Турецький оборонно-промисловий стрибок
Незважаючи на власну історичну особливість Туреччина є певним прикладом того, наскільки важливим для влади має бути питання підвищення обороноздатності країни, і як саме слід розвивати власну оборонну промисловість в сучасних реаліях. Якщо до початку 1990-х років турецька модель переоснащення армії сучасними зразками озброєння та військової техніки (ОВТ) базувалася головним чином на прямих закупівлях кінцевих систем озброєння, то на сьогодні турецький оборонно-промисловий комплекс (ОПК) можна назвати практично незалежним від зовнішніх факторів.
Туреччина по багатьом напрямкам створила замкнутий цикл виробництва систем озброєнь. Перш за все, це стосується таких сфер як броньована автомобільна та легка гусенична техніка, ракетно-артилерійське озброєння, авіакосмічна галузь, радіолокаційні системи, засоби зв’язку та комунікації, тощо. Поступово освоюється виробництво наземних роботизованих платформ різного призначення. Натомість залишається низка прогалин без яких подальший розвиток деяких секторів виробництва буде ускладненим. Серед них – двигунобудування для танків та великих надводних кораблів, комплекси ППО, засоби активного захисту бронетехніки, тощо.
В результаті зусиль керівництва Підсекретаріату оборонної промисловості (SSM) Туреччини (на сьогодні - Управління оборонної промисловості – SSВ) та цілеспрямованої державної політики підтримки національної оборонної промисловості, була побудована модель оборонної промисловості, де передусім акцент робиться на розвитку в процесі ВТС з іноземними партнерами потужностей власного ОПК, власних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР).
Ставка на науково-технологічну складову стала запорукою швидкого зростання турецького ОПК. При цьому більшість НДДКР фінансувалося з бюджету Міністерства національної оборони (МНО) Туреччини та SSМ, а також Радою науково-технічних досліджень Туреччини (TuBiTAK, Scientific and Technological Research Council of Turkey).
Для зменшення зовнішньої залежності національного оборонного сектора від іноземних критичних технологій SSM і МНО виділялися значні фінансові кошти (близько 50 млн. дол США щороку) на найбільш наукомісткі НДДКР в рамках загальної стратегії розвитку технологічної інфраструктури країни.
На сьогодні в Туреччині вже налічується близько тисячі підприємств ОПК різних форм власності (військові заводи, компанії з переважаючим державним капіталом, приватні підприємства, спільні підприємства з іноземним капіталом; це без врахування близько тисячі так званих підгалузевих компаній). Збільшилися на 65% за останні десять років оборонні видатки країни Так, якщо у 2010 році на оборону було витрачено $14,05 млрд., що становило 1,82% ВВП, то у 2018 році - $21,05 млрд. (2,36% ВВП). При цьому країна витрачає близько $5 млрд щорічно на модернізацію власних збройних сил.
Оборонно-промисловий стратегічний план Туреччини до 2023 року передбачає, що країна має виключити зовнішню залежність від поставок техніки і озброєнь за рахунок існуючих проектів і вкладення інвестицій. Існуючий підхід влади сприяє тому, щоб турецька промисловість поступово досягла зазначених цілей. Однак багато чого, все ж таки, залежиться від розвитку відносин Туреччини із провідними західними країнами. Придбання комплексів С-400 у РФ може дещо підкосити темпи розвитку оборонної промисловості країни, через можливу відмову розвинутих європейських країн та США поглиблювати подальшу співпрацю.
Плани на експорт
Окремо варто відзначити, що Туреччина поступово стає активним експортером озброєння. За перші три місяці 2019 року оборонна промисловість Туреччини наростила власний експорт військової продукції на 60% в порівнянні з аналогічним періодом 2018 року. Загальний об’єм експорту за цей час досяг $600 млн і продовжує зростати. За перші три місця 2019 року зросли внутрішні інвестиції в оборонну галузь, а також з’явилося ряд нових оборонних підприємств.
Військово-політичне керівництво країни розраховує, що до кінця поточного року експорт ОВТ досягне близько $3 млрд (у 2017 цей показник становив близько $1,5 млрд), не включаючи реалізацію проектів корвету MILGEM та вертольоту T129 ATAK для Пакистану та T129 ATAK для Філіппін.
Туреччина на сьогодні досягла того рівня, коли країна вже не лише запозичує, а й експортує сучасні технології. Військово-політичне керівництво країни розраховує потрапити в п’ятірку світових країн-експортерів ОВТ.
