Лише за останні роки між нашими країнами відбулося чотири візити на найвищому рівні (тільки президент України тричі з 2019 року відвідував Туреччину), десятки візитів на рівні міністрів, ще більше переговорів на міжвідомчих та міжурядових зустрічах.
Як Керівник української делегації у Парламентській асамблеї Організації Чорноморського економічного співробітництва, вирішила детально розказати на чому будується партнерство України і Туреччини сьогодні.
Чому Туреччина стала одним із наших найбільших партнерів на південному дипломатичному напрямку?
Перш за все, через схожість наших країн. Як і Україна, Туреччина також знаходиться на перетині великих торговельних маршрутів. Вона також є “мостиком” між Європою та Азією. І також є чорноморською державою, що стоїть на охороні торгових маршрутів та безпеки свого морського простору.
Окрім цього, від початку війни України з Росією у 2014 році Туреччина послідовно підтримує нашу позицію: не визнає анексію Криму та окупацію частини Донбасу та всіляко допомагає просувати на міжнародному рівні питання порушення прав кримських татар.
В чому ж полягає наше партнерство?
5 блоків на яких будується партнерство України та Туреччини
Чорноморський геополітичний простір
Безпека Чорного моря, захищеність торгових маршрутів, свобода судноплавства і стабільність регіону завжди були пріоритетами зовнішньої політики Туреччини. Для Туреччини вкрай важливо, щоб чорноморський простір був безпечним і вільним, адже він дозволяє турецькій владі проєктувати свій політичний вплив на суміжні регіони — Східну Європу, Південний Кавказ, Південні Балкани, Каспійський регіон та Балтію.
Геостратегічна цінність Чорного моря стала для них ще більшою у цьому році, коли там були знайдені поклади природного газу та коли в країні почали будувати канал “Стамбул” – як альтернативу Босфорському.
У цьому наші інтереси повністю співпадають. Адже подальша мілітаризація Кримського півострова загрожує перетворенню регіону на центр нестабільності і регіонального напруження, а загрози військового зіткнення на морі (як це показав інцидент з британським кораблем Defender навесні цього року) створюють дуже несприятливий інвестиційний клімат і заважають країнам регіону повноцінно співпрацювати.
Військово-оборонна співпраця
Офіційна Анкара зацікавлена у просуванні своїх військових технологій на міжнародних ринках. У цьому ж зацікавлена й Україна, адже Туреччина допомагає диверсифікувати нашу співпрацю з партнерами у цій сфері.
Україна з 2019 року закуповує турецькі безпілотники Bayraktar TB-2, які показали свою високу ефективність у реальних бойових умовах, зокрема під час бойових дій у Сирії та Лівії. Україна має намір отримати 48 бойових машин у найближчі роки від Туреччини, а цього року українські військові вперше запускали безпілотники у небо. Все це – особисті домовленості двох президентів.
Окрім безпілотників, є плідна співпраця у військово-морській галузі: Анкара допоможе нам відновити власний військово-морський флот, більшість кораблів якого були втрачені в результаті анексії Криму. Зокрема, у 2020 році Туреччина погодилася побудувати для України декілька корветів класу ADA, а згодом вийти на їхнє спільне виробництво на українських підприємствах у Миколаєві. Це повністю відповідає поставленій президентом України цілі відновлення флоту як пріоритетної задачі у межах “Плану трансформації України” та Стратегії національної безпеки.
Третій і не менш важливий напрямок співпраці у сфері ВПК — виробництво двигунів для військової авіації. У 2020-2021 роках Україна і Туреччина обговорювали спільне будівництво літака АН-178, що може допомогти реанімувати військове авіабудування в Україні, яке послабилося після розриву військово-технічної співпраці з РФ у 2014 році. У 2020 році наші країни домовилися про спільне виробництво турбінних двигунів, які використовуватимуться у військовій авіації, а на початку цього року стало відомо, що українські підприємства виготовлятимуть двигуни для новітніх турецьких ударних військових гелікоптерів ATAK-2.
Це взаємовигідна співпраця, коли обидві країни зацікавлені у зміцненні свого ВПК на тлі міжнародної турбулентності та нових регіональних викликів.
Торгово-економічна експансія та логістичні коридори
Туреччина входить у п’ятірку найбільших торгових партнерів України. Станом на 2021 рік, товарообіг нашими країнами сягнув $5 млрд. В планах збільшення товарообігу до $10 млрд в наступні 5-7 років, - про це домовилися президенти Зеленський та Ердоган в лютому 2020-го в Києві.
Попри пандемію COVID-19, потік українських туристів у Туреччину не зменшився і сягнув 1 мільйона людей у 2020 році. Це дало змогу турецькому туристичному бізнесу легше пережити збитки.
Важливими залишаються і турецькі інвестиції в інфраструктурні проєкти України. Зокрема, турецькі компанії беруть участь у модернізації українських автошляхів у межах державної програми “Велике будівництво”.
Вперше за багато років наші країни почали серйозно говорити про розвиток транспортно-логістичних коридорів, які можуть поєднати Центральну Азію та Кавказ через Туреччину та Чорне море з Балканами та Центрально-Східною Європою. Зокрема це сталося під час переговорів президентів Зеленського та Ердогана у минулому році.
Тактичне стримування Росії
Багато хто в Україні вважає Туреччину військово-політичним союзником України на випадок війни з Росією. Це перебільшення: спільні безпекові та оборонні інтереси не означають, що Анкара зацікавлена у військовій конфронтації з Росією. Втім, Україна цього й не вимагає.
Взаємовигідність інтересу України та Туреччини полягає скоріше у тактичному стримуванні Росії. Туреччина зацікавлена у тому, щоб, підтримуючи Україну, створювати ефективну та міцну противагу Росії у Чорному морі та у Східній Європі. А Україна, розвиваючи тісні взаємини з Анкарою, зацікавлена у тому, щоб зміцнюватися, посилювати свій військовий потенціал і перетворитися на сильну альтернативу Росії, яка б допомагала стримувати амбіції Кремля, а разом із тим забезпечувати власну безпеку.
Енергетичний потенціал LNG
Останній блок спільних турецько-українських інтересів — це енергетика. Поки що між нашими країнами немає великих проєктів у цій галузі, але потенціал у середньо- та далекостроковій перспективі є величезним. Зокрема, щодо диверсифікації енергопоставок в Україну і будівництві інфраструктури для прийняття скрапленого газу.
Зараз цьому заважає заборона турецькою владою на перевезення вибухонебезпечних вантажів (наприклад, LNG-танкерів) через Босфорську протоку. Однак цього року Туреччина розпочала будівництво каналу “Стамбул”, який стане альтернативою Босфорському. Він буде ширшим, відповідно Анкара може дозволити поставки СПГ по ньому у Чорне море.
Це дозволить Україні збудувати на чорноморському узбережжі інфраструктуру для прийому СПГ і посилити нашу енергетичну незалежність, особливо у контексті нещодавніх подій — завершення будівництва “Північного потоку-2” в обхід України та підписання Угорщиною та Росією довгострокового контракту на транзит російського газу також в обхід України.
Сьогоднішні відносини з Туреччиною – приклад продуктивного партнерства, що грунтується на взаємній вигоді, та є заслугою “особистої дипломатії” – дружніх відносинах президентів обох країн. Втім, варто вибудовувати довгострокові економічні проєкти й з іншими державами, використовуючи для цього всі наявні площадки. В тому числі, ПАЧЕС.