Замість того, щоб розв’язати проблему довіри до виконавчої гілки влади, голосування в парламенті додало до цієї проблеми ще й уже очевидну кризу в законодавчій гілці влади. Не вдаючись у подробиці, резюмувати цей процес можна декількома рядками. Наявність Уряду, який не має підтримки в парламенті, фактично тотожне його відсутності для інтересів країни, оскільки пряма залежність структурних перетворень у галузях державного господарства нерозривно пов’язана з прийняттям нормативних актів та законопроектів. Коли три коаліційні фракції підтримують відставку Уряду, то як можна говорити про те, що його законодавчі ініціативи будуть прийняті? Таким чином, питання Уряду не знято, а тепер до нього ще додалося питання парламентської коаліції. Для економіки країни це означає занепокоєння фінансових інституцій, інвесторів та, як наслідок, тиск на національну грошову одиницю й подальшу девальвацію. Позики міжнародних кредиторів – теж під питанням, оскільки неприйняття необхідних законів унеможливлює виконання програми співпраці з МВФ. Відсутність реформ у цьому випадку рівнозначне відсутності кредитів. Відсутність кредитів, позик, інвестицій – дефіциту платіжного балансу, падінню ВВП, зростанню державних видатків, необхідності у внутрішніх запозиченнях через механізм ОВДП і, як результат, – емісії, зростанні інфляції. Таким чином, одне зрежисоване для населення країни голосування в цілому має деструктивні багатошарові наслідки.
Поряд з цим, деякі інформаційні приводи без уваги залишити важко. Так, виступаючи в парламенті, «the revenant» прем’єр зазначив: «Нас критикували за підвищення тарифів, однак ми повинні були встановити ринкові тарифи. Ми розуміли, що мільйони українців не зможуть заплатити за рахунками, але ці люди отримали субсидії, а багаті повинні платити».
Тема субсидій і тарифів, а особливо безрезультатних, некомпетентних та пустих спекуляцій політиків у намаганнях «вирулити» на них чи заробити собі додаткові рейтингові бали вже набиває оскому. Не буду зупинятись на тому, що весною вони знову зростуть – як на тепло, так на газ і електроенергію, у силу різних факторів. Однак, що найгірше і про це мало говорять, через девальвацію гривні ці підвищення, які мають місце протягом останніх двох років, не досягнуть своєї анонсованої мети, а саме — ринковості та економічної обґрунтованості. Усе тому, що їх складові та розміри на регуляторному рівні прив’язуються до поняття «імпортного паритету», а відповідно, розраховуються у валюті. Як наслідок, кожен пункт падіння гривні по відношенню до стійких валют усе далі і далі віддаляє цифрові показники тарифів від поняття ринковості. Не говорячи вже про те, що сировина для виробництва послуг імпортного походження напряму залежить від курсу.
Тема субсидій нерозривно пов’язана з цьогорічним новим трендовим поняттям верифікації.
Для комплексного розуміння проблематики і для підтвердження чергового «пустозвонства» у виконанні «Світила» на трибуні Верховної Ради України наведу витяги з інтерв’ю очільника профільного міністерства пана Розенка.
На питання журналіста, чи вважає він перемогою те, що третина населення отримує субсидії, Розенко відповів: «У короткостроковій перспективі 2015–2017 рр. — так. Досвід багатьох країн свідчить, що неефективність соціальної політики при шоковому підвищенні цін призводить до бунтів. Ми уникнули соціальних бунтів… Та якщо через три-п'ять років у системі субсидій залишиться більш як 5 млн сімей, це буде провалом.
У довгостроковій перспективі систему субсидій, безумовно, потрібно трансформувати. Переглядати норми споживання, виводити людей із системи субсидій, підвищуючи рівень їхнього життя».
Цікавими також були висловлювання пана Розенка про адресність та оготівковування субсидій: «Сьогодні середній розмір субсидії коливається від 500 до 4500 грн. І, на жаль, немає гарантій, що після монетизації люди з пенсіями по 1100 грн заплатять саме за комунальні послуги. Система відключення газу, електрики, води за борги в Україні не діє через відповідні мораторії. Крім того, 35 млрд грн, виділених на субсидії, — не живі гроші, а на 90 % клірингові розрахунки між постачальниками послуг (взаємозаліки платіжних вимог). Монетизовані виплати потребують щомісячного виділення людям готівки. Додаткового навантаження держбюджет не витримає».
