Плітки про призначення тих чи інших осіб на посаду прем’єр-міністра України не варто розглядати серйозно – просто в силу того, що ми маємо станом на сьогодні очільника Кабінету Міністрів, за відставку якого забракло голосів. І аби він таки покинув своє крісло, потрібна його добра воля, що, враховуючи персонаж, є маловірогідним.
Більше того, оголене ймовірною відставкою місце очільника керівника вищого органу виконавчої влади потребуватиме якісного заміщення кандидатурою, запропонованою парламентською коаліцією, якої теж ні формально, ні фактично немає.
Власне тому про стабільність не може йтися – має місце виключно відстрочена конвульсія як на рівні вищого органу виконавчої влади, так і на рівні законодавчого органу.
І загалом було б байдуже, якби ці процеси відбувалися в економічно сильній країні, а коли стан України нагадує коматозний – це більше схоже на егоїзм та глумління над нацією.
Розділення України та Грузії у вирішенні питання безвізового перетину кордонів країн Шенгенської угоди викликане свідомим затягуванням Верховною Радою України з внесенням змін до законодавства про електронне декларування, відсутністю структурних реформ, яке заморозило вже, на хвилиночку, щонайменше на чотири місяці програму фінансування МВФ, за кошти якого формуються золотовалютні резерви НБУ, що повинні бути стабілізуючим фактором для платіжного балансу, на який тисне відтермінований (у ручному режимі стриманий Нацбанком) імпортний попит.
Національна грошова одиниця, яка з початку року ще на 10 % глибше пірнула в девальваційний вир від середньорічного протягом року порогу в 24 гривні за $1. Це далеко не повний перелік тих питань, вирішення яких вимагає суспільство, час та об’єктивна реальність. Ці питання гальмуються, натомість вводяться нові «акцизи на гріхи», зростає вартість електроенергії, а за місяць – і природного газу та, як наслідок, інших послуг ЖКГ. Тут реформи гальмуються виключно населенням, яке збільшує питому вагу заборгованості – не як прояв соціального спротиву, а внаслідок злиденства.
Держстат може зі мною не погодитися, оскільки, на його думку, в лютому цього року все було не так погано, оскільки на противагу січня ціни знизилися на 0,4 %, хоча з початку року зросли на 0,5 %. До прикладу, яйця подешевшали на 24,4 %, знизилися ціни на сало, фрукти, м’ясо та м’ясопродукти. Ціни на алкогольні напої та тютюнові вироби знизилися на 1,3 %. При цьому зросли ціни на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива (на 0,3%) за рахунок підвищення тарифів на каналізацію (на 2,2 %), водопостачання (на 1,9 %), плати за оренду житла (на 1,0 %).
Прогноз на березень? Електроенергія – плюс 25 %, що, зрозуміло, призведе до подорожчання житла. Оновлені ставки акцизів на тютюн (на 40%, або 3–5 грн за пачку), спирт (у 1,5 рази), пиво (2 рази), слабоалкогольні напої міцністю до 8,5 % (у 3 рази). Інфляція за підсумками березня прискориться. Квітень – зростання вартості природного газу (нижньої межі його тарифу для домогосподарств) приблизно на 35-40%, підвищення тарифу на тепло аналогічно. Відсутність компенсаторів валютних надходжень у країну в поєднанні з політичною невизначеністю та відсутністю донорства від МФО не дасть можливості укріпити курс гривні, що призведе до перегляду цін на імпортні товари до актуальних діючому курсу.
При цьому символічно зауважити, що того ж дня, коли було оприлюднено статистику стосовно сповільнення інфляції в лютому, Держстат надав і відомості про зростання цін виробників промислової продукції в лютому 2016 року в порівнянні з попереднім місяцем на 1,5 %. Найбільше – на 1,9–1,6 % – підскочили ціни в текстильному виробництві, а також одягу й шкіри; у виробництві харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів продукція подорожчала на 1,8 %, зокрема, на олію та тваринні жири – на 7,3 %, перероблення та консервування фруктів й овочів – на 4,6 %, продукти борошномельно-круп’яної промисловості – на 3,8 %, напої – на 1,7 %, молочні продуктів – на 1,6 %, хліба, хлібобулочних і борошняних виробів – на 0,4 %.
Зростання цін виробників буде відображено в повній мірі на цінах покупців у березні та в наступних місяцях, що в тому числі пов’язано з технологічними, логістичними та маркетинговими процесами.
