Військовий конфлікт у Тиграї
17 липня озброєні підрозділи Народного фронту визволення Тиграю (НФВТ) покинули межі рідного регіону, де вони восени 2020 року підняли сепаратистське повстання та почали військові операції в сусідньому регіоні Афар. За наявною інформацією, бойовики захопили три афарські райони, через що понад 54 тисячі місцевих жителів, боячись фізичної розправи, покинули свої будинки.
У НФВТ причиною проведення операції називають необхідність захистити Тиграй від введення додаткових сил уряду, які направляються з регіону Амхара. Більш амбітне завдання полягає у формуванні загрози транспортній логістиці всієї Ефіопії – все робиться для того, щоб відрізати доступ до Джибуті, через порт якої здійснюється значна частина ефіопського експорту та імпорту. Це прекрасний козир для тиску на уряд Абія Ахмеда – сепаратистам потрібно, щоб він визнав свою нездатність контролювати ситуацію в Тиграї.
Слід зазначити, що передісторія поточної кризи навколо регіону пов'язана з двома принциповими моментами.
Перший – прем'єр-міністр Абій Ахмед, етнічний оромо, у рамках реалізації своєї програми реформ вирішив ліквідувати політичну систему етнічного федералізму. Вона була сформована після падіння в 1991 році марксистського уряду на чолі з хунтою «Дерг» і передбачала етнічно-національне представництво з широкими правами регіонів у рамках драглистої й аморфної мультикультурної федерації. Доходить до того, що національні регіони мають власні збройні сили, і це робить країну важко керованою з центру. Архітектором такої моделі був покійний прем'єр-міністр Мелес Зенаві – якраз виходець з Тиграю. НФВТ і тиграї (6% населення) вигравали від такої системи, адже мали непропорційно великий вплив у політиці та економіці країни. У результаті виник перекіс – інші більш численні етноси, наприклад амхара, вказували на засилля або навіть диктат тиграїв.
Абій Ахмед, вбачаючи проблему, запропонував концепцію «медемер», тобто «синергії», яка передбачає конструювання ефіопської ідентичності на базі ідеї спільної турботи етносів один про одного, мирне співіснування та злиття всіх у колективне ефіопське «Ми». Для реалізації доктрини у 2019 році почали створювати національну політичну силу – Партію процвітання. Хоча проєкт далекий від монолітності, до його лав влилися представники всіх регіонів. Осторонь залишився лише НФВТ, який розгледів у «медемер» спробу створення сильного центру, який не буде зважати на інтереси регіональних еліт. Іншими словами, золотій епосі домінування тиграйської меншини настав кінець, і її реакція у вигляді повстання була очікуваною.
Друга причина має скоріше технічний характер. Через пандемію COVID-19 Абій Ахмед запропонував перенести парламентські вибори із серпня 2020 року на більш пізній період. Але в Тиграї відмовилися підкоритися центру, і НФВТ організував голосування, отримавши 100% мандатів у регіональній раді. В Аддис-Абебі вибори визнали актом сепаратизму і розформували місцеву адміністрацію. Проте лідер НФВТ Дебріціон Гебремікаель розпочав військовий заколот. Протистояння в листопаді 2020 року переросло в запеклу війну, що ведеться з перемінним успіхом і вже забрала тисячі людських життів.
Над Тиграєм висить примара голоду. Економічні втрати від боїв оцінюють у $2,5 млрд, не кажучи вже про зниження інвестиційної привабливості країни.
Єгипетські лещата
У конфлікту в Тиграї існує й міжнародний вимір. Спочатку, з погляду НФВТ, нормалізація відносин між Ефіопією і Еритреєю у 2018 році, за яку Абій Ахмед отримав Нобелівську премію миру, була здачею інтересів тиграїв і прелюдією до їхнього усунення від влади. Дійсно, під час конфлікту в Тиграї сусідня Еритрея ввела свої війська до регіону, надаючи допомогу центральному уряду в боротьбі з бунтівниками.
Також свою підтримку Аддис-Абебі надали Джибуті і Сомалі, а сусідній Судан зайняв зовні нейтральну позицію. У підсумку саме Хартум отримав вигоду від конфлікту.
Поки йшла боротьба Абія Ахмеда і НФВТ, суданська армія змогла провести деокупацію 90% території спірного «трикутника аль-Фашака». Так актуалізувався судансько-ефіопський прикордонний конфлікт, який має потенціал для розростання. І тут ми повертаємося до єгипетського фактору.
Каїру вигідне втягування суданської армії в протистояння з ефіопами, адже це дуже сильно послабить обидві сторони. На тлі цього Єгипет отримає шанс ще більше дестабілізувати ситуацію в Ефіопії, створивши там повний хаос, щоб надалі фізично нейтралізувати потенційно негативний ефект від проєкту століття – греблі «Відродження» (про неї розповімо далі). Наразі курсує інформація, що єгипетські спецслужби не тільки підтримують НФВТ, а й щільно співпрацюють із загонами ополчення етносу гумуз під назвою «буадін», які несуть відповідальність за етнічні чистки в регіоні Бенішангул-Гумуз, де, власне, і зводиться найважливіша ефіопська гребля.