І щодо верифікації: «Найближчим часом Мінфін подасть на засіданні уряду порядок проведення верифікації. Там будуть відповіді на питання умов, критеріїв, а головне, чи будуть результати верифікації підставою для скасування соцвиплат». Крім цього, він зазначив, що критерії для оцінки, які використовуватиме Мінфін при верифікації, він поки не бачив, і допускає, що Мінфін перебуває на стадії їх розробки.
Резюме:
Підвищення тарифів до рівня, який громадяни в силу низьких доходів не можуть оплатити – свідомий крок, розрахований на 2–3 роки. Розуміючи озлобленість та злиденство споживачів, на цей період запропоновано «пряник» у вигляді субсидій. Ілюзії громадян про постійність пряників – фікція. У 2017 році етапи підвищення тарифів до рівня умовної економічної обґрунтованості та ринковості будуть завершені. Отже, з другої половини 2017-го та в подальшому протягом 2018-го і наступних років кількість отримувачів «печива», за стратегією міністерств, повинна неодмінно скорочуватися. Фундамент для скорочень закладається вже сьогодні і при цьому профільне міністерство не бере участі в розробленні критеріїв для скасування соціальних виплат. Цей процес повністю віддано на відкуп Міністерству фінансів України, а фактично – іноземним фахівцям (про те, чому – більш детально читайте в частині, присвяченій концепції реформування держаних банків).
Поряд з цим, ймовірно, стратегія на середньострокову перспективу виведення населення з системи соціальної допомоги передбачала зростання їхніх доходів пропорційно зростанню економіки, і це було б логічно. Однак, як ми з Вами можемо засвідчити, – це зростання не відбулося в 2015-му і не має перспектив відбутися в 2016-му. А в силу тих деструктивних процесів, які відбуваються в кулуарах влади, примарним є й зростання в 2017-му році. Як наслідок, маємо чергову недореформу:
підвищення тарифів до рівня ринкових — «так»;
до рівня, який не по кишені українцям, — «так»;
підвищення матеріального достатку населення, щоб воно могло самостійно сплачувати рахунки, — «ні»;
верифікація, тобто виведення людей з системи соціальної допомоги, — знову «так».
Таким чином, у повній мірі проявляється ситуативність, а не стратегічність та комплексність управління Урядом країною. При цьому, щоб створити позитивний імідж та аби не збурювати маси до активної протидії, виступів і мітингів, інформація подається порційно й виключно в позитивному світлі.
Ще одним проявом того, що в країні станом на сьогодні принцип верховенства права та захисту прав і законних інтересів громадян фактично підминається й прогинається під ситуативні інтереси, є голосування за законопроект № 3700, яким внесено зміни до статті 58 Закону України «Про вибори народних депутатів України».
Для початку наведемо норми прямої дії, закріплені у фундаментальному, хоча б із юридичної точки зору, документі – Конституції України. Акцент на юридичній точці зору зроблено, виходячи з того, що у фактичному аспекті цей документ давно не виконує свої засадничі функції, адже настільки вільного його тлумачення та нехтування за свою двадцятирічну історію Україна ще не знала.
Так, стаття 58 говорить про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року в справі № 1-7/99 за конституційним поданням стосовно офіційного тлумачення положень ст. 58 Конституції України зазначається, що виходячи з того, що зазначена стаття міститься в розділі ІІ Конституції України, її положення стосується людини і громадянина (фізичної особи).
Крім цього, Конституційний Суд для статей 35–37 визначає, що правовий статус церкви і релігійних організацій в Україні, політичних партій та громадських організацій (статті 36, 37) гарантує їх діяльність через реалізацію прав та свобод людини і громадянина, а саме — права на свободу віросповідання і світогляду, права на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації.
У той же час, стаття 38 Конституції України гарантує право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
А частини друга та третя статті 22 містять положення, що конституційні права й свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Тобто, реалізуючи через політичну партію своє конституційне право бути обраним до органів державної влади, у тому числі до Верховної Ради України, на громадянина поширюються гарантії, визначені статтею 58 Конституції України щодо недопущення зворотної дії у часі нормативного акта, а також положення ст. 22 Конституції України щодо непорушності та недопустимості звуження змісту й обсягу прав.
Ці аспекти важливі для розуміння того, як положення Конституції нехтуються народними обранцями задля задоволення власних бажань.