Такими є реалії для споживачів, які відбуваються на фоні штилю на політичному горизонті.
На жаль, розраховувати на те, що, за результатами двадцятиденної паузи на розсуд соціуму будуть представлені готові політичні рішення, не доводиться, – про це красномовно свідчать датовані 9.03 офіційні повідомлення прем’єр-міністра України, який стратегічно бачить три варіанти вирішення. Якщо упростити, то такі: 1. Парламент поновлює коаліцію, залишає його очільником Кабміну, доформатовує Уряд і йдемо далі – так, як і жили (відсутність у нього підтримки у ВРУ, незадовільна оцінка роботи, підтверджена голосуванням, народна критика та рейтинги на рівні, меншому за прохідний у Раду 5% бар’єр, його, схоже, не особливо засмучують); 2. Президент бере на себе відповідальність за все (сигнал відвертий та відкритий, або я прем’єр, або ж Народного фронту в коаліції не буде, а як наслідок, нема й коаліції); 3. Дострокові вибори (які за відсутності змін до виборчого законодавства, а також часу для становлення нових політичних лідерів не змінять нічого, оскільки після шести місяців до стін парламенту прийдуть ті ж люди – можливо, просто, в інших краватках та фарбах).
Жоден із варіантів стратегічного бачення України від прем’єр-міністра не прогнозує населенню країни нічого позитивного.
Зважаючи на те, що чогось дійсно важливого – такого, що б заслуговувало на увагу, державні службовці не вчинили, будемо ліквідовувати прогалини та аналізуватимемо те, на що не вистачило часу в минулий період.
Так, наприкінці лютого 2016 року Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства презентувало Концепцію Фонду Енергоефективності (далі — Фонду ЕЕ) для громадського обговорення.
У прелюдії, зокрема, зазначається, що одна з осноловних проблем енергетичного сектору в Україні полягає саме в опаленні житлового сектору, де втрачається ~60 % енергії, або 3 млрд дол. щорічно.
За умов стійкого фінансування та ефективного управління можливо досягти більше ніж 1 млрд м3 природного газу щорічної економії через три-п’ять років.
Вирішення таких завдань вбачається у створенні та функціонуванні Фонду ЕЕ. Його діяльність повинна покращити торговий баланс, зменшити тиск на обмінний курс національної валюти, стимулювати внутрішній ринок річною ємкістю до 2 млрд євро, створити до 100 тис. робочих місць, збільшити податкові надходження до бюджету до 500 млн євро щороку.
Щорічні втрати від надмірного споживання без реального стимулу для економіки оцінено в $3 млрд ($ 2,5 млрд витрат на імпорт газу, менше $1 млрд витрат бюджету на енергетичні субсидії).
Визначено потреби за секторами споживання та потенційну економію:
— багатоквартирні будинки потребують капвкладень на суму $ 17 млрд, що потенційно забезпечить 2,3 млрд м3 природного газу;
— індивідуальні будинки потребують $ 28 млрд та потенційно забезпечать економію в 4,7 млрд м3 природного газу;
— заміна індивідуальних котлів на більш ефективні – відповідно $ 4 млрд та 1,7 млрд м3 природного газу.
Загалом потреба у фінансуванні становить $ 57 млрд (що орієнтовно становить 1 500 трлд грн, за поточним курсом, або 100 % ВВП України 2013-2014 років ), що матиме наслідком економію в 11,4 млрд газу.
Як вбачається з наведених розрахунків, фактично за час функціонування фонду та реалізації визначених ним стратегічних цілей через нього буде профінансовано в загальній сукупності проектів на суму понад $ 50 млрд.
Таких коштів на сьогодні немає в бюджеті, а відповідно, фінансування цих програм ляже переважно на плечі іноземних донорів.
Про те, наскільки ефективно працює Україна з відкритими іноземними інвесторами, кредитними лініями та грантами, красномовно свідчать дані, які наводилися в одному з інтерв’ю директором Світового банку у справах Білорусі, Молдови, України Чімяо Фан. Так, із його слів, з кредитного пакета в $ 2,8 млрд Україна в 2015 році використала тільки $ 100 млн, що рівнозначно 4 %.
Вкрай низька вибірка таких кредитів може свідчити про те, що ті вимоги, які ставляться СБ до проектів, аби вони були профінансовані, є такими, яких представники наших міністерств не намагаються виконати, що свідчить або про їх низький кваліфікаційний рівень, або ж про те, що кошти, виділені на такі проекти, складно витратити, бо потрібно звітувати про кожну витрачену грошову одиницю.
