Одразу маю зробити застереження, що жодна з нас не має літературознавчого фаху. Я - освітянка, співзасновниця альтернативної школи БеркоШко, Марія - психологиня, експертка з роботи з підлітками. Жодна з нас не викладає літературу, тому наш погляд — це погляд читачів, якими ми були під час власного шкільного навчання, та якими є зараз, розширений досвідом спілкування з підлітками, які безпосередньо проходять шкільну програму нині.
Спершу нам йшлося лише про перепрочитання творів, які неминуче усі проходять у школі, у дитячому і підлітковому віці, і, зазвичай, не повертаються до них в дорослому житті. Проте, вони виявляються частиною того спільного досвіду, який нас об’єднує, тож стало цікаво його не просто пережити а й осмислити.
Але яким же було моє здивування, коли в процесі створення цього подкасту почало змінюватись моє ставлення до української класики загалом.
Більшість творів, якщо дослідити умови їх написання, мотивацію автора чи історичні події, на яких твір грунтується, розкриваються з небаченого раніше ракурсу.
Мабуть, найбільш яскравим прикладом того як обставини написання змінюють сприйняття твору, для мене стала «Маруся» Григорія Квітки-Основ’яненка з першого сезону подкасту і зараз, під час роботи над другим сезоном, мене так само вразило «Хіба ревуть воли як ясла повні» Панаса Мирного. Якщо у випадку «Марусі» — це був челендж, виклик, прагнення продемонструвати широкому загалу майстерність, то «Хіба ревуть воли...» — це ж просто детективне розслідування, кримінальна психологія і водночас вивчення механізму передачі родових травм. Не впевнена, що мені б захотілось прочитати цей роман для власного задоволення тільки заради сюжету, але заради цього дослідження — було дуже захопливо.
Окрім того, в шкільній програмі не бракує творів, які потребують розуміння історичних процесів. На жаль, під час навчання, навіть якщо учні встигають пройти відповідні теми за програмою з історії, таке розуміння не завжди встигає з’явитися. А от в дорослому віці, коли людина вже має чимало прочитаних книг і переглянутих фільмів — це збагнути значно легше. Таким мені видався «Камінний хрест» Василя Стефаника, який яскраво змальовує переживання персонажа, але без історичного контексту ці переживання можуть лишитись незрозумілими. Чи, скажімо «Євшан-зілля» Миколи Вороного — не можу сказати, що це сильний твір, проте як провокація для занурення в історичний період Русі — цілком може бути. І навіть «Сто тисяч» Івана Карпенка-Карого, при тому, що його комічна сторона є зрозумілою без жодної підготовки, набуває особливих відтінків, якщо все ж таки зануритись в контекст.
В шкільній програмі також є твори, які на мою думку, значно випереджають психологічну зрілість читачів. В деяких випадках це не заважає читанню, проте приховує глибинну суть твору. Наприклад, «Intermezzo» Михайла Коцюбинського багатьом старшокласникам подобається, незважаючи на те, що ніхто з них ще ніколи не переживав подібного стану вигорання, який переданий в творі, і не можуть його впізнати і співставити з власним досвідом. Але є й більш ризиковані приклади, скажімо, «Федько-халамидник» Володимира Винниченка, який може для особливо вразливих дітей стати справжньою психотравмою.
І що стало моїм найбільшим відкриттям — це те, наскільки багато творів ХІХ століття не втрачають своєї актуальності досі. От тільки помітити це в шкільному віці складно. Діти, коли читають в 7 класі «Захара Беркута» Івана Франка, вони можуть сприйняти лише пригодницьку лінію і може трохи романтичну, але, з великою ймовірністю, не звернуть увагу на аналіз засад формування громадянського суспільства і змальований конфлікт цінностей.
Питання стосунків з владою, яке підсвічується у романі Пантелеймона Куліша «Чорна рада», який ми розглянемо в другому сезоні подкасту, і навіть у простенькій на першій погляд казочці «Фарбований лис» Івана Франка — це питання зовсім не актуальне для дітей і підлітків, тому часто й залишає їх байдужими. Проте ці твори дуже можуть допомогти дорослим сформувати власну позицію.
А ще перечитування української класики дозволяє навчитись цінувати сьогодення. Коли розумієш, як змінились умови життя людей і як це вплинуло на стосунки — це вражає. Відчуття власного простору, особистих кордонів, гідності людини — це все дорогого коштує. Звісно, ми досі стикаємось з непоодинокими виливами агресії, насильством, цькуванням. Але навіть жорсткий тролінг в інтернеті рідко сягає доведення до самогубства, як , наприклад, описано в «Катерині» Тараса Шевченка.
Читати класичні твори з погляду сьогодення ще цінно також тим, що зараз ми маємо значно більшу варіативність вчинків. На контрасті, їх легко навчитись помічати, і тоді зникає відчуття безвиході у кризових ситуаціях. Звичку шукати різноманітні варіанти з літератури цілком можна поширити на власне життя, і це дозволить відчувати знайчно більше свободи дій, свободи думок.
Якщо вас зацікавив наш подкаст — запрошуємо приєднуватись до сторінки «ПереФарбований лис» на facebook
Слухати на будь-якій зручній для вас платформі: SoundCloud, Google Podcast, Apple Podcast, Youtube.
А також — слухати бонусні випуски з цікавими людьми на patreon.