Українсько-турецький тандем
Військово-технічне співробітництво між Україною та Туреччиною триває достатньо давно. Договірно-правовою базою, яка регламентує відносини у сфері ВТС між країнами, є Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про оборонно-промислове співробітництво від 18 вересня 2008 р. Робочим органом зі співробітництва є Спільна українсько-турецька комісія з питань оборонно-промислового співробітництва.
Однак лише з початком російської військової агресії проти України у 2014 році співпраця між країнами серйозно посилилася. Була утворена спільна контактна група, до складу якої увійшли представники ДК «Укроборонпром», спецекспортерів-учасників Концерну, посольства України у Туреччині, а також представники Управління оборонної промисловості (SSВ).
Додатковим поштовхом щодо активізації ВТС з Туреччиною стали візити Секретаря РНБО України Олександра Турчинова, прем’єр-міністра Володимира Гройсмана (було укладено Меморандум про співпрацю між ДК «Укроборонпром» та SSB з питань спільної розробки та виробництва наземної техніки) та екс-президента України Петра Порошенка, який мав окремі переговори з президентом Туреччини Реджепом Тайїпом Ердоганом.
Все це сприяло тому, що на сьогоднішній день українські підприємства лише за напрямком експорту співпрацюють з турецькою стороною в таких сферах як поставка широкої номенклатури запчастин та комплектуючих до озброєння та військової техніки; капремонт вертольотів типу Мі-17, їх вузлів, агрегатів, обладнання, навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів; поставка комплектуючих та обладнання для оснащення бойових модулів турецького виробництва керованими ракетами; виготовлення та постачання турбогвинтових двигунів; виробництво комплексів активного захисту.
Якщо говорити про конкретні приклади, то ДК «Укроборонпром» активно працює з такими турецькими компаніями як «Aselsan», «Rocketsan», «Havelsan», «MKEK», «Delta Defense», «Baykar Makina» та багатьма іншими.
Так, в сфері спільного виробництва радіолокаційної техніки по стандартам НАТО та по створенню центру з кібербезпеки на території України ведеться робота з компанією «Havelsan».
Київ і Анкара мають спільний Меморандум про реалізацію поставок двигунів 6ТД3 для турецького основного бойового танка (ОБТ) третього покоління «Altay» в інтересах компанії «Delta Defense».
Українська Державна компанія «Спецтехноекспорт», що входить до складу ДК «Укроборонпром», та турецька компанія Aselsan мають підписаний Меморандум про організацію спільного виробництва сучасних турецьких засобів радіозв’язку в Україні.
Найбільш відомими прикладами в сфері закупівлі ОВТ стало придбання тепловізійних камер Eye Lr S у турецької компанії Aselsan для встановлення на українських ПТРК «Стугна-П», а також ударних безпілотників Bayraktar TB2 у компанії «Baykar Makina» з комплектом з міні-бомб MAM-L (також відомої як Smart Micro Munition) від Roketsan.
Також попередньо відомо, що нова українська артилерійська 155-міліметрова система «Богдана» буде стріляти (щонайменше на випробуваннях) турецькими боєприпасами, можливо від компанії Makina ve Kimya Endüstrisi Kurumu (MKEK).
Окремо слід згадати виставку IDEF 2019, яка відбулася на початку травня цього року в Туреччині. Окрім того, що захід засвідчив, що між країнами активно проводиться активна спільна робота в напрямку створення КАЗ Pulat (в основі якого стоїть українська розробка – «Заслон-Л») для ЗС Туреччини, він також став черговим поштовхом для подальшого розвитку ВТС між країнами. Під час виставки ДК «Укроборонпром» підписав Меморандум із корпорацією ASFAT (Туреччина) щодо експорту продукції українського оборонно-промислового комплексу до Туреччини, а також – трансферу технологій з розробки і створення високоточних озброєнь. Також передбачено можливість спільних дій з виробництва високоточної зброї та інших видів озброєння та військової техніки. Крім того, турецька сторона висловила зацікавленість у закупівлі газотурбінних двигунів виробництва «Зоря-Машпроект», що входить до складу «Укроборонпрому», для бойових надводних кораблів національного ВМФ.
Також «Спецтехноекспорт» парафував контракт із турецькою державною корпорацією «Makina ve Kimya Endüstrisi Kurumu» (MKEK) на постачання 120 мм ствольних керованих ракет «Конус» виробництва ДП «ДККБ «ЛУЧ». Протягом першого етапу реалізації контракту передбачені поставки 120 мм керованих ракет «Конус» і пристроїв наведення для їх інтеграції в турецькі основні бойові танки. Згодом, внаслідок часткового трансферу технологій, українські керовані ракети будуть вироблятися на потужностях MKEK.