Як наслідок, механізм використання коштів, які залучатимуться в межах потенційного Фонду ЕЕ, не може бути простим. Більше того, інвестори не мають наміру довіряти ці кошти в управління вітчизняним фахівцям. Загалом це закономірний результат тих процесів, які відбуваються в країні протягом останніх двох років.
Попри зрозумілу необхідність міжнародної фінансової допомоги, участь держави у фінансуванні Фонду ЕЕ також передбачена, причому в доволі цікавий спосіб.
Так, у презентації зазначається, що заходи енергоефективності вимагають значних капітальних вкладень, водночас бюджет України витрачає величезні кошти на виплати субсидій населенню на оплату житлово-комунальних послуг – за прогнозами МВФ, потреба в субсидіях ЖКП може сягнути до 80 млрд грн у 2017 році (або 10 % від державного бюджету).
Дуже цікавий прогнозний показник на 2017 рік, враховуючи те, що на поточний рік у бюджеті передбачено 35 млрд грн – через зростання тарифів, а також кількості їх отримувачів (а цей факт дійсно матиме місце в силу того, що реальні доходи населення за результатами 2016 року зменшуватимуться з огляду на девальвацію та інфляцію) видатки бюджету на вказані цілі будуть збільшені більш ніж удвічі.
Разом з тим, ознайомившись, як фінансуватиметься Фонд ЕЕ за рахунок державного бюджету, можна припусти, що ці показники будуть свідомо роздуті для подальшого освоєння коштів, виділених на енергоефективність, але про це далі.
Модель, яку пропонує Міністерство, рекомендується з такими елементами:
— донори надають початковий імпульс діяльності Фонду ЕЕ через грантові (неповоротні) внески в перші 3–5 років діяльності;
— наповнення Фонду ЕЕ здійснюється за рахунок періодичних внесків із державного бюджету та повернення фінансування (пільгові кредити).
При цьому, у Фонді ЕЕ передбачається створення щонайменше двох рахунків для зарахування коштів: українського та донорського.
Ця модель передбачає розподіл сфер впливу та відповідальності учасників. Так, КМУ і Верховна Рада повинні забезпечити переказ бюджетних коштів на український рахунок, затвердити механізм періодичного поповнення за рахунок зменшення рівня субсидій (це важливо для розуміння походження коштів. Якщо говорити просто, то буде певна передбачена сума на фінансування субсидій, але з впровадженням енергоефективних заходів фактичні витрати будуть менші, ніж ті, які мали б місце за умови, якби такі заходи не вживалися. У результаті різниця між фактом та номіналом повинна в теорії йти на поповнення українського рахунку Фонду ЕЕ: тобто, різниця між сумою, передбаченою в бюджеті на субсидії, та фактичним використанням коштів скеровуватиметься у Фонд ЕЕ), визначення повного списку та ролей центральних державних органів, а також підходу щодо монетизації субсидій.
Німеччина, ЄС, інші донори гарантують та переказують грантові кошти до донорського рахунку Фонду ЕЕ, призначають своїх представників до Керуючого Комітету, визначають обмеження щодо напрямів користування коштів (наприклад, щодо пільгових кредитів).
Яким чином функціонуватиме зазначений Фонд?
Управління ним, як планується, здійснюватиме колегіальний орган (керуючий комітет), сформований із представників Уряду України та донорів. Він встановлюватиме критерії відбору для проектів, контролюватиме використання коштів, затверджуватиме положення, правила, інструкції для операційної діяльності.
Планується на інституційному рівні визначити Міжнародну фінансову організацію або українську установу (керуватиме українським рахунком), яка звітуватиме перед Керуючим Комітетом, керуватиме операційним процесом впровадження, здійснюватиме збір даних про платежі та результати на програмному рівні, обиратиме та затверджуватиме фінансові установи, визначатиме фінансового посередника та підписуватиме контракт з ним.
Передбачається, що рахунком донорів керуватиме Міжнародна фінансова установа, яка звітуватиме перед Керуючим Комітетом та призначатиме представника (спостерігача) до нього.
