Єдиним позитивом документа, який прийняв український парламент, стали рядки, де визнається фактичне перебування України в стані війни з Російською Федерацією. Також у відповіді Верховної Ради зазначено, що прийняття антиукраїнських постанов Сенату і Сейму Республіки Польща відбувалося в супроводі антиукраїнської акції з нищенням українських пам’ятників на території Польщі, атаками на учасників релігійних урочистостей, забороною проведення культурних заходів та шовіністичною риторикою.
На цьому гідність народних депутатів закінчується. Адже вони закликали, в тому числі українських політиків, «припинити інструменталізувати історичну науку заради досягнення тимчасових політичних вигод». Це не інакше як вияв боягузтва і наслідування вірних традицій самопоїдання, яким характеризувалася зовнішня політика країни, особливо в часи перебування при владі банди українофобів-клептократів на чолі з Януковичем.
Звичайно ж, більшості парламентарів не потрібно буде їхати на Волинь і пояснювати жертвам злочинів Армії Крайової та їх нащадкам, що так треба. Треба проявити належну турботу про поляків, в той час, як вони всаджують нам ножа у спину. І це тоді, коли серед загиблих і покалічених захисників України у триваючій нині війні проти Московії Волинь посідає одне з болючих перших місць. А чим віддячили нам поляки? Антиукраїнською істерією. Підіграванням Кремлю.
Не потребує додаткових пояснень те, що саме завдяки активним діям воїнів УПА, котрих поляки називають злочинцями, вдалося захистити від спалення польськими військовими загонами сотень волинських сіл, а волиняни уникли долі українців, які стали жертвами операції «Вісла». Нині значна частина українських воїнів, які захищають від московської агресії не лише східноукраїнські землі, але й цивілізаційні межі Європи, вважають себе послідовниками ОУН-УПА.
Чомусь Польща досі не вибачилась і не покаялась за багатолітню політику пацифікації, акції з примусового переселення українців, які були депортовані зі своїх історичних територій, аби заселити їх поляками. Натомість президент України стає на коліна перед поляками. Чому? За що ми маємо переживати таке приниження?
Назвавши боротьбу українців за свою незалежність геноцидом, Польща поставила під сумнів основоположне право кожного народу на самовизначення та опір агресорам та окупантам.
Україна та українці ще в 2003 році стали на шлях примирення та порозуміння між двома сусідніми народами. Ми дали можливість полякам встановити монумент пам’яті загиблим поблизу села Павлівка Іваничівського району Волині – в обмін на обіцянку польської влади встановити аналогічний пам’ятник у селі Сагринь Грубешівського повіту Люблінського воєводства, де поховано більше тисячі українців. Попри те, що з української сторони зроблене все необхідне, на жаль, цей комплекс з вини польської сторони досі не відкритий, загиблих у Сагрині поляки так належно і не вшанували.
Так влада в Україні уявляє собі належну повагу та рівну турботу з обох сторін?
Очевидно, що представники громади Волині не могли залишити без уваги випади з польської сторони. Ми за чесні та рівні стосунки з поляками, але ми проти «рівності» в стилі Кремля. Цей стиль ми знаємо не з чуток: одні – домінують, інші – принижуються. Таке «партнерство» не може цікавити українців.
Тому 8 вересня 2016 року Волинська обласна рада підтримала проект звернення до Президента, Верховної Ради та уряду України щодо рішення польського парламенту про визнання подій 1943-45 років на Волині геноцидом, в якому міститься вимога визнати факти етнічних чисток українців, влаштованих поляками та засудити колоніальну загарбницьку політику Речі Посполитої. Проект звернення був внесений фракцією ВО «Свобода».
В ньому відображена об’єктивна оцінка подій, що зараз відбуваються в україно-польських відносинах. Без приниження українців та з апелюванням до відверто несправедливих антиукраїнських випадів Варшави, спрямованих на зображення українців як садистів та військових злочинців, а не людей, які прагнули і прагнуть свободи та справедливості.
Подібні документи вже встигла ухвалити половина районних рад Волині і процес цей продовжується. Це свідчить про те, що місцева громада категорично не сприймає антиукраїнську істерію Варшави. Варто звернути увагу на те, що польський парламент (обидві) палати практично одноголосно ухвалили згаданий антиукраїнський документ. Тоді як, наприклад, Волинська обласна рада не проявила такої одностайності. Довелося довго пояснювати депутатам чому ж ми маємо відстоювати національні інтереси, а не скласти руки і чекати нових претензій з боку поляків. Дуже прикро, що деякі фракції вирішили схитрувати і дати рівно стільки голосів, щоб проект не було ухвалено. Проте, здоровий глузд переміг і представники волинської громади зробили те, що від них вимагали їх виборці.
Не варто забувати про один простий принцип. Всі наші дії мають бути спрямовані на відстоювання національних інтересів України. Не слід оглядатися на те, що подумає про нас хтось. В міжнародній політиці нема сентиментів. Є лиш цілком конкретні інтереси. Це залізна логіка. І якщо ми будемо давати слабину та поступатися, з нами ніхто не рахуватиметься і знов нашу долю вирішуватимуть без нас як це вже було неодноразово. Саме тому в першу чергу з належною турботою і повагою треба ставитися до самих себе. Тоді цьому прикладу послідують й інші.