Повертаючись до того, що ухвалила Рада.
Зміст частини сьомої статті 58 Закону України «Про вибори народних депутатів України» доповнено положенням про те, що «Перелік та черговість кандидатів у депутати у виборчому списку, визначені партією, не можуть бути змінені після подання документів реєстрації Центральною виборчою комісією до оголошення результатів виборів.
Після оголошення результатів виборів кандидати в депутати можуть бути виключені з виборчого списку за рішенням з’їзду партії.
Рішення з’їзду партії про виключення кандидатів у депутати з виборчого списку підлягає реєстрації у Центральній виборчій комісії».
При цьому у перехідних положеннях прийнятого законопроекту зазначається, і це головне: «дія цього Закону поширюється на виборчі списки кандидатів у народні депутати України від політичних партій, які були суб’єктами виборчого процесу на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року».
Фактично, прийнятий законопроект суперечить Конституції України, звужуючи та обмежуючи обсяг прав громадян, включених до партійних списків, які подавалися до ЦВК для участі у виборах 2014 року, оскільки аналогічного положення законодавство на час проведення виборів не містило.
Однак, і це не дивно, висвітлюючи цей законопроект, ЗМІ акцентували увагу виключно на тому, що він прийнятий під кандидата в списку БПП, наступного на проходження в Раду – під те, щоб його виключили зі списку. Ніхто не надав увагу тому, що цей законопроект потребує висновку Конституційного Суду, і що він, створюючи можливість виключення зі списку, не конкретизує підстави для прийняття такого рішення (якими, припустімо, могли б вважатися факти вчинення особою злочинів, провадження досудового розслідування щодо неї). Натомість причини залишаються на розсуд фантазії керівництва партії, що робить кандидатів, включених до списків, маріонетками в руках партійного керівництва.
В обґрунтуванні необхідності прийняття цього законопроекта зазначається: «реалії сьогодення, та певна політична практика говорить про нестійкість та нестабільність виборчих списків… У випадку виявлення кандидатів, що не відповідають високим вимогам щодо кандидата у народні депутати з огляду на його непрофесійність, безініціативність тощо, партійна організація може за власною ініціативою прийняти рішення про виключення таких кандидатів зі списку для уникнення випадків неналежного здійснення повноважень депутата певною запропонованою особою у майбутньому».
При такій мотивації виникає тільки одне питання, а яким чином ці люди потрапили в список партії, будучи непрофесійними чи неініціативними? За великим рахунком, половину народних депутатів, які не відвідують пленарні засідання, засідання фракцій, комітетів, «кнопкодавлять», не вносять законопроекти, тобто фактично не виконують основні свої обов’язки, можна вважати такими, що не відповідають «високим вимогам Народного депутата»? От тільки питання щодо виключення їх зі списків залишиться виключно на розсуд голови партії, що фактично робить його владу необмеженою по відношенню до народних обранців.
Така позиція, теоретично, могла б мати місце в цивілізованій країні, де виборці голосують за ідеологію партії та традиції. Але в Україні партії будуються не на ідеології чи принципах, а на ситуативних інтересах, об’єднуючи впізнаваних осіб, які давно втратили принциповість, а набули те, що називається «політична гнучкість». Виборці за старою звичкою голосують за конкретних осіб, які уособлюють політичну силу, а не за принципи політики, які ця сила сповідує.
Тому спрогнозуємо: Ви, як виборець, проголосували за людину, яка Вам імпонує в силу переконань та проходить у Раду за списком партії. Теоретично, ця людина совісно представляє Ваші інтереси, але цілком випадково не погоджується з рішенням голови партії, оскільки вони продиктовані факторами чи вказівками, в яких Ваш народний обранець не хоче брати участь, оскільки вони суперечать його обіцянкам, наданих Вам.
Так ось, виходячи з проголосованої норми, за Ваш голос Вам подякували, для політичної партії Ваш кандидат у цілому врахований, але потім його виключили, завівши замість нього більш комфортного та зручного.
У сухому підсумку — влада голови партії дорівнює владі народу. Схоже, ми впевнено крокуємо до поступового впровадження авторитаризму.
Третю умовну частину огляду присвятимо нещодавно опублікованому Міністерством фінансів України документу, який визначає стратегію реформування державного банківського сектору.