На місцевому рівні планується, що основна робота з людьми здійснюватиметься на рівні муніципалітетів та регіональних представників (1–2 особи на регіон). У свою чергу Муніципалітети призначатимуть відповідальних осіб, до яких громадяни матимуть можливість звернутися за консультаціями. Ці дві одиниці покликані надавати рекомендації жителям щодо їх ЕЕ-проектів, допомогу в підготовці документів для багатоквартирних будівельних проектів, допомагатимуть у підготовці заявок на фінансування.
Далі ця заявка має потрапити в Центральний офіс (ймовірно, він теж буде побудований за обласним принципом), який оцінює заявки з технічної та фінансової точки зору та надає рекомендації щодо фінансування, оцінює завершені проекти, контролює реалізацію проектів, здійснює вибіркові перевірки, надає технічну підтримку заявникам проектів у підготовці проектної документації.
Далі буде сформовано Виконавчий комітет, який прийматиме рішення щодо схвалення проектних заяв (поданих Технічним офісом, в структуру якого входить центральний офіс, регіональні представники та визначені представники муніципалітетів), затверджує завершені проекти (подані Технічним офісом), інформує фінансові установи та дає розпорядження щодо фінансування.
Проектом передбачається, що жоден із представників Технічного офісу не є державним службовцем, повинен бути виключно фахівцем у відповідній сфері.
Для якісного виконання обов’язків та мінімізації корупційної складової Технічний офіс найматиме кваліфікованих технічних спеціалістів та менеджерів, які матимуть відповідну заробітну платню. Тому принаймні на першому етапі (перші 3–5 років), функціонування Технічного офісу передбачається за рахунок допомоги донорів.
Фінансування проектів здійснюватиметься в два способи. Перший передбачає випадки грантового фінансування, коли в проекті відсутня кредитна складова. Тоді фінансування здійснюватиметься Фінансовим посередником напряму (цим фінансовим посередником теж буде банк) на підставі рішення Виконавчого комітету.
У випадку, якщо фінансування передбачає і кредитну складову, то Фінансовий посередник залучатиме комерційний банк, який безпосередньо підписуватиме договір із ініціатором проекту та надаватиме фінансування.
Для цієї публікації процедуру подано в спрощеному вигляді, але її вивчення на етапі тільки презентаційного документа дає можливість зрозуміти, що отримання кредиту чи гранту на енергоефективний проект не буде легкою прогулянкою.
Передбачається складна трудомістка процедура безпосередньо ініціатора проекту, декілька етапів погодження, а також декількаступенева система безпосередніх виплат.
Цілком ймовірно, що на такій складній структурі, а також на свідомому розділенні рахунків на Український та Донорський, наполягли міжнародні фінансові організації. Крім того, вони залишили за собою повноту повноважень щодо управління коштами та можливість отримання звітів про їх використання з вибірковими перевірками.
При цьому зазначимо, що закон чи підзаконний акт, який регулюватиме проблему створення та функціонування Фонду ЕЕ, матиме особливо важливе значення в цьому випадку, оскільки визначатиме репрезентативність органів державної влади та донорів в органі управління, кворум для прийняття рішень, а також, що ще більш важливо, саме керуючий комітет визначатиме процедури, критерії та інші регламентні етапи проходження та погодження того чи іншого проекту енергоефективності.
Відверто кажучи, на сьогодні маловірогідним вбачається достатність можливостей для прийняття нормативної бази, необхідної для функціонування такого Фонду.
Враховуючи обсяг необхідних нормотворчих ініціатив, а також швидкість таких процесів у стінах парламенту, вірогідність створення такого Фонду в поточному році є низькою.
Період реалізації аналогічних проектів у країнах Європи триває від декількох до десятків років, а зважаючи на те, що мова йде про Україну, у нас, найбільш вірогідно, застосовуватимуться саме десятилітні терміни реалізації.
Як наслідок, енергоефективна стратегія матиме шанс на існування за умови, якщо створення такого Фонду стане структурним маяком програми співпраці з МВФ, а управління ним цілком та повністю перейде до рук їх уповноважених осіб. Інакше, у випадку з Українською частиною рахунку, це буде черговий дерибан, а рахунок донорів, як і кредити СБ, про які йшлося на початку публікації, не будуть використані.
На завершення енергоефективного розділу цього тижневика, хочеться відверто відзначити роботу працівників Міністерства, які займалися розробкою документа. Дійсно, масив опрацьованої ними інформації є вагомим, а робота, яку вони виконали, доволі ґрунтовна, а особливу подяку хочеться висловити за наведені в презентації статистичні відомості за результатами соціологічного спостереження.
