Що нас чекає з 1 лютого: з якою програмою ми виходимо на головування, з якими проектами?
Ми почали готуватися до нашого головування в Радбезі давно. Як, власне, це роблять всі інші члени Ради Безпеки. Вже восени в нас були нариси нашої програми. Вона складається з 2 частин.
Перша частина - це ті питання, які розглядаються незалежно від того, хто головує. Наприклад, це завершення мандатів миротворчих місій ООН, це певні дедлайни виходу доповідей Генерального секретаря по ситуації в тій чи іншій країні, чи в регіоні, чи якась тематична доповідь. Я пізніше назву ці всі питання.
Друга частина програми це, власне, наші ініціативи - це те, що кожна головуюча країна намагається винести, щоб залишити якийсь слід в історії свого членства. Як правило, йдеться про так звані «тематичні дискусії». Тобто треба розглядати питання які або давно не розглядалися, або взагалі не розглядалися, або мають особливу актуальність саме зараз.
Що саме?
Ми знайшли дві такі теми. І відповідно, вони в нас стоять в порядку денному на 13 і на 21 лютого. На дебати 21 лютого запрошуватимемо міністрів закордонних справ.
Перша тема на 13 лютого – захист об‘єктів критичної інфраструктури. Бо світ настільки технологічний, що ми навіть самі не уявляємо, що означає відключити електроенергію, наприклад, в такому місті як Нью-Йорк: це набагато складніше і небезпечніше, ніж просто не буде світла в квартирах. А тим більше, при нинішніх терористичних загрозах. Фактично, це є одним із сегментів гібридних війн, про які зараз багато говорять. Звичайно, ця тема дуже актуальна в першу чергу для України, але не менш актуальна і для багатьох інших країн.
На ці дебати ми запросили спеціальних експертів. По-перше, це представники міжнародних організацій, які зокрема опікуються питаннями загроз у відповідних секторах економіки, як то ОЗХЗ (Організація із заборони хімічної зброї), Міжнародна морська організація, Інтерпол і т.п. А по-друге, це незалежні фахівці. Наприклад, одним із них буде колишній заступник гендиректора МАГАТЕ Оллі Хейнонен, якого я дуже добре знаю. Зараз він працює в Бостонському технологічному університеті і читає лекції на цю тему.
Як підсумок планується прийняття спеціальної резолюції - відповідний проект у нас уже є. Це буде своєрідна кодифікація, правила поведінки держав в разі виникнення таких загроз. Розраховуємо на те, що ми залишимо після свого головування в Радбезі не лише світлу пам‘ять, а й конкретну резолюцію, яка потім буде виконуватись протягом наступних років, і, сподіваємось, допоможе в боротьбі з тероризмом та іншими загрозами.
А друга тема?
Друга тема, яку ми запропонували для розгляду на 21 лютого – це врегулювання конфліктів в Європі. Як не дивно, але це питання в цілому не розглядалось в рамках Ради Безпеки років 20. Востаннє, коли це було приблизно в такому ж форматі, це відбувалось під час війн на Балканах, в розпал пост-югославських конфліктів. А це середина 90-х.
Звичайно, найбільше в цих дебатах нас цікавить, як працюють чи не працюють механізми врегулювання конфліктів в Європі. Для нас це важливо в контексті ситуації на Донбасі. Саме в контексті того, що це є європейський конфлікт, який загрожує не лише Європі, а й усьому світу. І що він дуже далекий від врегулювання. Для інших країн, з боку майже всіх членів ЄС, є також величезний інтерес до цієї теми – бо питання європейської безпеки це не лише НАТО. З іншого боку, буде змога знову підняти питання так званих «заморожених конфліктів».
На цю дискусію ми запросили Високого представника ЄС з питань зовнішньої політики та політики безпеки Ф.Могеріні, Головуючого в ОБСЄ, Міністра закордонних справ Австрії С.Курца, генсекретаря ОБСЄ Л.Дзаньєра. Можливо будуть ще представники інших європейських організацій, ГУАМ тощо.
Розкажіть і про загальні питання порядку денного.
Перелік питань, які стоять на порядку денному незалежно від країни-голови, але яка має організувати їх розгляд, доволі солідний і довгий. Це діяльність місії ООН в Іраку, діяльність регіонального центру ООН з питань превентивної дипломатії в центральній Азії. Також протидія фінансуванню ІДІЛ та Аль-Каїді. Діяльність місії ООН у Лівії. Ситуація у Кот-Дівуарі. Багатопрофільна місія ООН зі стабілізації в Центральноафриканській Республіці - це якраз близьке для мене питання, тому що я головую в комітеті Радбезу по санкціям проти ЦАР.
