Перше, на що слід звернути увагу, то це на кількість українських атлетів, які потрапили в заявку на ОІ. Усього 155 спортсменів: до Ігор у Токіо від України ніколи не було представлено менш ніж 205 олімпійців.
Але проблема тут не тільки в кількості, а й у якості. Низка успішних атлетів української збірної залишилася поза Олімпіадою з різних причин. Несподівано не впоралися з кваліфікаційним відбором чотириразова чемпіонка Європи в гонках на шосе та треку Ганна Соловей, чемпіон Європи та світу, Європейських ігор і призер Олімпіади в Ріо зі стрибків у висоту Богдан Бондаренко, світовий рекордсмен з плавання Андрій Говоров, не подолали кваліфікацію і наша титулована жіноча команда з фехтування. Через проблеми з допінгом пропустили Ігри дворазова чемпіонка Європи з бігу на 800 м Наталія Кроль, неодноразовий призер чемпіонатів Європи і світу з важкої атлетики Дмитро Чумак і переможець Олімпіади 2016, гімнаст Олег Вєрняєв. А от бігунка Ольга Ляхова стала мамою, тому тимчасово призупинила спортивну кар’єру.
Це далеко не повний список зіркових спортсменів, які пропустили Ігри в Токіо, але навіть цей перелік вражає. Як вражає відсутність гідної ротації, яка дозволила б замінити цих спортсменів і не втрачати ліцензії на участь в Олімпійських іграх.
Не менш важливою причиною нашого провалу є конкретні невдачі лідерів збірної, на яких покладали найбільші сподівання.
Головною претенденткою на «золото» називали Дар'ю Білодід, яку визнали найкращою дзюдоїсткою сезону 2019/2020. Проте в Токіо Дар'я найкращою не стала, а була вимушена змиритися з "бронзою", чим і сама залишилася дуже розчарована.
Проте Білодід хоч і не взяла золоту медаль, утім медальний залік поповнити зуміла. А от фехтувальниця Ольга Харлан сенсаційно вибула вже на першій стадії змагань. До цього Харлан брала участь у трьох олімпіадах і завжди залишалася з медалями.
Ще одним розчаруванням стала поразка в 1/8 фіналу Георгія Зантараї, який за свою кар’єру зумів виграти в дзюдо абсолютно все, окрім Олімпійських ігор. Олімпіада-2020, схоже, була для 33-річного спортсмена останнім шансом.
У легкій атлетиці найбільше сподівалися на жіночі стрибки у висоту, де розраховували не на одну медаль. Ірина Геращенко, Юлія Левченко та Ярослава Магучіх мали непогані шанси на успіх у цій дисципліні. А Магучіх узагалі була головною претенденткою на "золото", адже напередодні Олімпіади показала найкращий результат сезону – 2,03 м. На папері все виглядало перспективно, а на ділі – лише одна "бронза".
Ігор Радівілов, який виграв "золото" на останніх двох чемпіонатах Європи в опорному стрибку і був призером Олімпійських ігор у Лондоні, також не зміг виправдати очікувань фанатів. Ігор брав участь у двох дисциплінах спортивної гімнастики, але в обох не зміг навіть дійти до фіналу.
Проте всі вище перелічені причини можна за бажання списати на випадковість, непередбачені обставини чи особливості Токійської олімпіади. Але з цифрами сперечатися безглуздо, погляньте на динаміку виступів нашої збірної на олімпіадах. Починаючи з ОІ 2004 в Афінах, кількість завойованих золотих медалей з кожним разом зменшується: Афіни – 8, Пекін – 7, Лондон – 5, Ріо – 2, Токіо – 1.
На фоні цього смішно читати коментар міністра молоді та спорту України Вадима Гутцайта, який назвав Олімпійські ігри 2020 успішними для нашої збірної. Проблема криється на базовому рівні: український спорт побудований на спадщині радянської системи, тому українські спортсмени стабільно успішні лише в тих дисциплінах, які були успішні за часів СРСР і мають так звану «радянську школу». Але з кожним роком прірва між передовими методами підготовки та тими технологіями, які досі стоять на потоці в нашій країні, стає все більшою.
І коли ми робимо ставку на боксерів, борців, легкоатлетів чи фехтувальників, ми забуваємо, що в разі їхніх невдач у тих видах спорту, які вже довгий час залишаються без уваги, також не буде позитивного результату, а на виході - тотальний провал, що ми і побачили в Токіо.
Ігри в Токіо чітко засвідчили: наші проблеми та поразки на останніх олімпіадах зумовлені, перш за все, відсутністю грамотної державної стратегії розвитку спорту, відсутністю кваліфікованої селекції, занепадом дитячих спортивних шкіл. Цим, зокрема, пояснюється втрата перспективних і талановитих спортсменів, адже на цих Іграх вихідці з України завоювали 10 медалей у складі інших збірних.
Зміни потрібно проводити на найвищому – державному – рівні, не просто збільшувати суму на підготовку вже готових спортсменів, а розробити план реанімації українського спорту.