Так, 24-26 червня 2015 року Національним Екологічним Центром України, Представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні та Київським Міжнародним Інститутом Соціології було проведено соціологічне дослідження «Ставлення українців до енергозбереження». У 100 населених пунктах України було опитано 1 220 осіб віком від 18 років, які постійно проживають на території України.
82% українців стверджують, що їхні родичі, друзі та сусіди не можуть повністю сплачувати комунальні послуги;
83% українців вважають непрозорим і незрозумілим механізм формування тарифів;
84% українців вважають, що підвищення тарифів обумовлено корупцією на найвищих щаблях влади.
79% українців припускають, що населення споживає лише незначну частку всіх енергоресурсів.
87% українців переконані, що «в першу чергу слід запроваджувати енергозбереження на підприємствах, а не змушувати заощаджувати населення».
86% українців вважають, що саме «центральні і місцеві органи влади повинні взяти на себе відповідальність з розробки і впровадження програм енергозбереження в домогосподарствах жителів».
Ось такі «енергоефективні» настрої повної та беззаперечної підтримки діяльності Уряду. До речі, програмою, яка аналізується, в окремий розділ винесено інформацію про необхідність комунікації з соціумом, оскільки такі негативні настрої для досягнення цілей Фондом ЕЕ мають бути подолані. Тому, можливо, чимала частина коштів буде спрямовуватися на соціальну рекламу, популяризацію, масові заходи медійного характеру.
І на завершення, як і анонсувалось наприкінці минулого тижневого огляду, розгляну затверджену 24.02.16 Кабінетом Міністрів України Державну цільову програму розвитку аеропортів до 2023 року.
Мабуть, це перший за останній час документ, в якому не трапляється поняття приватизації, корпоратизації, відчуження державного майна.
Це, звісно, не означає, що держава відмовляється від ідеї подальшого відчуження. Просто це план виписано тільки на п’ятирічку.
Крім цього, транзитний потенціал України значний, а ось фактичний стан справ у країні не дозволяє його повноцінно розкрити, в тому числі через конфлікт на сході, нестабільність політичної ситуації, які служать не найкращим фоном для його розвитку. Тому, ймовірно, і прийнято рішення протягом найближчих декількох років зберегти державну форму власності на аеропорти.
Метою Програми є задоволення потреб держави в забезпеченні стабільного розвитку авіаційної галузі, приведення інфраструктури авіаційного транспорту у відповідність з міжнародними стандартами, забезпечення набуття Україною статусу транзитної держави. З цією метою передбачено:
— створення та розвиток єдиної державної мережі аеродромів у результаті їх об’єднання та передачі аеродромів державної і комунальної форми власності до сфери управління Мінінфраструктури з подальшим закріпленням аеродромів та аеродромних об’єктів на праві господарського відання за визначеним Мінінфраструктури державним підприємством;
— збереження в державній власності аеродромів міжнародних аеропортів «Бориспіль» та «Львів», повернення у державну власність аеродромів міжнародних аеропортів «Дніпропетровськ», «Київ» (Жуляни), «Харків», «Одеса», «Донецьк», «Сімферополь»;
— передача з комунальної в державну власність аеродромів, будівництво та реконструкція яких здійснені за рахунок державних коштів (або кредитних коштів, залучених під державні гарантії) в рамках виконання Державної цільової програми з підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу з урахуванням зобов’язань органів місцевого самоврядування щодо передачі збудованих/ реконструйованих аеродромних об’єктів у державну власність;
— забезпечення залучення приватних інвестицій у розвиток аеропортів, зокрема об’єктів інфраструктури аеропортів, що призначені для наземного обслуговування повітряних суден, пасажирів, екіпажів, обробки багажу, пошти, вантажу, для технічного обслуговування повітряних суден, кейтерингу, об’єктів забезпечення авіаційним паливом та неавіаційної діяльності шляхом їх надання інвесторам в оренду, концесію, управління, спільну діяльність або відчуження таких об’єктів чи корпоративних прав на них (крім аеродромів та аеродромних об’єктів).
Важливо акцентувати, що, ймовірно, передбачається створення єдиної компанії з управління всіма аеропортами після приведення їх у придатний для експлуатації стан. Об’єднання аеропортів у єдину національну мережу в межах одного підприємства заплановано на поточний рік. Компанії, яка підпорядковуватиметься виключно Міністерству інфраструктури.