Звичайно, це сирійське питання і всі його компоненти: політичний процес, хімзброя і гуманітарна ситуація в Сирії. Ці питання розглядаються кожного місяця, але засідання в лютому буде важливим, оскільки на 8 лютого заплановані перші після довгої перерви переговори в Женеві між опозицією і сирійською владою. До цього в Астані, як сподіваємося, відбудуться переговори, ініційовані Туреччиною і Росією. Таким чином політична ситуація в Сирії може змінитись після цих переговорів і будуть певні нові елементи в нашій дискусії.
Це також ситуація на Близькому Сході, включно з палестинським питанням.
На лютий традиційно припадає представлення головуючих в ОБСЕ країн, цього року це Австрія. Як раз міністр закордонних справ Австрії Себастьян Курц був уже двічі в Україні, в тому числі побував на Донбасі. І я думаю, що він цікаво розкаже про те, що вони збираються робити. Плюс ідея озброєної місії ОБСЕ, поліцейська місія і т.д. Буде про що говорити.
Також виноситься питання санкцій проти КНДР, воно традиційне.
Далі діяльність місії ООН в Косово, тут є нові елементи. Недавно відбулась відома історія з сербським потягом, який так і не заїхав у Косово. Є певна напруга і сподіваємось, що вона не переросте в якісь сутички, але питання треба розглядати.
Є питання, яких немає в порядку денному, але вони так чи інакше можуть десь «вистрілити». Наприклад, питання Південного Судану - ситуація там постійно загострюється і треба вирішувати: вводити санкції, чи не вводити. Також це Бурунді. І ситуація у Гамбії, де президент в останній день його перебування при владі оголосив про введення надзвичайного стану на три місяці. Тобто у країні може виникнути конфлікт.
Також не треба забувати про те, що на голову Ради Безпеки завжди випадає необхідність першого реагування – в випадку якщо десь щось трапилось, то скликати термінове засідання звертаються саме до нього. І це може бути вночі, в суботу чи в неділю, або в святковий день.
Тобто, весь місяць, крім одного дня у лютому (який вихідний у США) щодня буде одне-два засідання.
Які ще повноваження, крім головування, на вас будуть покладені?
Є багато поточних питань. Власне це вся організація роботи Радбезу, спільно з співробітниками секретаріату ООН, дуже багато підготовчої роботи: кого запросити, кому в якому порядку давати слово, які рішення будуть ухвалюватися. Після кожної дискусії чи закритих консультацій голова Ради Безпеки виходить обов‘язково до преси і повідомляє їм про те, що відбулося. Ще до початку головування, в останні дні січня, мені потрібно буде зробити декілька спеціальних брифінгів і про анонсувати приблизно те, що я зараз розказав LB.ua. Також потрібно зустрітися з Генсекретарем ООН, тому що ми будемо його запрошувати на розгляд деяких з тих питань, які я назвав, також з Головою Генасамблеї ООН. Ми будемо домовлятися, що будемо спільно робити протягом місяця.
Планую також відновити практику зустрічей перед слуханнями голови РБ з постпредом тієї країни, яка буде обговорюватися.
І безліч інших зустрічей. Знаєте, на місяць голова Ради Безпеки стає всім дуже потрібним: всі хочуть до нього прийти, щось розказати, запитати. Таким чином я з нормального режиму життя на цей місяць переходжу в інший, більш напружений. Доведеться цим займатись і я готовий до цього.
Чи будете Ви використовувати цю можливість для вирішення українських проблем?
Так, звичайно. Правда, я би не став перебільшувати роль і значення саме цього місяця головування. Тому що більше важливий сам процес членства в Радбезі, а він дворічний.
Але ми використовуємо всі можливості для того, щоб порушити наші питання. Наприклад, по першій темі – щодо критичної інфраструктури.
Щодо наших других тематичних дебатів по конфліктах в Європі, про які я говорив вище – це буде чудовий привід порушити наше питання і послухати, що думають інші.
Також ми обов‘язково знову порушимо питання про відкриття в Україні офісу підтримки ООН і про більшу роль Генерального секретаря.
Не хочу загадувати наперед, але я думаю, що в лютому у нас будуть щонайменше декілька нагод для того, щоб, користуючись головуванням, спробувати схвалити рішення Ради Безпеки щонайменше щодо відкриття офісу ООН в Україні. Який буде займатися моніторингом виконання Мінських домовленостей. Але це залежить не лише від ситуації тут, а ще й від того, як піде наш переговорний процес з ОБСЕ – ми не хочемо заважати, щоб один процес накладався на інший. Так що якщо буде можливість і потреба, ми обов‘язково це питання в лютому порушимо.