Відразу зазначу, що версія, яка аналізується, є «публічною», тобто цілком ймовірно, що документ не у повному обсязі відкрито для доступу громадян.
Мінфін розподіляє банки, що перебувають у державній власності, на системоутворюючі («Ощадбанк» та «Укрексімбанк») та несистемоутворюючі (всі інші).
Системоутворюючі державні банки залишатимуться у державній власності в короткостроковій перспективі. Впровадження кращої практики корпоративного управління та досягнення стратегічних цілей системоутворюючими державними банками створить необхідні умови для їх приватизації у 2018–2019 роках.
Щодо несистемоутворюючих банків держава не має намірів бути довгостроковим власником та планує вийти з їх капіталу до кінця 2017 року.
Мотивуючи рішення щодо відчуження як одних, так і інших банків, які перебувають у власності держави, Мінфін посилається на світову практику (Польща, Чехія) та вказує, що в 2009-му році частка держави в банківському секторі розвинених країн становила 8 % та 22 % у країнах, що розвиваються (напередодні кризи 2008 р. частка держави в банківських активах розвинених країн була дещо меншою і становила 6,5 %). У той же час станом на сьогодні частка активів державних банків на українському банківському ринку становить близько 26 %.
Станом на кінець третього кварталу 2015-го року кредитний портфель державних банків становив 231 млрд грн (із урахуванням резервів) та був сформований в основному за рахунок кредитів корпоративним позичальникам. Фінансовий стан банків характеризується високим рівнем проблемної заборгованості та, як наслідок, значною збитковістю (на кінець третього кварталу 2015 року чистий збиток перевищив 13 млрд грн, а чистий збиток за 2014 рік становив близько 26 млрд грн).
При цьому в концепції зазначається, що потенційно існує можливість щодо тимчасового зростання частини держави через можливі зміни в банківському секторі країни. Таке зростання є небажаним, але може бути пов'язане з необхідністю упереджувальної участі держави у вирішенні проблем банківської системи. Кінцевою метою таких дій є забезпечення стабільності банківського ринку.
На цьому толерантно написаному пункті варто зупинитися більш детально, оскільки упередження участі держави у вирішенні проблеми банківської системи є нічим іншим, як додатковим фінансуванням Фонду гарантування вкладів, необхідного у випадку подальшого свавільного з боку НБУ виведення банківських установ із ринку. Ймовірно, такі випадки ми зможемо спостерігати за результатами виконання планів докапіталізації, розроблених за підсумками стрес-тестування. Нагадаємо, що НБУ має намір визнавати банки проблемними та виводити їх із ринку, якщо акціонери не проводитимуть вчасно додаткову капіталізацію. Таким чином, Міністерство фінансів заздалегідь передбачає, що частка держави в банківському ринку, попри плани до скорочення, може бути і збільшена.
Типовими проблемами діяльності державних банків Міністерство фінансів визначає: наявність політичного впливу на процес прийняття рішень, підміну корпоративного управління директивним підходом з боку урядів, а також розвиток банків, відмінний від покладених на них місій та пріоритетних напрямів діяльності і, як наслідок, перетворення державних банків в універсальні банки. Для подолання цих проблем планується запровадити дієвий механізм корпоративного управління, що сприятиме забезпеченню незалежності банків від політичного та адміністративного впливу, а також зміни до бізнес- та операційних моделей банків із метою досягнення найвищої ефективності та максимальної комерційної орієнтації.
Корпоративне управління впроваджуватиметься шляхом призначення незалежних членів наглядових рад за конкурсним відбором. Прогнозується, що розроблений Мінфіном порядок обрання закріпить кількісний склад учасників на рівні 7 осіб, які отримуватимуть винагороду на ринкових засадах. Міністерство фінансів планує обрати всесвітньо визнану компанію з підбору персоналу, яка проводитиме процес відбору усіх кандидатів до наглядових рад для обох СДБ (як громадян України, так і іноземців), яка до кінця червня 2016 року має надати перелік із не менше, ніж 42-х кандидатів.
Із цих 42-х осіб (мова йде про кандидатів виключно на посади в «Укрексімбанк» та «Ощадбанк») конкурсний комітет обиратиме членів наглядової ради. При цьому сам конкурсний комітет формуватимуть у рівній кількості представники, запропоновані Президентом України та Кабінетом Міністрів України.