Єгипет зондує ґрунт на предмет створення військової бази в Південному Судані, щоб додатково тиснути на Аддис-Абебу, але поки що Джуба офіційно не хоче надавати єгиптянам свою територію, щоб не бути втягнутою у велику війну. З аналогічними пропозиціями емісари Каїра зверталися до Сомалі, однак федеральний уряд республіки відкинув їх. Прагнучи помститися, була посилена робота з невизнаним державним утворенням «Сомаліленд», щоб створити єгипетський плацдарм для можливого військового вторгнення в ісламські райони Ефіопії.
Вода – причина війни
19 липня завершився другий етап заповнення водосховища Великої греблі ефіопського Відродження на Блакитному Нілі. Цей, на перший погляд, суто технічний захід має дуже велике значення для економічного майбутнього густонаселеної республіки на Африканському Розі.
У найближчі місяці генератори ГЕС "Хідасе", усього їх 16, почнуть промислове виробництво електроенергії. Цей об'єкт зі встановленою потужністю 6,45 ГВт, розташований у суданському прикордонні, стане найпотужнішою ГЕС у всій Африці. Країна на порозі вирішення проблеми гострого енергетичного голоду, адже до сих пір до 65% ефіопів не мають доступу до електрики, а це гальмує економічний розвиток африканського гіганта. Ба більше, якщо вдасться модернізувати та добудувати лінії електропередач, Ефіопія ще й заробить на реалізації надлишків електроенергії до Судану, Кенії, Джибуті і навіть до Єгипту. Як бонус країна, що втратила вихід до моря після відокремлення Еритреї в 1993 році, зможе ловити до 7 тисяч тонн риби на рік з водосховища загальною площею 1541 кв. км.
Однак гребля, що обіцяє грандіозний підйом для ефіопів, цілком здатна стати рукотворним жахом для держав, які розташовані нижче за течією Нілу. Йдеться про Судан і особливо про Єгипет, критично залежних від рівня нільської води. Ще з давніх часів відомо, що Єгипет – це «дар Нілу». Зовсім не порожнє порівняння, адже від великої ріки напрочуд сильно залежить сільське господарство та забезпечення електроенергією чи не найважливішої країни арабського світу.
85% стоку Нілу має ефіопське походження, і тепер майбутнє єгиптян виглядає вельми непривабливим, враховуючи вірогідність буквального урізання їхніх прав на джерело життєзабезпечення. Згідно з угодами 1929 і 1955 років, Єгипет і Судан отримали права на відбір 87% нільської води. Ефіопія квоти на безцінну воду давно вважає анахронізмом, пережитком колоніального британського минулого. З 2010 року вона всіляко підтримує Ентебську рамкову угоду щодо басейну Нілу, яка розширює права на водокористування саме неарабських країн.
Прем'єр-міністр Абій Ахмед каже: «Ми втомилися просити милостиню, але при цьому наше бажання розвиватися не означає, що ми маємо намір заподіяти шкоду іншим країнам». У Каїрі на це дивляться з великим скепсисом і недовірою, що межує з підготовкою до грандіозної війни за воду. Не тільки непоступлива позиція Аддис-Абеби штовхає Єгипет до радикальних кроків. Зміни клімату на планеті додатково ведуть до посилення водного стресу для перенаселеної країни, змушуючи її керівництво шукати рішення заради виживання. Каїр настільки стурбований ефіопською гідрополітикою, що навіть істотно згорнув свою військово-політичну діяльність на лівійському напрямку, і як результат фельдмаршал Халіфа Хафтар, після провалу штурму Триполі влітку 2020 року, ризикує канути в Лету. І в Лівії, цілком можливо, відновиться відносна політична стабільність після десятиліття громадянських війн.
Єгипетський президент Абдель-Фаттах ас-Сісі в березні 2021 року надіслав доволі небезпечний сигнал, заявивши: «Єгипетська квота на воду Нілу є недоторканною». Якщо Велика гребля Відродження почне функціонувати без міжнародної угоди, то регіон охопить нестабільність, яку навіть складно собі уявити. Ніхто не може відібрати у Єгипту навіть краплі води, і це червона лінія. Проте поки що єгипетська битва виглядає як протистояння на базі перемовин з управління водними ресурсами транскордонної річки.
***
Активна і всебічна підривна робота Єгипту проти Ефіопії вже дає свої плоди, і найстаріша країна Африки все глибше занурюється в стан внутрішньої дезорганізації. Ставки в цій небезпечній грі вкрай високі для обох сторін, а значить, Африканський Ріг може струснути регіональна війна з тяжкими наслідками, що виходять за межі цього вибухонебезпечного простору.