Щодо резолюції по Ізраїлю, яка в Україні отримала значний суспільний резонанс. Чи буде це питання підніматися за цей час знову?
На 14 лютого стоїть питання ситуації на Близькому Сході, включно з палестинським питанням. Це будуть закриті консультації, але, тим не менше, там питання про поселення може бути порушено. Тому що якраз 17 січня відбулися перші, після схвалення цієї резолюції 23 грудня, дебати по палестинському питанню. І вони показали, що, незважаючи на дуже сильний тиск на Ізраїль, ситуація не змінилась: всі вважають цю резолюцію абсолютно правильною і що її треба виконувати, але Ізраїль знову відкинув будь-які можливості її виконання.
З іншого боку, є розуміння і того, що без прямих переговорів між Ізраїлем і палестинцями нічого не вийде. Тобто та конференція, яка відбулася у Парижі і на яку покладалося багато надій, фактично закінчилась просто констатацією складної ситуації. Але це не є рішенням, потрібно виходити на якісь переговори.
Думаю, треба дочекатися приходу нової адміністрації в США. Є думка, що буде радикальна зміна позиції і США почнуть відкрито підтримувати лише Ізраїль. Я ж не думаю, що буде все так просто. Тому вважаю, що варто стимулювати Ізраїль і Палестину сісти за стіл переговорів. Інакше нічого не буде.
Озираючись назад: чи вартувало наше голосування того скандалу, який виник?
Я і далі впевнений в правильності нашого рішення. Тоді було багато емоцій. Колись казали, що в СРСР всі розбирались у двох речах - у футболі і в сільському господарстві: що і чим засіяти, а також хто має стояти в нападі в київському «Динамо». Так от тепер всі стали експертами з ізраїльського питання. Я би порадив спочатку прочитати резолюцію, проаналізувати її. Але звісно ж простіше просто бігати і кричати, що «Україна зрадила Ізраїль». По-перше, це абсолютно не так. По-друге, чому ніхто не бігає і не кричить, що Велика Британія зрадила Ізраїль? Чи Франція? Чому саме Україна? Ми голосували з подібних резолюцій в Генасамблеї ООН десятки разів та навіть в тій самій Раді Безпеки за нашого попереднього членства у 2000-2001 роках, але ніколи це не викликало такого роздратування.
А утриматись можна було?
Наше утримання по цій резолюції для Ізраїлю нічого би не дало. Але нам при цьому дуже ускладнило би життя на багато років наперед. І не лише у відносинах з арабськими країнами. Хоча хотів би нагадати, що точно так як і Ізраїль частина з них проголосувала за нашу резолюцію по Криму. І це також треба цінувати. По-друге, є ще й увесь ісламський світ – і як ми б після свого «утримання» підходили до цих країн (а їх понад п’ятдесят) і просили підтримати нас по Криму чи по Донбасу? Ми ж не знаємо, що буде завтра, через рік. Нам потрібно мати широку базу підтримки.
Ми вважаємо, що окупація Криму така ж точно окупація, в сенсі міжнародного права, як і окупація Ізраїлем палестинських земель - яка б тут не була історія. У Криму теж є своя історія: він також був колись турецьким, потім радянським, потім українським. То чому ми маємо на ці два випадки дивитися по-іншому?
Так що я би всім нашим експертам порадив краще зайнятися аналізом кримської резолюції, а не ізраїльської.
Ви вже згадали про американську адміністрацію, на яку покладається багато сподівань. Трамп заявляв про те, що має великі плани на ООН, зокрема має намір зменшити її фінансування через голосування по Ізраїлю. Який прогноз і аналіз можливих дій Трампа щодо ООН?
Тут це питання звичайно задають дуже багато разів один одному. Я б сказав, що існує дві думки. Перша, що все піде так, як колись починалося при президенті США Бушу-молодшому. Тоді представником США в ООН був призначений пан Болтон. І він почав з того, що ходив і всім погрожував – якщо ви беззастережно не підтримаєте позицію США з будь-якого питання, то можете взагалі не ходити на засідання: все одно тут буде наша політика. Але через кілька місяців він зрозумів, що так в ООН справи не робляться.
Хоча тоді США також серйозно урізали внески до бюджету ООН. Але з часом їх довелось все рівно сплачувати – як борги. Отже це нічого США не дало.
Тобто перший період буде доволі жорсткий по відношенню до ООН, але згодом все утрясеться.