Цікавий момент: оскільки не до кінця зрозуміло формальне відношення Президента України до питання економічної та банківської діяльності в країні, логічніше виглядали б пропозиції до участі в комітетах представників Верховної Ради України, громадських делегатів, асоціацій банкірів України, але не головнокомандувача ЗС України.
Крім того, концепція містить доволі цікаве застереження про те, що представники державних органів влади можуть бути включені до складу наглядової ради або правління державного банку за умови проходження конкурсного відбору та лише після їх звільнення з відповідних посад.
Відповідно до концепції, держава свідомо має намір відмовитися від повноважень з контролю за банками в розумінні контролю акціонерів комерційних банків.
Натомість пропонується посилити в цьому ракурсі роль департаменту фінансової політики Міністерства фінансів України. До його складу планується залучити банківських працівників, консультантів, юристів. При цьому, розуміючи, що такі люди на державну службу не підуть, Мінфін відразу зазначає, що незалежні спеціалісти консалтингових, юридичних та інших фірм залучатимуться до роботи на підставі короткострокових договорів або відряджень.
Одне з цікавих положень стосується того, що технічну допомогу в питанні оцінки діяльності департаменту та заходів, необхідних для його покращення, надаватимуть фахівці МВФ, і робота ця має бути завершена до кінця травня цього року.
З кожним із двох системоутворюючих банків до кінця 2016 року Мінфін (при консультації з фахівцями МВФ ) розробить рамкову угоду, яка визначатиме порядок взаємодії; належний рівень комерційної незалежності банків, а також буде визначено окремі питання, що потребують проведення консультації та узгодження з Мінфіном.
Визначено цільові клієнтські сегменти для двох банків. Для Ощадбанку — роздрібний, мікро, малий та середній бізнес (з акцентом на АПК та проекти в сфері енергоефективності); великий бізнес – клієнти з таких галузей економіки – енергетика, АПК та інфраструктура.
Укрексімбанку: експортно-орієнтовані підприємства; підприємства, які реалізовують імпортні проекти: інвестиційні, торгові з залученням міжнародних фінансових організацій та першокласних банківських установ; українські підприємства, що виконують контракти за кордоном, обслуговування міждержавних/міжурядових торгівельних/інвестиційних угод.
За результатами реалізації цих заходів, відповідно до планів Мінфіну, Ощадбанк повинен увійти до ТОП-5 з кредитування роздрібного бізнесу та в ТОП-3 з кредитування та депозитів мікро, малого й середнього бізнесу.
Крім того, із нововведень – це приєднання Ощадбанку до Фонду гарантування вкладів. Відповідний процес буде розпочато з 2017 року, тобто, важлива для громадян-вкладників інформація, після приєднання до ФГВФО, сума компенсацій у випадку банкрутства (маловірогідно, але все ж) буде аналогічна тій, яка виплачується вкладникам інших банків.
«Укргазбанк» протягом І кварталу 2016 року підготує стратегію розвитку, орієнтовану на продаж державної частини в капіталі банку до кінця 2017 року. Стосовно «Родовід банку», то держава протягом 2016 року вийде зі структури його власності. Реалізація часток у двох останніх банківських установах, на думку Мінфіну, буде позитивним сигналом для ринку банківських послуг.
Щодо системоутворюючих банків, то до середини 2018 року держава буде намагатися продати не менше 20 % акцій через конкурс, за умови ефективного впровадження новітніх стратегій. Остаточне рішення щодо продажу акцій має ухвалити КМУ не пізніше І кварталу 2018 року.
При цьому в Стратегії чітко та прямо зазначається, що держава зацікавлена в залученні міжнародних фінансових організацій (наприклад, МФК, ЄБРР, НІК) в якості часткових власників або інвесторів.
У довгостроковій перспективі (2020–2025 роки) держава розглядатиме можливість повної приватизації банків, оскільки не має наміру зберігати свою частку власності довше, ніж це необхідно для максимізації вартості для платників податків.
Таким чином, варто чітко простежити тенденцію, за якої ключові проблеми управління стратегічними об’єктами державної власності в майбутньому здійснюватимуться під чітким поглядом міжнародних організацій, які й закликаються в подальшому до участі в придбанні цих об’єктів, тобто вони фактично готуватимуть під себе те, що повинні купити. Можливо, це й правильно, оскільки, віддавши такі можливості нашим співвітчизникам, високою є ймовірність того, що підприємства будуть доведені до банкрутства.