Інвестори залучатимуться та, очевидно, матимуть можливість набути у власність певні об’єкти інфраструктури (конкретно не вказуються), але мова не йде про земельні ділянки та аеродроми.
Фактично, ця стратегія є планом фінансування деяких аеропортів на найближчі п’ять років. Так, загальна потреба в залученні коштів для забезпечення розвитку аеропортів до 2023 року становить понад 8,6 млрд грн, із них 5 млрд грн за рахунок інших джерел, у тому числі залучених під державні гарантії, близько 1,2 млрд – за рахунок коштів приватних інвесторів для забезпечення розвитку об’єктів інфраструктури аеропортів, що не належать до аеродромних.
Щодо аеропорту «Бориспіль», то на цей рік заплановано збільшення кількості місць стоянок автотранспорту біля термінального комплексу “D”(до 2038), на що передбачено 182 млн коштів інвестора, а також реконструкція перону для повітряних суден термінального комплексу “D” на суму 500 млн протягом 3-х років; реконструкція огорожі за периметром території аеропорту (з сигналізацією, відеоспостереженням) – 200 млн.
Заплановано 287 млн на реконструкцію аеропорту «Львів» протягом 2016 року, 175 млн на аеропорт «Харків», із них коштів інвесторів – 51 млн грн.
Найбільші капіталовкладення визначені для аеропортів Запоріжжя, Херсону та Одеси.
Так, 1,2 млрд грн планується інвестувати в реконструкцію Аеропорту ЗП (611 млн грн – кошти державного бюджету, 95 млн грн – місцевих адміністрацій, решту профінансують інвестори, причому понад 500 млн грн повинні бути залучені та оплачені у 2017 році).
Розвитку комунального підприємства Херсонської обласної ради «Аеропорт “Херсон”» – 1,169 млрд грн, із них – 934,74 млн грн за рахунок державного бюджету, 100 млн грн – місцевого, понад 120 млн – інших інвесторів.
Розвитку комунального підприємства «Міжнародний аеропорт ”Одеса”» заплановано інвестувати 2,321 млрд грн, із них 1,67 млрд грн – за рахунок бюджету, 641 млн грн – це власні кошти аеропорту, причому основні інвестиції заплановані в цьому році – на рівні 1,83 млрд грн, ще 495млн грн – у 2017 році.
Що ми спостерігаємо, виходячи з цих показників? Три основних напрями – Одеса, Херсон, Запоріжжя – є потужними промисловими регіонами транзитного транспортно-вантажного характеру, на них на сьогодні та на найближчі два роки і буде зосереджено основний обсяг бюджетного фінансування, залученого під державні гарантії.
Знову ж таки, цікавим є питання повноважень єдиної компанії з управління аеропортами, порядок формування органів управління, строків повноважень, підпорядкування тощо. На сьогодні ці питання відкриті, але загалом, виходячи з обсягу очікуваного фінансування та потенціалу об’єктів, які входитимуть до його структури, обсягів інфраструктурних об’єктів, під які залучатимуться інвестори, зазначена компанія стане чимось на кшталт колишньої Укрзалізниці. Дуже спадає на формування чергового монополіста на ринку транспорту.
Очікувані результати реалізації програми:
— збільшення пасажиропотоку до 24,3 млн пасажирів до 2023 року (більш як удвічі на противагу 2015 року);
— збільшення пропускної спроможності аеропортів удвічі;
— підвищення удвічі транзитного потенціалу;
— розвиток неавіаційної діяльності аеропортів до 40 % загальних доходів аеропортів;
— збільшення частки авіаційних перевізників, що працюють за моделлю «лоу-кост», до 30 % загального ринку авіаційних перевезень (на сьогодні – 8%;
— створення не менш як тисячі додаткових робочих місць.
Загалом розвиток аеропортів є схвальним рішенням, який може здешевити внутрішні перельоти, збільшити конкуренцію серед авіаперевізників, підвищити якість послуг, які надуються пасажирам. Це те, що стосується пасажирських перевезень. Стосовно ж транспортних, то важливо й стратегічно правильно обрати об’єкти, в які вкладатимуться найбільш значні обсяги коштів протягом найближчих двох років, оскільки вони можуть стати умовними логістичними центрами, місцем перевалки вантажів із водного чи залізнодорожнього транспорту. Крім того, південне розміщення як потенційне може сприяти розвитку туризму.
Справа залишилась за малим — зробити це все.