«Герої не вмирають! Мій тато для мене завжди буде живим!», - найперше, що каже донька загиблого героя Аліна Білик, розповідаючи про свого тата. Родина Біликів мешкала у Луганську. Аліна з 6 років жила з мамою, а з татом проводила усі вихідні. Дівчинка його дуже любила, адже для неї він був кращим другом, надійним і мужнім, тим, хто завжди пожаліє, виконає всі забаганки, допоможе, порадить та навчить. «Ми часто їздили на природу, у ліс. Тато вчив мене стріляти, він любив полювання, була у нього ціла колекція зброї. Вчив, як потрібно оборонятися, якщо на мене нападуть, як правильно вести діалоги, адже бувало, що в школі мене частенько ображали. Завдяки татові я змогла навчитись майже усьому, а зараз хочу тільки одного – аби він повернувся», - із сумом говорить Аліна.На той час, коли у Луганську почались бойові дії, Аліні Білик було 14 років. Дівчинка на власні очі бачила російську військову техніку, ополченців, з числа сусідів та найманих росіян, які приїхали на війну заробляти гроші. «Все розпочалось із того, що центр міста перекрили. Почалось встановлення наметів. З однієї сторони були прибічники ЛНР та Росії, з іншої – українці-патріоти. З кожним днем, напруження у місті помітно зростало. Задля нашої з мамою безпеки, тато заборонив нам виходити з квартири. Ми жили на останньому поверсі, а вікна будинку якраз виходили на глибокий яр. І от одного ранку, у ньому почала скупчуватися військова техніка терористів. Танки, БМП, люди із зброєю. Я почула перші постріли. Було дуже страшно», - пригадує Аліна Білик. Тоді ж їй зателефонував батько і сказав, що йде захищати її і маму, бо так треба, і що все буде добре.
Залишатись у Луганську, коли йдуть постійні обстріли родині було небезпечно, тож Аліна з мамою виїхали у Білорусь, а згодом – повернулися до України. «Найприкріше, що весь цей час не було зв’язку із татом. Його телефон був «поза зоною»», - згадує донька Володимира Білика. Зараз Аліна та її мама живуть неподалік Києва на зйомній квартирі. Мама працює, а Аліна навчається у школі. Наступного року вона вступатиме у ВНЗ. Дівчина хоче бути нотаріусом або суддею, але найбільше – повернути свого тата.
«Пам’ятаю, мені - 6 років. Після проведених з батьком вихідних, він відвозить мене до мами. Падає дощ. Ми жартуємо, плануємо, куди підемо через тиждень, але вмить – накочуються сльози, я відвертаюсь до скла і плачу. Мені стає сумно. Ні, не від того, що не хочу повертатись до мами, а через те, що дуже люблю тата і не зможу так довго без нього…», - згадує Аліна своє дитинство та батька, якого вона і сьогодні так любить та вірить, що колись зможе його побачити і обійняти.
Про подальшу долю Володимира Білика наразі нічого не відомо. Він зник у липні 2014 року, в одному з перших боїв групи «айдарівців» у передмісті Луганська. А Аліна продовжує вірити, що тато повернеться. Документи родини загиблого учасника АТО - знаходяться у завершальній стадії оформлення. А поки, донька героя отримує лише 884 гривні від держави як переселенець.
Давайте допоможемо Аліні Білик вирішити її проблеми, адже коштів, що виділяє держава недостатньо на оплату оренди та комунальних за житло, а ще потрібно купляти одяг та продукти харчування.
БІЛИК АЛІНА ВОЛОДИМИРІВНА ALINA BILYK 4188370026298714 (Райффайзен банк «Аваль»)
Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?