Дмитре, у суботу ти у складі «Барселони» зіграв на легендарному стадіоні «Сан-Мамес» у Більбао. «Барселона» не виграла – але чи завадило це тобі відчути атмосферу арени?
Я давно знайомий з історією «Атлетика» з Більбао, мені подобається команда вже тому, що там грають виключно баски. Місцеві фанати дуже пишаються цим фактом, до того ж «Атлетик» – це одна із трьох команд, яка жодного разу не залишала «Примеру». Тому, скажу відверто, мені давно хотілося зіграти саме на цьому стадіоні: публіка там, певно, найагресивніша не лише в Іспанії – в Європі. Баски несамовито підтримують своїх за прикладом англійців: незалежно від того, які результати показує команда. А самі футболісти більшою мірою грають серцем, аніж холодною головою. Справді, було цікаво. І хоч ми не виграли, емоцій в мене залишилася купа.
Вихід Анрі на поле у Більбао вболівальники зустріли свистом. Як самі гравці-партнери по «Барсі» сприйняли те, що Анрі зіграв рукою у матчі Франція–Ірландія і щиро радів голу після цього?
Коли ми летіли в Більбао, я саме сидів поруч з Анрі і ми обговорювали цей епізод. Минулого четверга на тренування «Барселони» приїхало багато ірландських журналістів, котрі розвісили фотографії Анрі біля виходу з бази, нам навіть порадили виїжджати з комплексу через чорний вихід. Сам Анрі не бачить в тому, що зробив, нічого кримінального. Каже, що гра складається з таких моментів, їх багато. Від нього вимагали підійти і сказати: «Так, я зіграв рукою, не зараховуйте гол». Але сам француз парирує: «Якщо всі такі чесні, в тому числі й ірландські журналісти, то чому вони не зауважують інших епізодів?». Анрі розповідав, що навіть до його приватного будинку приїздили журналісти з Ірландії і влаштовували акції.
До речі, ти часто літаєш на сусідньому кріслі з Анрі?
У літаку «Барселони» немає закріплених місць, тому сусіди трапляються випадково. Вийшло так, що наші місця були поряд. До речі, Анрі також згадував про Олега Лужного. Запитував, як у нього справи. Казав, що в Англії Лужного називали «хорс» (з англійської – «кінь», – «Лівий берег»), тому що в українця був такий запас здоров‘я, що навіть на фоні англійців, які завжди готові в одному темпі грати 120 хвилин, Лужний виділявся. Анрі сказав, що Олег – людина хороша і чесна.
Анрі зараз можна поспівчувати, хоча нечесною поведінкою інших футболістів не потрібно виправдовувати свої вчинки. Колись Ігор Нетто – капітан збірної СРСР, підійшов до арбітра і сказав, що м‘яч після удару його партнера Ігоря Численка залетів у ворота із зовнішньої сторони сітки, через дірку, і той гол відмінили. Зрозуміло, коли граєш і ціна кожного моменту, кожного голу дуже висока, важко взяти на себе сміливість і забрати цей гол у всієї команди…
Скажу інакше: насправді у такій грі всі засоби – хороші, аби був результат. Ми, звичайно, не звикли до такого від «великих футболістів». Супергравці асоціюються з джентльменством і певним еталоном поведінки.
Емоції після програшу від Греції трохи вщухли. Зараз, поміркувавши, міг би сказати, чому ми не зуміли потрапити на чемпіонат світу?
Чесно скажу, мені здалося, що в нас було занадто багато прихованої радості після першої гри. Ніби всі викладалися, все було під контролем, усі готувалися, але десь відчувалося таке, що на виїзді зіграли 0:0, не показавши супергри, то значить, вдома, при своїх трибунах, ми точно повинні перемогти. Мені здалося, що ми надто оптимістично сприйняли цю нічию.
Партнери по «Барселоні» обговорювали нашу поразку? Вони здивовані?
Вони усі просто в шоці. Кажуть: як взагалі таке могло статися?! Ще до ігор плей-оф той же Анрі говорив, що Греція одна з найгірших команд – сама не грає і не дає іншим. Тому француз назвав греків найбільш незручними суперниками. До речі, він мене перший і попереджав: «Дмитре, не радій сильно, що Греція. Будьте дуже уважні».
Ти сам зрозумів, чому не вийшов на ці дві гри? Тобі тренер пояснив, чому ти залишився в запасі?
Тренер не повинен індивідуально пояснювати такі речі. Щоправда, це залежить від конкретного наставника. З іншого боку, я розумію, що команда виграла в Англії без мене, команда переграла Андорру. Від добра добра не шукають. Тому тренер вирішив нічого не вигадувати.
З іншого боку, ти відіграв багато матчів у відборі і заслуговував грати…
Єдине, про що я думав, це про те, що своєю роботою й своїми зусиллями на тренуваннях я відверто не давав приводів мене не ставити на ігри. Тобто якби я давав такий привід, то справді переживав би. А так сам із собою залишився чесним: намагався працювати на совість, а вже все інше визначає тренер. Тут немає абсолютно ніяких образ.
Михайличенко перед грою у Донецьку давав установку атакувати з перших хвилин?
Я був присутній тільки на загальній установці. Індивідуальні установки даються впродовж дня. На загальній він просто назвав склад. Чогось додавати не став.