Також «Спецтехноекспорт» підписав серію контрактів з турецькою компанією «Aselsan» щодо постачання товарів військового призначення для потреб Збройних сил України та інших силових підрозділів. Українська сторона планує імпортувати охолоджувальні тепловізори для встановлення на системи керованого протитанкового озброєння, а також отримати чергові партії засобів захищеного радіозв'язку УКХ-діапазону.
Загалом, плідна співпраця між країнами триває, і є куди розвиватися надалі. Перспективними напрямками є спільне виробництво та/або постачання транспортних літаків виробництва ДП «Антонов»; розширення співпраці за напрямком безпілотних літальних апаратів; інтеграція систем динамічного та активного захисту до турецької бронетехніки; розробка та виробництво силових установок для бронетехніки; розробка та виробництво пасивних радіолокаційних станцій и оптико-електронних приладів та систем, тощо.
Проте в обох країнах ще має бути багато зроблено для усунення перепон, що перешкоджають подальшій інтенсифікації двостороннього співробітництва. В першу чергу це спрощення урядових механізмів прийняття рішень, адже вони дуже часто уповільнюють процес ВТС.
Зовнішній контекст
Це питання зумовлено не лише ставленням західних країн до дій президента країни Р.Ердогана та побудованої ним системи влади в країні. Має місце напруженість у відносинах між США та Туреччиною через закупівлю останньою російської системи ППО С-400. Сполучені Штати вважають, що розміщення на території Туреччини ЗРК С-400 є неможливим – з огляду на придбання країною багатоцільових винищувачів F-35.
Американські експерти переконані, що РФ може скористатися моментом і ознайомитися з тактикою застосування даних літаків, отримати їх технічні характеристики, зняти апертури літака, виявити сильні та слабкі сторони за діяння при виконанні бойових завдань, отримати доступ до системи передачі даних НАТО Link 16, а також окремим аспектам системи «свій-чужий», що в умовах поточного протистояння з РФ є неприпустимим. З огляду на поточну ситуацію США в грудні 2018 року знову запропонували Туреччині ЗРК «Patriot» за $3,5 млрд.
В свою чергу турецька сторона не поступається власними позиціями, адже не хоче повторення ситуації 2013-2015 років, коли через ставлення США відмовилась закуповувати китайські системи ППО FD-2000 за $ 3,4 млрд. В цей раз Анкара говорить про готовність придбати як російські, так і американські комплекси, щоб знайти компроміс і забезпечити вирішення питання захисту повітряного простору країни.
Тим не менш, США погрожують, у випадку закупки російських С-400, витіснити Туреччину з проекту виробничого ланцюжка щодо літаків F-35, а також блокувати постачання до країни газотурбінних корабельних силових установок, двигунів для літаків тактичної авіації, а також до вертольотів. Вже відтермінована поставка першої партії літаків F-35 до Туреччини.
Незважаючи на тиск з боку Вашингтону, Анкара наполягає на своїх амбіціях. 3 та 4 квітня 2019 р. на засіданні міністрів закордонних справ НАТО у Вашингтоні Ц.Чавушоглу заявив, що закупівля С-400 буде продовжена. При цьому американські ЗРК Patriot також будуть закуплені. Глава МЗС Туреччини також сказав, що його країна не буде вибирати між Росією і США заради суверенітету.
З огляд на поточну ситуацію існують значні ризики подальшого загострення відносин між США та Туреччиною. Можливі американські санкції матимуть негативний вплив на динамічний розвиток деякої турецької зброї та на реалізацію інших важливих проектів, в тому числі експортних. На подальшу українсько-турецьку співпрацю може вплинути позиція Вашингтону, який надавав і продовжує надавати значну дипломатичну та матеріально-технічну допомогу Україні у протистоянні з РФ.
Отже Києву в такій ситуації доведеться балансувати, адже «погнавшись за одним, можна втрати інше». Новому президенту України слід враховувати обопільну важливість обох напрямків розвитку плідної співпраці – американського та турецького. Не забувати про американську допомогу і пам’ятати про взаємовигідне ВТС з Туреччиною.
Слід намагатися орієнтуватися на один головний і базовий принцип – національний інтерес, і діяти виключно в руслі отримання користі для України та її обороноздатності. Одночасно з цим слід пам’ятати, що Кремль буде використовувати будь-яку можливість, щоб посіяти насіння розбрату у поточні відносини Києва як з Анкарою, так і з Вашингтоном.