між КНР і США за світове панування, тим більше посилюватимуться регіональні країни, які підбирають під свій контроль питання регіонального характеру, що лишаються непоміченими великими державами.
Для України це означає, що нам необхідно корегувати свою зовнішню політику. В основу її маємо покласти ставку на сильні, прагматичні регіональні альянси, недопущення втягування себе у глобальні конфлікти між великими державами та чітке позиціонування себе на міжнародній арені, щоб не перетворюватися на незрозумілу “сіру зону”, на території якої усі ці регіональні сили будуть з’ясовувати стосунки.
Глобальні тренди 2040 року видозмінюють практично всі аспекти нашого життя. Відповідь на них має бути такою ж багаторівневою і комплексною. Тактичні рішення і красиві заяви без дій можуть, звісно, виграти нам пару років, але вони не спрацюють. Оскільки тут мова йде про збереження нашої цілісності і стабільності, пошук власного місця у новій світовій системі та формування довгостроковою політики, яка дозволить нам включитися у порядок денний майбутнього, а не випасти з нього і провести наступні 50 років на узбіччі.