Отже, коли ми підійшли до введення з 16 липня в дію норми Закону щодо книговидавництва й книгорозповсюдження, за якою 50% книжок мають друкуватись українською мовою і такий же відсоток книг українською має продаватись у книгарнях, розкрились проблеми, що полягають у купівельній спроможності, в читацьких смаках та інтересах.
Звісно, цю ситуацію ввів у ще більшу кризу карантин.
Однак, у нас є приклади інших країн, котрі під час пандемії не випустили з виду це питання та знайшли свій вихід.
Скажімо, у Франції для того, щоб забезпечити людей інтелектуальною друкованою продукцією держава взяла на себе зобов’язання безкоштовно доставляти додому читачам замовлені через Інтернет книги. І я вважаю, що це не лише демократично, а й далекоглядно, бо працює на інтелектуалізацію суспільства.
А тому, якби така форма роботи під час пандемії з українськими читачами знайшла себе і в нас, то це додало полегшило б засвоювання певних програм. Зрештою, кожен охочий міг би зануритись у самоосвіту. Ну й з іншого боку, це додало б підтримки українському книговидавництву, поліграфії. І не менш важливо – таким чином український читач зміг би відкрити для себе низку цікавих українських авторів.
Зрештою, це можна взяти на озброєння. А от як зарадити такій прикрій ситуації для українського споживача інтелектуальної друкованої продукції, як скорочення кількості книгарень? Поступово вони починають виходити зі спеціалізованих приміщень до неспеціалізованих. Часто ми бачимо, що книги продаються на заправках, у супермаркетах.. І це може дійти до абсурду.
А тому, потрібен діалог з українським суспільством щодо культури й підвищення рівня читання і не лише електронних книжок.
Інвестиція в розвиток людського капіталу в українському суспільстві повинна стати одним із важливих пріоритетів.
Або з іншого боку, стратегія інтелектуального розвитку суспільства - збільшення інвестицій.
Нам потрібно виправляти помилки.
Також окрім українських книг варто зазначити й про українські медіа. Розкладки періодики, моніторинг котрих ми постійно здійснюємо, - у переважній більшості - не державною мовою.
Питання не в тому, що в нас немає можливості це робити. Питання в тому, що наші східні сусіди захопили ринок – книжковий, видавничий, поліграфічний і т.д. І вони заробляють на українцях. А потрібно, щоб ми, українці, навчилися заробляти в своїй державі Україна, в тих сферах, що по праву належать нам.
Тому існує нагальна потреба відвойовувати незаконно анексоване в нас книжкове, поліграфічне, інтелектуальне середовище.
Нині основним нашим завданням є припинення російської книжкової експансії на українському ринку, яка триває вже 30-й рік поспіль.
Адже боротьба за українську книжку — це також боротьба за українську мову, Конституцію і державу.