Він тільки одинадцятьом футболістам говорить, яка тактика на гру?
Індивідуально футболіст викликається за годину до гри, йому розповідають тактику на матч, пояснюють тактичний план з перших хвилин.
А коли усі збираються у роздягальні, вам не кажуть, щось на зразок «Сьогодні у нас завдання атакувати з перших хвилин, не забуваємо про оборону, але атакуємо»?
Такого багато говориться, але – не в день гри. Перед самою граю у збірній викликають футболістів по лініях – захист, півзахист, атака. Так завжди було. На матч з Грецією була лише одна зміна: раніше все, що говорилося по лінях, потім обговорювалося на загальній установці. Цього ж разу на загальній установці все було дуже коротко.
Попереду в нас лише товариські ігри. На чемпіонат світу ми не їдемо. Біль після програшу ще дошкулятиме довго?
Він не пройде. Лікують лише перемоги. Якщо йдеться про збірну, то лише успіх на офіційних змаганнях дасть про це забути. Потрібно швидко відходити від перемог і поразок. За цей квиток ми билися два роки і коли його так програєш… Не знаю, як для кого, але особисто для мене дуже важко буде просто дивитися чемпіонат світу, дивитися на це свято футболу, на цю атмосферу і думати про те, що я міг брати у цьому участь. Мені важко уявити, з яким настроєм буду дивитися чемпіонат.
29 листопада – велика гра: «Барселона» – «Реал». Хотілося би вийти на цю гру, чи не так?
Звичайно, хотілося би. Це ті матчі, заради яких граєш у футбол. Якщо порівняти гравців цих команд, то, враховуючи ажіотаж, це найвищий рівень у футболі. Таких ігор я чекаю з нетерпінням.
Спиш спокійно, безсоння не докучає?
В мене такого давно не буває. Перед грою в мене немає «мандражу».
Гвардіола оголошує основний склад команди на матч у день гри чи за день до неї?
Ні, взагалі за кілька годин до матчу.
Від тренера ти почув оцінку своєї гри? Що він каже про твою гру, про адаптацію?
Каже, що все йде більш-менш за планом. Якщо мали місце помилки, то у новій команді без них не обійтися. Хоч і є певний досвід виступів за збірну України і в єврокубках, але ж після українського чемпіонату багато речей для мене – нові: країна, мова. Тим паче, що місяць в мене випав через мою травму.
Чи дуже разюча відмінність у швидкості між командами іспанської «Примери» й української Прем‘єр-ліги?
Так, це дуже сильно відчувається. Чому тут команди отримують по 4–5 м’ячів у свої ворота? Тому що вони грають у швидкий атакувальний футбол. В нас же відвертий аутсайдер може програти лідеру лише один гол. В Іспанії намагаються грати проти лідерів, контролюючи м’яч і постійно прагнучи створювати моменти, а тому кожна гра – на високих швидкостях. В Україні все – трохи по-іншому. Дуже багато команд, які грають проти лідерів, «окопуються» у захисті і відбиваються. Тому говорити про те, що в нас є ігрова швидкість в атаці, не доводиться. До того ж рівень полів на Піренеях зовсім інший: м’яч іде набагато швидше, тому це зовсім інший футбол, який виглядає інакше.
Твоє прізвище у Барселоні пишуть Txigrinski. Це іспанською чи каталонською?
Каталонською.
Як просувається справа у вивчені мови? Ти вивчаєш каталонську чи іспанську?
Я вчу іспанську. Тут всі її розуміють. Каталонською спілкуються виключно у цьому регіоні, а от іспанську всі у країні розуміють, так само і у команді. Якщо більш-менш освоїти іспанську, то можна деякі фрази говорити й каталонською.
Читав, що у тебе одна година щодня – заняття мови. Це без вихідних?
Ні, вихідні є, але весь тиждень я й так займаюся по годинці.
З місцевою дівчиною ти зміг би вже вільно познайомитися?
Я думаю, що міг би вже не лише познайомитися, а й час провести. (Сміється.) Вже почуваюся впевненіше. На побутовому рівні я спілкуюся без проблем. Усіх розумію і мене розуміють.
Вибрав собі помешкання, квартиру чи дім?
Я шукав, але тут це зробити не так просто. Мені почали пропонувати дуже великі будинки. Я ж тут сам, із братом, тому мені не потрібен великий будинок, а потрібна квартира, щоб було затишно. Усі ці агентства з нерухомості, думаючи, що гравець «Барселони» має шалені гроші, пропонують відповідні варіанти. Але якщо місяць тому рекомендували за одними цінами, то зараз, зрозумівши ситуацію, пропонують ті самі об‘єкти у 3–4 рази дешевше.
Напевне, незабаром переїду в тимчасове житло, на місяць-два. Бо у готелі я вже три місяці, а це, чесно кажучи, непросто.
Коли ходиш в готелі на сніданок, в басейн, не дістають з автографами, фотографіями? Чи там люди живуть собі своїм життям?
Ні, такого немає. Тут ніхто тільки своїм життям не живе: скрізь на вулиці лише одна тема – футбол. Футболісти – найпопулярніші персонажі, тому цілком нормальне явище, коли ти виходиш на вулицю фруктів купити і можеш зробити це за п’ять хвилин, а можеш і за 25. Поки роздаси автографи, з усіма сфографуєшся. До цього я вже звик.