Друга точка зору - одна справа говорити президенту обраному, а інша справа, коли ти вже президент діючий. Справа в тому, що ООН потрібна США не менше, ніж США потрібні ООН. Оскільки є сирійське питання. Є ІДІЛ. Є Аль-Каїда. Є Афганістан, Ірак і все інше. І з цим всім потрібно щось робити, а скрізь є участь ООН. Тому в інтересах США, як мені здається, цю участь збільшити, зміцнити, а не викидати ООН і йти робити все самим. Це в сучасному світі вже просто нереально.
І крім того, є певні індикатори. Наприклад, за останні багато років існування ООН тільки під час перебування при владі президента від демократів постпред США при ООН включався до членів кабінету. Тобто входив до вузького кола 5-6 президентських міністрів. Республіканці цього ніколи не робили - показуючи, що вони не вважають посаду постпреда при ООН важливою. Але от новий постпред США після Саманти Пауер - Нікі Хейлі - одразу заявила, що вона погодилась на цю посаду лише за умови її включення до кабінету президента Трампа. Тобто і вона, і президент Трамп цим показують, що ООН для них важлива організація.
Так що я думаю, таки переважить от цей другий сценарій.
Чи спілкувались з американським послом уже?
З постпредом США я ще не знайомився. Хоча я знаю, що деякі мої американські друзі, які з нею бачилися у Вашингтоні, за власною ініціативою мене відрекомендували. Тобто попередили, що є такий постпред і в лютому він буде головувати в Раді Безпеки, тому ми вам радимо з ним швидко познайомитись. Так що я чекаю. Дуже сподіваюсь, що вона з‘явиться на першу зустріч в лютому: традиційно 1 числа, о 9 годині ранку, проводиться так званий робочий сніданок за участю всіх 15 членів Радбезу. І під час цього сніданку остаточно узгоджується програма роботи. Отже я сподіваюсь, що 1 лютого я вже її побачу у постпредстві України. Вона буде почесним гостем у нас.
А чи є контакт з новим Генсеком ООН?
З генсекретарем Антоніу Гутерреш я зустрічають практично по декілька разів на тиждень. Він вже приходив на кілька засідань Ради Безпеки у січні. З ним було декілька неформальних зустрічей: і вдвох, і в складі всіх 15 членів Радбезу.
До речі, у мене днями призначена з ним зустріч перед головуванням в Радбезі - щоб, як кажуть зараз, звірити годинники по лютому місяцю. Під час цієї зустрічі я йому нагадаю про всі українські ініціативи, які не були реалізовані його попередником.
Отже контакт постійний. Він дуже приємна в спілкуванні людина, дуже відкрита, неформальна.
Наостанок: якою Вам бачиться міжнародна ситуація навколо України зі сторони, з-за океану?
Якщо в кінці року в повітрі витав якийсь песимізм (в Сирії щось пішло не так, знову почали говорити про ймовірне зняття санкцій з Росії, ЛєПен почала визнавати Крим російським), то зараз, здається, ситуація почала вирівнюватись. Сьогодні ситуація вже не виглядає так, що санкції знімуть, чи знову про нас всі забудуть, чи нас проміняють на щось. І це надихає. Отже в нас з‘являється серйозна надія.
От тільки кілька фактів цієї позитивної динаміки: в середині грудня відбувається схвалення резолюції по Криму – це перший документ ООН, де Росія відкрито називається агресором і окупантом.
Далі - висновок голови Міжнародного кримінального суду, що ситуація в Криму є чистою агресією і підпадає під військові злочини.
А нещодавно МЗС України подало позов в Міжнародний суд ООН. І реакція, я вам скажу, дуже несподівана навіть для мене. Серйозні юристи почали вже аналізувати наслідки: на відміну від резолюції Генасамблеї чи навіть Ради Безпеки ООН, які не виконуються, будь-яке рішення Міжнародного Суду ООН треба буде виконувати.
Так, ми не говоримо, що рішення на користь України буде вже завтра. Так, це займе декілька років. Але всі серйозні юристи кажуть, що рішення буде однозначно на користь України – бо є серйозна доказова база, від якої нікуди не дінешся. І друге, це рішення буде виконано усіма національними судами. А це означає, що підуть арешти російської власності за кордоном, суден, літаків.
Якщо до цього додати санкції, які вже впливають на економічну ситуацію в Росії, то наслідки для Кремля будуть набагато серйозніші, ніж хтось собі там уявляє. Переконаний, що і в самій Росії вже все більше людей усвідомлюють, що не все так просто і легко як їм показують в телевізорі.